Олександрійське УВП УТОС – 90 років незламності

Цьогоріч Олександрійському учбово-виробничому підприємству Українського товариства сліпих виповнилося 90 років. Деякі літні люди досі називають його ґудзиковою фабрикою, адже, починаючи з другої половини 40-х і до кінця 70-х років тут виготовляли ґудзики з річкових мушель.

З 1934 року в нашому місті працювала артіль, де 40 незрячих під керівництвом Кузьми Пузенка виготовляли захисні окуляри. Саме на базі цієї артілі було створено підприємство УТОС. Офіційною датою його заснування вважається 25 листопада 1935 року. Тут в’язали віники, плели господарські кошики, фасували тютюн, ладан і каву. У роки Другої світової війни підприємство не працювало – деякі його приміщення були зруйновані, а незрячі ховалися у підвалах.
Після війни на УТОС почали виготовляти ґудзики з мушель, які привозили зі Світловодська, Полтавської, Київської та Черкаської областей. Вони користувалися неабияким попитом і продавалися в усіх радянських республіках. До 1960-х років був затребуваний ще один виріб УТОС – сітка-авоська з віскозної нитки.
З Олександрійським УТОС пов’язана історія відомої в Олександрії родини Самінських. Володимир Ілліч Самінський (4.02.1938 -12.09.2019) понад пів століття працював у сфері теплоенергетики та близько 30 років очолював комунальне підприємство «Теплокомуненерго». Його батько, Ілля Самойлович Самінський, після контузії на війні втратив зір. У 1941 році, в евакуації в казахському місті Кизил-Орді, він організував підприємство, де працювали незрячі всіх національностей – збирали міни, робили вибухові пристрої для гранат. Ілля Самойлович був одним із засновників Українського товариства сліпих, очолював організацію УТОС у Харкові. У 1944 році за направленням переїхав з сім’єю до Олександрії – лише через пів року після звільнення міста від фашистських загарбників. На станції Користівка сім’я Самінських цілу добу чекала робочого поїзда, щоб дістатися міста – грошей на підводу не було. В Олександрії їх розмістили на проживання у конторі УТОС – у напівзруйнованій після війни фабриці. Коли відбудували два гуртожитки, в одному з них виділили кімнату директору Іллі Самойловичу та його сім’ї. Електропостачання ще не було, і замість лампи у маленькій кімнаті коптив саморобний світильник із гільзи. Незабаром на невеликій станції запустили два дизелі, і в центральну частину міста почала подаватися електроенергія, чому олександрійці дуже раділи. Лише у 1960 році Самінські отримали маленьку двокімнатну квартиру у новій двоповерхівці УТОС, і коли син Володимир одружився, молодята деякий час жили у ній з батьками і були щасливими.

З моменту створення Олександрійського УВП УТОС у 1935 році на його балансі перебував гуртожиток на вулиці 6 Грудня, 5. У 12 кімнатах старої дореволюційної будівлі, яка багато років потребувала ремонту, жили люди з інвалідністю. Українське товариство сліпих (УТОС) – Всеукраїнська добровільна громадська організація інвалідів по зору, а учбово-виробничі підприємства УТОС не перебувають у державній власності, це так звані ПОГ – підприємства об’єднань громадян. Держава допомагала їм як через пряме фінансування проєктів, так і опосередковано, надаючи пільги з оподаткування, створення держзамовлень у підприємств системи УТОС. Але всі свої споруди підприємства УТОС утримують самостійно. Для УТОСа цей гуртожиток був непосильним тягарем, аж допоки у 2021 році архітектурну пам’ятку місцевого значення викупила релігійна громада християнської євангельської церкви «Ковчег спасіння». Дозвіл на продаж приміщення дало Центральне правління УТОС.
У 1976 році для Олександрійського УТОС скінчилася епоха ґудзиків: постала проблема нестачі сировини – після будівництва ГЕС на Дніпрі рівень води у ріках піднявся, і вилов річкової мушлі різко зменшився. Виробництво довелося перепрофілювати. У 1978 році, за домовленістю з Олександрійським електромеханічним заводом, учбово-виробниче підприємство УТОС починає виготовляти продукцію для підприємств машинобудівної галузі – понад 200 найменувань виробів, які відправлялися у 40 країн. Це були деталі для екскаваторів, магнітні пускачі, теплові реле, понад 60 видів електрокотушок для магнітофонів, радіоприймачів і телевізорів. Крім того, підприємство виготовляло світильники.
У період з 1965 по 1985 роки поряд з УТОС були побудовані 4 житлові будинки та 4-поверховий виробничий корпус на вулиці Святомиколаївській, 17 – з медпунктом, клубом, радіовузлом, бібліотекою та великою актовою залою. Наразі у цьому приміщенні працює також Олександрійська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області.
Взявши УВП УТОС під опіку, Олександрійський електромеханічний завод (ОЕМЗ) повністю переобладнав підприємство верстатами й допоміг освоїти новий напрямок роботи. Пік співпраці УВП УТОС з ОЕМЗ прийшовся на кінець 1980-х років: тоді УВП УТОС виготовляло багато найменувань продукції у значних обсягах, його триповерхове приміщення на вул. Пролетарській, 17 (зараз вул. Святомиколаївська) було повністю зайняте конвеєрним виробництвом. У той час на УВП УТОС працювало 500 осіб, з них 300 осіб – з вадами зору.

У 1990-ті роки виробництво пішло на спад. НВО «ЕТАЛ» поступово забрало з УВП УТОС більшість ділянок роботи, а перепрофілюватися на інше виробництво УВП УТОС не могло через відсутність коштів. Підприємство виготовляло низьковольтні трансформатори та електрокотушки для ліфтів, самотужки шукало ринки збуту й реалізовувало продукцію по бартеру, міняючи її на продукти харчування. У 2005 році УВП УТОС почало виробництво струмоприймачів і тролеєтримачів, але через конкуренцію обсяг збуту зменшився.
У 2007 році УВП УТОС очолив Павло Петрович Лук’янчук. Він налагодив контакти з Кременчуцьким заводом «Ампер», для якого УВП УТОС виготовляло трансформатори, блоки живлення, джгути. Почалася активна співпраця з «Укрзалізницею» (ремонт колійних трансформаторів), а також з іншими партнерами: «Дніпропетровським металургійним комбінатом» (м. Кам’янське), «Азовсталлю» (м. Маріуполь) тощо. Для НВО «ЕТАЛ» стали випускати новий виріб – обмежувач перенапруги. Все це допомогло підприємству вижити, хоча на 2014 рік на ньому залишилося працювати 49 осіб. Крім об’єктів виробничої сфери, на балансі УВП УТОС знаходилися медпункт, бібліотека, клуб, гуртожиток, вечірня школа.
На базі Олександрійського УВП УТОС працював консультпункт Київської міжобласної загальноосвітньої спеціальної школи для незрячих та слабозрячих. У ній з 1989 року працював учителем математики, а згодом фізик Павло Подолян – один із кращих випускників Одеського державного університету (сьогодні – Одеський національний університет імені І.Мечнікова). Приїхав до Олександрії за направленням. Жив у тому самому гуртожитку для незрячих на вулиці 6 Грудня, 5. У його кімнаті було дуже багато книжок. Весь вільний час Павло читав, навчався, розвивався і вдосконалювався. У консультпункті, в основному, навчалися дорослі, які працювали на підприємствах УТОС – ті, хто з різних причин не отримав середню освіту. Багато незрячих закінчували 8-9 класів і йшли працювати. Знаходилися й такі, що взагалі ніде ніколи не навчалися. Зверталися до Павла Арсентійовича і батьки школярів: він допомагав дітям з математикою. У нього вчительський талант: вміє подати і пояснити свої предмети доступно, зрозуміло і цікаво. І діти, і дорослі були дуже задоволені. Подолян допомагав усім просто так, без оплати, від щирого серця. «Це зараз у всіх є Гугл, у якого можна запитати все, і отримати відповідь. А коли його не було, ми всі запитували у Паші», – говорять співробітники Олександрійського УВП УТОС.
У 2003 році на прохання колективу Павло Подолян очолив консультпункт і працював завідувачем аж до його закриття у 2016. Це був час, коли у наше життя вже міцно увійшли нові технології, а Павло Арсентійович був єдиною людиною в консультпункті з власним комп’ютером, який використовував для робочих потреб, згодом придбавши ще й прінтер.
Консультпункт на базі Олександрійського УВП УТОС закрився одним із останніх в Україні, у зв’язку зі зменшенням учнів. У кращі часи були учні з Кропивницького, Світловодська, навколишніх сіл, і вчителі їздили працювати за місцем їхнього проживання. Павлу Арсентійовичу пропонували переїхати до Одеси, але він прижився в Олександрії, обзавівся друзями, знайомими, купив квартиру. Він – активний учасник художньої самодіяльності, співак-аматор клубу Олександрійського УВП УТОС. Зараз у нього з’явилося нове хобі – переклад відомих музичних хітів українською. Це не прямий переклад, скоріше авторська інтерпретація, але всі, хто чув ці пісні, відзначають гарний поетичний талант автора, мальовничі епітети, барвисту мову. Виконують ці хіти учасники самодіяльності клубу УВП УТОС, у тому числі й сам Павло Подолян.
Багато хто пам’ятає і світлу та добру людину, психолога, юриста, заступницю директора із соціальної роботи та культорганізатора Олександрійського УТОС Лілію Лук’янчук, яка пішла з життя у 2018 році всього у 50. Тендітна та стильна, Лілія Олександрівна знала кожного незрячого, знаходила спільну мову з усіма – і з владою, і з роботодавцями, і слова підтримки для всіх, хто звертався до неї по допомогу, а таких було чимало. Ця жінка показувала слабкозорим і навіть тотально незрячим людям світ у всьому його розмаїтті й дарувала можливості змінити своє життя на краще, а зрячим демонструвала, що люди з інвалідністю – повноцінні члени суспільства, і це було задовго до того, як стало основою загальнодержавної соціальної політики.
Чимало зробили для Олександрійського УТОС директор підприємства Павло Лук’янчук, голова правління виробничо-первинної організації УТОС, та керівник клубу Микола Барбуца. Та, на жаль, сьогодні УТОС переживає не кращі часи. Ще декілька років тому, до ковід-пандемії, підприємство виготовляло продукцію для «Етала», «Укрзалізниці» та промислових підприємств – контролери напруги, блоки живлення, електромагнітні котушки, імпульсні трансформатори, а також дерев’яну тару й паперові серветки – хорошої якості та за дуже вигідною ціною. Але це вже далеко не ті обсяги, що були раніше. Менеджмент і маркетинг на УТОС налагодити не було кому, а нині взагалі у країні воєнний стан. Багато чого втрачено, але ПОГ «Олександрійське УВП УТОС» продовжує існувати і має дозвіл на виробництво електродвигунів, генераторів, трансформаторів, електричного освітлювального устаткування, канатів, мотузок, шпагату, сіток, надання в оренду автомобілів.

Олена Карпачова