Повернення через 78 років

7 жовтня пошуковці знайшли на Житомирщині велике захоронення радянських солдатів часів Великої Вітчизняної війни. При цьому було знайдено мильницю, фляги, каски, протигази, ложки та сім медальйонів У похованні був виявлений особистий пізнавальний знак на ім’я Дмитра Григоровича Глінченка. Як з’ясувалося, загиблий – це олександрієць із села Звенигородки.

Про це відразу ж було повідомлено у ЗМІ Житомирської та Кіро-воградської областей: “У Новоград-Волинському районі вже ближче до кінця дня 7 жовтня металошукач видав сильний сигнал. Під час проведення розвідки стало зрозуміло, що є велике захоронення солдатів. Роботи з ексгумації останків продовжили наступного дня. Всього в ямі були рештки 17 солдатів. Вони сильно постраждали від артилерійського вогню, оскільки мають дуже серйозні пошкодження.

Всі ці солдати загинули в жорстоких боях у липні 1941 року. Пошуковці мають надію, що вдасться ідентифікувати вісім солдатів із 17”.

Трохи пізніше стало відомо, що історико-патріотичне об’єднання «Пошук» знайшло в Олександрії родичів загиблого Дмитра Глінченка. Заступник керівника організації Ва-дим Барановський повідомив: “У селі Звенигородці знайшли родичів Дмитра Глінченка, останки якого були у могилі в Новоград-Волинському районі разом з іншими побратимами з липня 1941 року. У цього загиблого солдата було ще двоє братів. На даний час дружині найменшого брата близько 90 років. З нами зв’язалися її родичі, солдат доводився б їм дядьком. Жінка й досі живе у Звенигородці”.

– Уродженцю села Звени-городки на момент загибелі було 20 років, – розповів В.Барановський. – У боях з нацистами у цьому районі Житомирщини, що тривали до шести днів, тоді загинула одна тисяча солдатів. Конкретно у Глінченка знайшли «медальйон смерті» – капсулу з паперовою запискою, де він вказав своє прізвище, ім’я, по   батькові та адресу родини. По ньому його й упізнали.

Зараз готують документи для повернення останків Дмитра Глінченка на його батьківщину. Необхідно підготувати акти і забрати з експертизи медальйон. Експертизу проводить приватний експерт із Києва, який допомагає читати медальйони та робить висновки по них. Медальйони та записки бувають у різному стані. Є проблемні, на які треба витратити багато часу, аби прочитати”.

Дослідження триватиме близько місяця.

У свою чергу олександрійський краєзнавець Володимир Іванченко роз-повів наступне: “Про братів Глінчненків – Дмитра та Івана згадується в «Книзі пам’яті України 1941-1945 рр.», як про безвісти зниклих. Також, згідно з архівними даними Подільського військового архіву, відомо, що Дмитро народився в 1921 році в селі Звенигородці. Призваний в армію в 1940 році. Службу проходив у 89-му окремому мото-інженерному батальйоні 22-го механізованого корпусу 5-ї армії Південно-Західного фронту. У боях брав участь з перших днів війни. Виключений зі списків батальону як безвісти зниклий 11.07.1941 року у с. Соколівці Новоград-Волинського р-ну Житомирської області. Точної дати смерті не встановлено.

Про його брата відомо наступне. Глінченко Іван Григорович, 1924 р.н., призваний в армію після звільнення села в 1943 році і теж безвісти зник у тому ж році. Більше про нього ніяких даних немає…

На даний час завдання місцевої громади, активістів та керівництва Олександрії – докласти зусиль для того, щоб останки воїна були передані на батьківщину і гідно увічнені поряд з іншими загиблими воїнами тієї війни».

Г. Сергеєв