Про «ослика» і «морквину» від МВФ

Звітуючи нещодавно про «100 днів уряду», Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман зокрема назвав, як досягнення, відновлення співпраці уряду з Міжнародним валютним фондом. Але здається, він дещо поквапився з такою оцінкою: кілька днів тому стало відомо, що у серпневих планах МВФ українське питання не значиться.

І міністр фінансів Олександр Данилюк змушений був заявити, що у співпраці з МВФ перед виділенням третього траншу кредитних коштів сталася невелика затримка – приблизно до кінця серпня. Хоча дехто з вітчизняних експертів вважає, що вона продовжиться до осені (таке собі дуже приблизне припущення). Тим більше, що, як виявилося, існують деякі технічні проблеми у взаєминах з Міжнародним фондом. Та й зрив конкурсу приватизації Одеського припортового заводу через відсутність заявок інвесторів несподіваним чином вплинув на дану ситуацію, а відтак оптимізму і кредиторам з МВФ, і українському уряду не додав. Хоча у Фонді держмайна вже запевнили, що Одеський завод буде повторно виставлений на приватизацію у жовтні цього року. Правда, з можливою переоцінкою стартової вартості у бік зменшення.
Про відсутність кредитів для України столичний експерт Борис Кушнірук в інтерв’ю електронним ЗМІ повідомляв: «Отже, МВФ відклало питання про кредитний транш поки що до вересня. Зрозуміло, відразу ж постає питання, у чому причина. Сам МВФ говорить про якісь технічні неузгодженості з українським урядом, і уряд запевняє нас усіх, що ніяких, мовляв, серйозних перепон для отримання траншу не існує. Можливо, це дійсно так, але, як мені здається, МВФ уже настільки не довіряє українській стороні (мається на увазі не лише нинішній і попередній уряди, а взагалі Україні як позичальнику), що просто змушений бути прискіпливим до виконання всіх умов угоди.
Другі проблемні умови, які можуть висуватися валютним фондом, пов’язані з тим, що план надходжень до Держбюджету, який був закладений у бюджет на 2016 рік, під загрозою зриву. У свою чергу, причин тут декілька: зокрема, приватизація головного об’єкта – ОПЗ фактично зірвана, а саме вона мала дати найбільші надходження до бюджету. Крім того, рівень інфляції у 12 відсотків, який закладався в бюджет при його прийнятті: є всі підстави очікувати, що він буде іншим, а це означає, що і рівень надходжень до бюджету буде меншим, тим часом бюджетні витрати залишаються такими, якими вони є. Існують й інші фактори, які вплинуть на надходження до бюджету. Отже, є принаймні два блоки проблем. Як буде діяти уряд, сказати важко. Я вважаю, що він повинен працювати з парламентом у плані врегулювання всіх технічних проблем, а крім того, – уряд повинен думати, як скорочувати видаткову частину, щоб компенсувати дефіцит державного бюджету, що передбачено угодою з МВФ. Ось, на мою думку, ті головні причини, через які питання чергового траншу від МВФ зависло».
Що ж, експерт-економіст висловився дуже обережно. Але обіцянкою чергового траншу у 1,7 мільярда євро, пригадаймо, нас годують ще з кінця минулого року. Тоді головною умовою його отримання було прийняття Державного бюджету України на 2016 р. Бюджет з горем пополам прийняли під самий новий рік. Але на «черзі денній» вискочила, як чиряк, дуже болісна і ще дужче затяжна відставка Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, внаслідок чого МВФ знову затаївся до врегулювання цього питання. З великим трудом парламент таки відправив Прем’єра-«куля в лоб» у заслужену відставку. Та потім, як на гріх, нова халепа – тривала парламентська криза, котра спричинила серйозні пертурбації у коаліційних силах. МВФ вкотре заявив: врегулюєте ваші власні політичні чвари до березня – в кінці березня отримаєте свій транш, а так, мовляв, при невідомо якому уряді та недолугій парламентській коаліції на гроші не розраховуйте. Сяк-так чвари тоді врегулювали, призначили нового Прем’єра і новий уряд – а траншу як не було, так і нема: МВФ знаходить якісь нові причини. Тим більше, що їх знайти зовсім не важко: політичні війни у нашому парламенті фактично ніколи і не припинялися: з’являлись і затихали «тарифні» – виникали «офшорні», на зміну їм приходили знову «тарифні» вкупі з «газовими», і так по колу… Все це дуже нагадує ослика, перед мордою якого прив’язали на шворці морквину. Тягнеться-тягнеться до неї бідолашний ослик, але невтямки йому, що доки він запряжений у важучий віз, він буде весь час його тягти, але моркви не дістане навіть теоретично.
З іншого боку, якщо замислитися, «крайній» кредитний транш Україна отримала у 2015 році. І що? Це ХОЧА Б ЯКОСЬ позначилося тоді на добробуті пересічного громадянина? Перестали рости ціни і тарифи, збільшилися зарплати та пенсії, зміцнилася національна валюта, десь запрацювало занепале виробництво і з’явилися робочі місця? Відповідати на це запитання не обов’язково.
А якщо запитати інакше: Україна більше року не отримує від міжнародних фінансових організацій ніяких кредитів. І що? Наш світ не перевернувся, ми з вами, «пересічні», все одно якось живемо: нам так само від відсутності міжнародних кредитів ні знобить, ні гріє, як і від їхньої наявності… То виходить, всі ці «транші» на нас, сірих, ніяк не позначаються? Може, у них кровно зацікавлені тільки ті, хто їх так добивається – наша політична й урядова еліта (правильніше буде сказати, мабуть, квазіеліта)? Бо який же «підкилимний», монопольний чи інший напівлегальний бізнес відмовиться від свіжих фінансових мільярдних потоків, які прямують до нього під маркою «оздоровлення національної економіки», «збільшення золотовалютного запасу держави», «стабілізації курсу гривні». Чи не тому за минулий рік фінансові справи ряду українських магнатів різко пішли вгору на тлі загального зубожіння економіки держави та її громадян? Що ж, тоді нас, пересічних громадян, втішає одне: принаймні невеличка купка мільярдерів відчуває користь від «співпраці з міжнародними фінансовими організаціями». Мабуть, вона, купка, цієї допомоги потребує більше, ніж вся решта населення країни. А повертати «державні» борги будемо вже якось ми з вами, всі разом. Нам що, хіба звикати?

О.Наріжний