Неформальне інтерв’ю з Сергієм Кузьменком

Минулого тижня міський голова Сергій Кузьменко дав дещо незвичне інтерв’ю нашій газеті. Ми розпитували його не про справи посадові, бюджети і ремонти, а про особисте – про життя, уподобання та мрії.

– За 15 років, що ви у політиці, вам довелося побувати у кількох найвищих державницьких іпостасях – народний депутат, керманич області, міський голова. Який статус найважчий?

– Почну з того, що мені подобається бути міським головою. Так, за ці роки я встиг пройти майже всі щаблі політичної кар’єри – від депутата Олександрійської районної ради до Верховної Ради. Звичайно, найбільш знаковими за цей час були робота у Парламенті, на посаді голови ОДА і нинішня – мерська.
Якщо говорити про період депутатства, то це був період накопичення досвіду та спілкування з професійними політиками. Це була цікава командна робота.

Пост глави області – це керівництво виконавчою гілкою влади. Від слова «виконувати». Це виконання волі Президента, уряду, це функції державного діяча. Проте була і можливість проявляти ініціативу, яку наша адміністрація використовувала на повну. Думаю, жителі області це бачили й оцінили.
І ось тепер (незабаром уже пів року) я на новій посаді. Мабуть, тут я почав отримувати найбільше задоволення від своєї роботи. Місто – це живий організм, у якому ти весь час знаходишся серед людей. Це не кабінетна, а по-справжньому творча робота. Тут відбувається постійний рух, взаємодія з людьми, з їхніми проблемами і побажаннями.
Йде постійний процес творення, народжуються нові проєкти, ідеї. А оскільки я людина з творчими нахилами, то це дуже цікаво. Особливо, коли щось виходить, коли бачиш результати своєї праці. Це приносить натхнення, емоції, задоволення, дає внутрішню мотивацію і надихає для подальшого розвитку.
– А яка була ваша перша робота? Можливо, не офіційна, але перша.
– У нашій родині всі багато працювали і мене привчали до цього з дитинства. Звичайно, як усі сільські діти, я пас у 13 років худобу, займався іншими господарськими справами. А ось серйозний досвід почався з 14 років, коли я на канікулах працював водовозом. У нашому господарстві був трактор Т-25, до якого чіпляли велику бочку з-під квасу. Моїм завданням було набрати в неї води з водокачки і доставити її холодненьку людям, які працювали в полях. У 10-11 класах завдання вже було більш серйозне – я працював помічником комбайнера, і першим наставником у мене був Григорій Руденко. Ну, а після школи вступив до інституту, і почалося інше життя… (Вищу освіту Сергій Кузьменко здобув у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування, який закінчив у 1997 році за спеціальністю «Агрономія», та у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (2011 рік), отримавши ступінь магістра державного управління. – Авт.).
– Ви вважаєте себе багатою людиною?
– Я себе вважаю успішною людиною, бо з дитинства багато працював, і все, що маю, – це результат наполегливої праці. Це результат моїх знань, завзяття, бажання, зусиль. І ще, звичайно, мого батька, друзів, наших партнерів.
– Хто зараз керує бізнесом?
– Бізнес, який я створював разом із своїм батьком і своїми партнерами ще більше 20 років тому, знаходиться на відповідальності моїх партнерів. Це люди, перевірені часом і досвідом. У будь-якій справі настає час, коли треба делегувати обов’язки і рухатися далі. Тому я це зробив, коли почав працювати на державних посадах.
– Ви задоволені роботою сьогоднішньої команди міської ради і які складаються стосунки з депутатським корпусом?
– Задоволений. У моїй команді багато молодих і активних людей.
З депутатським корпусом взаєморозуміння і хороші відносини. По-іншому і не може бути – їх вибрали люди.
– А який ви? Можете охарактеризувати себе одним словом?
– Відкритий. Думаю, так буде правильно сказати. І це дає можливість всім оточуючим знайти слова або епітети, які характеризують Сергія Кузьменка.
– Бувають хвилини, коли опускаються руки, пропадає настрій, віра в себе? Що робите в таких випадках?
– Не можу казати про втрату віри в себе, але коли хочеться підняти настрій, їду на об’єкти, які реалізовувалися за моєї участі чи ініціативи. Проводжу там деякий час, і з’являється розуміння того, що якщо ти зміг реалізувати цей проєкт, то й інше тобі під силу.
– До вас постійно йдуть люди за допомогою – що просять, чи часто доводиться відмовляти?
– Допомагаю набагато частіше, ніж про це говорю у ЗМІ, соцмережах чи особистих розмовах. Бо добрі справи, як і щастя, люблять тишу.
Тішить, що, крім матеріальної допомоги, часто просять порад і мотиваційної підтримки. Часто людям для поштовху вперед дійсно не вистачає лише доброго слова. Якщо це слово вони хочуть почути від мене – я, звісно, це зроблю.
Відмовляю у тих випадках, коли знаю, що людина сама може вирішити свою проблему. А перекладати вирішення своїх проблем на когось – це не вибір дорослої людини. І тоді моя допомога буде лише «ведмежою послугою».
– Коли починається і закінчується робочий день Кузьменка?
– Можна сказати, що мій робочий день починається одразу після того, як прокинувся. Будильник зазвичай ставлю на 6.30 ранку.
Якщо офіційно, то робота починається о 8.00, закінчується о 17.0. Але у час цифрового прогресу робота вже перестала обмежуватися стінами робочого кабінету. Тому все частіше робочі питання вирішуються у режимі смс-повідомлень або телефонних дзвінків. Це, з одного боку, зручно, а з іншого – виникає відчуття, що робота не закінчується ніколи.
– А обідаєте де?
– Обід проходить або вдома, або за нарадами. У сучасному світі, коли час обмежений, обід став ще однією формою вирішення робочих справ.
– Які страви найбільш до вподоби?
– Я людина, яка любить, коли є що поїсти (сміється), а якихось особливих переваг немає. Головне, щоб це було смачно. Я завжди дякую або дружині, або кухарям у кафе за те, що вони смачно приготували.
– Чим займаєтеся у вільний час? Які фільми дивитеся?
– Коли буває вільний час, дивлюся футбол, новини або фільми, які рекомендують друзі. Ось перед 26 квітня дивився серіал від NBO «Чорнобиль». Вражає. Передивився всі екранізації романів Стівена Кінга. Фільми, що отримали «Оскар», теж зазвичай варті уваги.
– За соцмережами слідкуєте? Як реагуєте на критику?
– За коментарями у Facebook, звісно, слідкую, але зазвичай реагувати там нема на що. З усіх коментарів я і мої помічники обирають те, що дійсно заслуговує уваги або вирішення.
– Що для вас футбол і чи є хобі?
– Футбол – частина мого життя. Почалася ця любов у дитинстві, коли в м’яч ганяли всі хлопці. Тоді це був спосіб самореалізації, потім – це стало хобі, а далі воно переросло в професійне захоплення. Роботу вихідного дня, якщо можна так висловитися.
Коли у тебе є улюблена робота, вона перетворюється на головне хобі твого життя. Зараз у мене є така робота, і я радий, що можу займатися тим, що приносить мені задоволення і хороші результати. Моя філософія – створювати красиве. І не просто красиве, а те, що потрібне і корисне для людей.
– Клубній роботі приділяєте багато часу?
– По можливості. Беру активну участь і у відборі футболістів, і у рефлексії після футбольних матчів. Моя основна місія – забезпечувати функціонування клубу та ухвалювати стратегічні рішення.
– Останнім часом у грі команди немає стабільності. То перемога над фаворитом національної першості, то поразки від аутсайдерів. Що з цим робити?
– Так, це складне питання. Думаю, потрібні якісь нові дії, новий підхід, навіть нова філософія. Щось треба змінювати, і ми над цим працюємо.
– Які у вас «відносини» з автомобілями, на яких їздили, яким віддаєте переваги?
– Починав учитися на «Волзі», далі були «Жигулі». Потім їздив довгий час на «Шкоді», згодом була «Тойота», тепер (ні для кого не відкрию великого секрету) – «Мерседес». Люблю сам їздити за кермом, люблю такий вид подорожей. Вважаю, що автомобіль у першу чергу повинен бути надійним і безпечним.
– Розкажіть про своїх дітей. Де навчаються, чи вистачає часу на виховання?
– У нас чудові діти, якими я дуже пишаюся і докладаю всіх зусиль, щоб частіше бачитися. Івану 22 роки, він закінчив Інститут міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Має спеціальності магістра економіки, перекладача з англійської мови, а ще вчиться заочно на юриста. Працює в фінансовому департаменті компанії «Агровіста». Професійно захоплюється футболом, причому має у цьому виді спорту вже такий багаж знань, що я іноді раджуся з ним.
Хотілося б, щоб він спробував себе в різних напрямках, щоб вибрав те, що найбільше до душі.
Настусі 12 років, навчається в 6-му класі. Любить біологію, історію, географію. Вона мій, так би мовити, і організатор, і мотиватор усього вільного часу.
– Де б ви хотіли побувати як мандрівник?
– Мені пощастило побувати в багатьох країнах на різних континентах. Це були, у тому числі, й робочі поїздки. Дуже люблю Європу, але мрію побувати на острові Тасманія. Багато про нього читав, чув. Там унікальна природа. Це останній куточок на планеті, де найдовше протрималася відсутність сучасної цивілізації. Його називають загубленим раєм. На жаль, острів знаходиться дуже далеко – від нас близько 15 тисяч кілометрів в один бік! Але у кожного має бути мрія! У мене – така!
– А що потрібно зробити, щоб олександрійці хотіли залишатися у своєму місті?
– Треба його любити і застосовувати свої знання і сили для того, щоб воно ставало кращим.
Олександрійці мають розуміти, що створювати робочі місця, відновлювати і будувати підприємства – це не функція міського голови, це справа бізнесменів. А міський голова може лише сприяти ініціативі освічених людей, які бажають створити або розвивати бізнес. Тому інструменти розвитку нашого міста – у руках кожного олександрійця! А підтримка – так, за міською владою!

Тетяна Кривунь, Сергій Гавриленко