«Муза-сестра подивилась в лице»

    Презентація книги

   Дебют у 71 – це сміливо, цікаво, є прикладом для наслідування і свідчить про те, що творчість не буває запізньою. 26 жовтня у читальній залі бібліотеки ім. Пушкіна житель нашого міста Олександр Марченко презентував свою першу поетичну збірку «Яблуко від яблуні…». До книги увійшли вірші, написані Олександром Дмитровичем протягом життя, а також поезії його старшої доньки Анни, яка живе у Черкасах і є членом обласної Спілки письменників (власне, вона – те саме яблучко від яблуні).

Олександр Марченко закінчив Кіро-воградський педагогічний інститут за спеціальністю вчитель фізкультури, працював в аграрному технікумі, педучилищі, а останні десять років перед виходом на пенсію – у ЗНЗ № 17. Усе життя захоплювався спортом, кандидат у майстри спорту з шашок, активний учасник міських турнірів, на одному з яких і познайомився з депутатом міської ради Володимиром Дожджаником, за меценатської підтримки якого накладом 100 примірників і вийшла у світ книга «Яблуко від яблуні…».

   Тож зустріч зі школярами міських навчальних закладів і любителями поезії у бібліотеці ім. Пушкіна Олександр Марченко розпочав саме зі слів подяки на адресу Володимира Дожджаника. А свою збірку назвав магмою, яка вирвалася з його душі. І навіть вранці перед презентацією написав нового вірша – «Кохання». Бо вихід першої книги, зізнався Марченко, – це як народження дитини, особливо довгоочікуваного сина.

   Про себе автор розповів: родом із села Красносілля Олександрівського району, рано почав працювати, вдома – по господарству, на канікулах – у колгоспі. Дід, за те, що онук пас його корову, купляв Сашкові одяг і взуття до школи, а у колгоспі за випас телят платили кошти. Свій перший вірш – про кохання – Сашко написав ще у школі, але побоявся показувати комусь після того, як при ньому вчитель розкритикував «пробу пера» його друга. Хлопець покинув віршування, але повернувся до нього перед армією, коли закохався. Третє «повернення до творчості» сталося, коли Олександр був уже батьком, вигадував і записував казки для доньок Ані й Тоні. А потім, будучи на заробітках у Москві, Марченко слав додому віршовані поздоровлення для рідних.

   Автор пише: «Перші мої два вірші про Ісуса Христа вийшли у газеті «Християнський світ». Пізніше кілька було надруковано у «Газеті для жінок». Усе це вселило в мене віру в те, що я щось тямлю в поезії. Цим самим я надихнув і свою старшу доньку Аню, яка потайки писала вірші. Вперше її твори надрукували в «Олександрійському тижні», пізніше – в «Газеті для жінок». Учусь я на віршах Лесі Українки, Ліни Костенко та інших слов’янських поетів. Тому не дивно, що мої поезії перегукуються із творами моїх улюблених майстрів слова: В.Симоненка, В.Стуса, О.Блока, С. Єсеніна. Іноді я, очевидно, їх наслідую. Але без цього не обійшовся жодний, навіть геніальний поет. Тож, читаючи мої вірші, не судіть ні мене, ні їх надто строго, бо вийшли вони з душі, із самого серця. Іноді продиктовані часом. Та переважна їх більшість продиктована розумом… тому я і «мислю не так, як інші».

   У книзі «Яблуко від яблуні…» є декілька розділів. Тут і віршовані поздоровлення і привітання, і чуттєва інтимна лірика, глибокі філософські роздуми, просякнута болем серця за майбутнє країни громадянська лірика, ностальгія за рідним краєм, переплетені фольклором казки та балади.

   «Я думав, молодь поставить мені запитання: коли жилося краще – тоді чи тепер, – додав наостанок автор (у збірці є розділ «Миттєвості двох віків»). – Так от, краще було тоді, бо я був молодим»… А ще Олександр Дмитрович поділився планами на майбутнє – він мріє видати книгу казок, яких у нього написано чимало. Більша частина накладу його першої книги – «Яблуко від яблуні…» – передана у бібліотеки міста, де їх можна взяти почитати. Продаж збірки не передбачений.

 Ярослава Волошко

***
Докір

Не у того Ти Бога вірила,
Вкраїно, нене Ти моя.
Ти, як чаклунка, далі міряла
І був, як пасинок твій я.
Козак забув відвагу смілу,
Пророк одрах і став сліпий.
Даремно розгубив ти силу,
Народ мій двоязикий, а німий.
***
Я не думав, що коні кусаються,
А тим більше – стара кобила.
Карнаусі в дитинстві довіривсь я,
Та ж за руку мене вкусила.

Докоряв мені тато, бинтуючи руку:
Довірятися всім – це не діло.
Хай це буде тобі за науку:
Звір завжди залишається звіром,
Не протягуй до нього руку.
                                                 Олександр Марченко
***
В людини у душі Галактика ціла,
Безмежність, сила і харизма.
А ви ведетеся на пафос, на тіла,
До біса всі слова і афоризми!
Невже не бачите ви те, що справді цінно?
Тепло сердець і блиск очей.
А найдорожчі ті, з ким не буває зимно
В холодні дні, у сутінках ночей.
                                              Анна Марченко