Олена Луценко: завдання музею залишається незмінним…

Наприкінці жовтня минулого року відбувся конкурс на заміщення вакантної посади директора Олександрійського міського музейного центру імені А. Ф. Худякової. Як уже повідомлялося свого часу, в результаті конкурсу новообраною керівницею стала Олена Луценко. Відтоді минуло майже три місяці, і сьогодні відбулася наша перша розмова з директоркою про напрямки роботи комунального закладу культури, про її бачення ролі та розвитку музейної справи у місті. Але спершу – коротка біографічна довідка, яку усно надала нам співрозмовниця про себе.

Отже, Олена Миколаївна Луценко – з Олександрійщини. До 16 років жила в селищі Нова Прага, потім навчалася в Олександрійському училищі культури (нині Фаховий коледж культури). Потім були Київська академія кадрів культури і мистецтв та два педагогічних університети. Як зазначає Олена Миколаївна, вона щойно закінчила свій черговий навчальний етап – стала магістром музичного мистецтва. Таким чином, сфера культури для неї не нова: після закінчення Миколаївського педагогічного університету залишилася жити у Миколаївській області, займала керівну посаду – працювала директором музичної школи. Однак на початку повномасштабної російської агресії разом із сім’єю змушена була залишити Миколаївщину і переїхати до Олександрії.
– Свого часу, за підсумками обласного огляду-конкурсу базових музеїв районного, міського рівнів, Олександрійський краєзнавчий музей було визнано найкращим музеєм Кіровоградщини. Традиції музейної справи, напрацьовані за десятиліття, в ньому зберігаються і розвиваються навіть зараз, у складних економічних умовах. Якими ви бачите завдання закладу і свою роль на посаді його керівника?
– Звісно ж, передусім основна функція музею має зберігатися: це історія рідного краю, культурні і природничі цінності, охорона та популяризація культурної спадщини – головна мета діяльності музею, і я як керівник, несу за це відповідальність. Звичайно, музей – дещо інша для мене сфера, вона набагато об’ємніша. Адже, як відомо, в нашому музеї декілька відділів: краєзнавчий, історичний, етнографічний, окремо – відділ Д.Чижевського, і всі вони мають свої мету, завдання, напрямки роботи. Разом з тим я маю певний досвід співпраці з музеями, набутий в Миколаєві (творча колаборація). Наприклад, коли проходить якийсь захід, презентація, виставка – специфіку організації їх я знаю. Про якісь порівняльні характеристики я не можу говорити: в сучасному порядку немає такого порівняння. Бо є просто музеї з більшими чи меншими фондами, я б так сказала, і відповідно, їхні можливості залежать від різних факторів. Тому ми пишаємося тим, що у нас є на даний момент.
– Про плани і наміри ми поговоримо далі, а спершу – про матеріальне. На ваш погляд, як зараз із фінансуванням музейної справи в нашому місті (звісно ж, з урахуванням воєнного стану, який багато в чому вніс свої кардинальні зміни в наше життя)?
– Перше, що я згадаю, – приїзд до нас внутрішньопереміщених осіб з Донецької області (це було на початку листопада). Ми провели екскурсію, вони нам показали свої напрацювання (такий вийшов культурний обмін) і найголовніше, що я хочу сказати після спілкування з донеччанами, – треба цінувати те, що ми маємо. 2023-й рік закінчився без боргів, всім виплачена заробітна плата, як належить. Тому – дякувати Богу, що не стало гірше. Адже зараз у цих умовах скільки музеїв в Україні зруйновано або розграбовано, люди не мають де працювати, нанесено величезні матеріальні збитки. Адже є ще інші сфери життя: наприклад, якщо беремо Олександрійську громаду, то не секрет, що це, зокрема, медицина, де люди потребують значно більшої уваги. А культура вміє, як-то кажуть, викручуватися з різних ситуацій і винаходити щось нове, звісно, співпрацюючи з владою, тому що ми маємо бути зацікавлені у розвитку свого міста і тому повинні бути міцним тандемом.
– Існують загальні висновки соціологів, що українці дедалі менше читають, менше цікавляться поглибленою інформацією і знаннями, що зараз більшості достатньо кількох простих рядків повідомлень в Телеграм-каналі чи в інших соцмережах, або й просто «картинки з підписом». А відвідування музею – тут людині потрібні і час, і головне – зацікавленість. Як, на ваш свіжий погляд, з цим в Олександрії?
– Можливо, соціологи загалом мають рацію. Але якщо говорити про наші музейні заклади, минуло ще не досить часу, щоб я провела якесь власне дослідження. Хоча те, що я бачу останнім часом, – відвідувачі все-таки є і вони різні: ті, які займаються творчістю, видавничою діяльністю, або наші друзі, з якими ми співпрацюємо – різноманітні організації. Наприклад, нещодавно ми уклали договір з громадською організацією Кременчуцького регіону (музейне об’єднання). Тобто завдяки таким справам іде рух. Це можна сказати і про різні культурно-просвітницькі заходи, презентації, майстер-класи, зустрічі, лекції тощо. Ми над цим працюємо, щоб збільшити потік відвідувачів, їхню зацікавленість і розвиток.
– На ваш погляд, який зараз віковий контингент олександрійських відвідувачів переважає?
– Програма музею має широке спрямування: починаючи від дошкільних закладів, шкіл (є такі спеціальні освітні програми) та інших навчальних закладів. Тому я б не сказала, що переважає якийсь один віковий ценз – молодь чи люди старшого віку, які приходять до нас заради дозвілля. На мій погляд, таке співвідношення складає десь 50 на 50… Наприклад, у нас діє клуб майстринь-вишивальниць, вони проводять заняття, обмінюються досвідом, поглиблено вивчаючи своє ремесло – це старший вік. Але ми проводили і новорічні ранки, квест-програми інтерактивного характеру, у них брали участь багато дітей різного віку. Це і тематичні майстер-класи (наприклад, «Різдвяна майстерня»), які охопили велику кількість дітей і вчителів навчальних закладів не тільки олександрійської, а й сусідніх громад. Навіть якщо не брати великий відрізок часу, зовсім недавно у нас відкрилася виставка Олександрійського фахового коледжу культури відділу декоративно-прикладного мистецтва «Витинанка» – це студентські роботи спільно з викладачами. На мій погляд, це дуже цікаво. В іншому корпусі у нас діє виставка «Зоопарк під мікроскопом» – вона пізнавального спрямування, що цікаво не лише для учнів, а й для дорослих. Тому охочих поглянути, що там «під скельцем», було достатньо. Виставки постійно змінюють одна одну. До речі, люди охоче комунікують з нами: приходять із запитаннями і пропозиціями. Нещодавно актуальним було перейменування вулиць, люди присилали свої текстові повідомлення, а наш працівник брав участь у топонімічній комісії – тобто ось така двостороння комунікація.
– Давно цікавить питання: при вході в музей є попередження: «Фото- і відеозйомка заборонена». Чим викликана така заборона?
– Спробую пояснити. Є експонати, які особливо цінні і потребують підвищеної уваги для їхнього збереження. Ми не знаємо наперед, що за людина до нас прийшла і з якою метою вона робить знімок: просто собі на згадку чи для чогось іншого. Також ми з особливою пересторогою ставимося до умов відвідування в нинішніх умовах воєнного стану. Українські музеї, як показує життя, є, на жаль, одними з об’єктів ворожої агресії, і тому з правилами безпеки доводиться рахуватися. Тож для мене ключовим і пріоритетним є зберегти те, що ми маємо. Але варто зазначити, що у наших програмах відвідування передбачені відповідні фотозони, де зйомка ніяк не обмежується. А також в наших музеях є «День селфі», коли людина може робити фото, де вона забажає.
– А тепер про наміри. Під час конкурсу на заміщення посади ви поділилися власною програмою подальшої роботи. Що в ній основне?
– Про основні напрямки роботи я вже сказала на початку. Щодо окремих питань: деякі експозиції музею були змінені нами частково вже у 2023 році у краєзнавчому залі, відвідувачі дали на це свої позитивні відгуки. Тому ми не зупиняємося, постійно шукаємо і напрацьовуємо щось у цій сфері. Нещодавня думка: як відомо, в місті з’явилося підприємство McDonald’s. Думки олександрійців, щоправда, з цього приводу виявилися неоднаковими, але я зараз хочу сказати про інше. Я зі своєї точки зору вивчила це питання і виявилося, що в світі є навіть музеї McDonald’s. Тому ми спільно з Інформаційно-туристичним центром десь навесні розробимо новий цікавий маршрут, де запропонуємо і перегляд екскурсії по місту, і спільно з керівництвом цього закладу швидкого харчування додамо до маршруту, так би мовити, його гастрономічне завершення – відвідування McDonald’s. Це просто один з невеликих задумів – чому б і ні? А взагалі ми, як музейні працівники, намагаємося слідкувати, консультуватися з приводу новітніх програм не лише тих, що діють в Україні, а й відомих європейського рівня. Звісно, деякі з них особливо інтерактивні, коли відвідувач не просто прийшов і подивився якийсь об’єкт чи експонат, а став учасником процесу, – такі програми є доволі складними, бо потребують дорогого технічного забезпечення. Але якщо поставити собі якусь ціль, то з часом можна спробувати.
На меті на найближчі роки в нашій програмі – впровадження діджиталізації, сучасних цифрових програм, як наприклад, 3D-сканер. Зараз ми це пробуємо, хоч там є свої складнощі, що не від нас залежать, а також створення віртуальних екскурсій, де люди зможуть відвідувати наш музей не тільки очно, а й у вимірі мобільного телефона, комп’ютера, різноманітних тематичних додатків до програмного забезпечення, коли відвідувачі знайомитимуться з експозиціями заочно, або зможуть побачити експонати в іншому сприйнятті, почитати чи послухати аудіогіда про музей, якісь лекції тощо. На це спрямована основна робота. Ну і створення сайту музею – це найгостріше питання: як ви знаєте, зробити його не проблема, а от утримувати фінансово і технічно… Зараз є безліч інших потреб у країні, тому в контексті воєнного стану це ніби не першочергове. Хоча є задум зробити сайт інформативно наповненим і об’ємним, адже у нас є про що розповідати. Також повинно бути облаштування залів відеоекранами, щоб екскурсія супроводжувалася відповідним відеорядом. Тобто планів і намірів може бути багато різних, але, звісно, робити в нинішніх умовах війни якісь великі зміни – це питання майбутнього. Отож найголовніше зараз – бережемо те, що у нас є, і чекаємо та наближаємо перемогу і мир, потім будемо говорити про інші грандіозні плани.

О.Наріжний