Мiсто можливостей

      Школа лідерства

  Експерт з управління громадськими організаціями Анна Орловська – спів-засновниця інформаційного ресурсного центру «Правовий простір», тренерка з прав людини та організаційного розвитку, десять років працює у громадському секторі, зокрема, координаторкою проектів Фонду милосердя та здоров’я, що входить до мережі громадських приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини. Разом з чоловіком Володимиром – суддею Олександрійського міськрайонного суду, переїхала до Олександрії лише півроку тому, але вже встигла влитися у громадське життя міста.

     Анна починала з волонтерства і радить усім спробувати себе у цій ролі. У свої 28 років дівчина побувала у 10 країнах світу, має дві вищі освіти, неабиякий досвід і значні досягнення. Наше маленьке містечко стало для неї не розчаруванням, а перспективою – пошуком нових можливостей і простором для реалізації проектів. Анна називає Олександрію міством-відкриттям, де вона знайшла багато активних людей, які прагнуть змін і докладають до цього зусилля. У нас є підґрунтя і можливості, щоб зробити місто привабливим і перспективним, у тому числі – для залучення інвестицій. І Анна готова поділитися з нами своїми знаннями і досвідом, щоб допомогти розвивати місто й ініціативи його мешканців.

    – Анно, розкажіть, як встигли стільки досягти у такому молодому віці.

   – Я виросла у невеликому селі на Херсонщині. У 14 років вступила до коледжу здобувати професію юриста. У 17, ще навчаючись, стала волонтеркою правозахисної організації – допомагала юристам вести прийом громадян, писати заяви та позови до суду, вести статистику, оформлювати справи. Після завершення коледжу продовжила співпрацю з цією організацією, керівництво якої всіляко підтримувало моє прагнення навчатися. Поєднувала роботу з навчанням на юридичному факультеті академії Ярослава Мудрого, брала участь у різноманітних професійних семінарах. Заглибилася в тему прав людини. Пройшла всі можливі курси Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини», а у 2010 році за її підтримки організувала тижневу школу з прав людини для молоді Півдня України. Так я почала цікавитися тренерством і згодом пройшла навчання з цього напрямку в Молодіжному правозахисному русі. Окремо хочеться сказати про міжнародні навчання у Канаді, США, Польщі, Росії, Австрії, Литві, Угорщині, які вплинули на моє світосприйняття, допомогли заручитися підтримкою і повірити у власні сили.

    З 2009 по 2017 рік я з колегами працювала над впровадженням ініціативи «Посилання правових можливостей». Почалося все зі створення Центрів правової інформації та консультації. Я адмініструвала роботу трьох таких центрів у Херсонській області (за рік до них зверталися понад три тисячі людей). Згодом наша команда взялася за модернізацію порталу «Правовий простір», а Центри запрацювали по всій Україні. У 2015 році відбувся ребрединг, і Центри почали називатися офісами Мережі правового розвитку. Вони тісно співпрацюють з державними Центрами надання безоплатної правової допомоги. Тепер доступ до безоплатної правової допомоги мають жителі більшості українських райцентрів. У 2016 році я вступила до інституту лідерства та управління Українського католицького університету у Львові – відчувала, що координувати велику мережу без знань менеджменту не вдасться. Нещодавно захистила дипломну роботу про соціальне підприємництво та отримала червоний диплом. Це моя друга вища освіта, і я планую продовжити навчання.

   – Як опинилися в Олександрії?

  – Мій чоловік Володимир Орловський здав іспити та пройшов конкурсний відбір на зайняття посади судді. Коли прийшов час обирати місто, де звільнилася вакансія, зупинився на Олександрії. Я ще залишалася в Херсоні, оскільки мала завершити дворічний проект з «Правовим простором». Минулий рік був дуже багатим на поїздки, і я фактично прожила його у Херсоні, Львові та Олександрії. Скільки тут пробуду – важко сказати, все залежить від обставин. Але дуже хочу встигнути створити в Олександрії соціальне підприємництво на базі галереї, створити хаб (масштабний інформаційний та інфраструктурний проект комплексної підтримки підприємців, у перекладі з англійської «хаб» – це вузол) – тренінговий центр та коворкінг (колективний офіс для людей з різним типом зайнятості), бізнес-інкубатор (для тих, хто прагне заробляти на своєму хобі), квест-кімнату, ляльковий театр, магазин.

    – З чого почали знайомство з Олександрією?

   – Адаптацію почала з відвідування бібліотеки ім. Пушкіна, хотілося дізнатися більше про історію міста, де житиму, познайомитися з відомими особистостями. На моє здивування, бібліотекарі показали цілу збірку інформації про видатних олександрійців. Я сфотографувала її і читала у потягах. Також дізнавалась, які громадські організації діють у місті, чим займаються, і додавала контакти у «Фейсбук». Ще одним місцем адаптації стала «Кав’ярня на Соборній», там я дізналася про галерею VashArt , а потім познайомилася з її засновницею і керівником Іриною Квашою. Взагалі, платформою для створення контактів для мене став «Фейсбук». Готуючись до переїзду, я почала слідкувати за новинами, створювати бази партнерів, читати місцевих журналістів та вивчати освітні потреби молоді.

   – Першим масштабним заходом, який Ви організували, став приїзд до Олександрії команди проекту «Будуємо Україну разом» (БУР). Принаймні, я вперше побачила Вас саме там. І відзначила для себе високопрофесійну організацію візиту.

   – Так, я допомогла Ірині Кваші з написанням заявки та організацією візиту БУРу. Під час приїзду команди ближче познайомилася з місцевими громадськими активістами, до мене почали звертатися за консультаціями. На даний час уже налагоджена співпраця і з громадськими діячами області. Насправді, коли ти починаєш не з розмов, а з дій, про тебе швидко дізнаються на новому місці.

   – Чим займаєтеся зараз?

  – Надаю консультації з проектного менеджменту, за можливості беру участь у тренінгах і сама проводжу навчання. Співпрацюю з районною бібліотекою, міською бібліотечною системою та створеними на їх базі проектами і громадськими організаціями – Інформаційним гендерним центром, жіночим інформаційно-просвітницьким центром «Перспектива», «Центром громадянської активності «Перемога», ГО «Серце матері», «Спілка митців Олександрійщини». В Олександрії працюю переважно як волонтер, а заробляю, виконуючи замовлення на розробку стратегій для ГО по всій Україні.

   Вже у травні планую провести в Олександрії ряд майстер-класів з лідерства, управління та ефективної комунікації. Мета навчань – сформувати в учасників затребувані у майбутньому навички. Продовжую шукати ініціативних людей, готових долучитися до роботи в команді. Виберу найкращих – спроможних швидко навчатися і зі схожими цінностями. Щоб навіть у разі, якщо наша сім’я переїде до іншого міста, тут залишилася потужна конкурентоспроможна організація. Можна вже зараз спробувати приєднатися до нашої команди, якщо є бажання навчитися управлінню, продажам, рекламуванню, лідерству. Будуть і майстер-класи, і більш тривалі курси із залученням запрошених тренерів, що проводитимуться у галереї. В цілому до кінця року плануємо зробити ремонт галереї, сформувати міцну та професійну команду, розробити стратегічний план розвитку на 5 років і приступити до його виконання. Все для того, аби наповнити галерею життям і зробити її максимально привабливою та корисною для олекснадрійців.

   – Чого, на Вашу думку, потребує Олек-сандрія, і що для цього потрібно?

 – Мене вразила велика кількість активних людей у місті. Вони прагнуть вчитися, і їх потрібно підтримати, аби дати можливість реалізувати їхні чудові ідеї. Проте Олександрії бракує місць, де могли б збиратися та розважатися підлітки й старша молодь, немає кінотеатру. Бракує культури волонтерства, натомість ті, хто працює професійно у громадській сфері, багато роблять задарма. Бракує сучасних навичок, адже формальна освіта часом не може задовольнити вимог ринку праці. Але є чудовий басейн, футбольна команда і стадіон, багато парків. З нетерпінням чекаю побачити місто навесні, бо минулого року пропустила цвітіння. Взагалі я вважаю, що в Олександрії багато переваг і це аж ніяк не провінція.

   – Ми звикли вважати своє місто глибокою провінцією без особливих перспектив для розвитку, а Ви говорите про переваги. У чому вони?

  – Щойно повідомила про переїзд до Олек-сандрії, знайомі почали запитувати, які враження справляє маленьке місто. Цікавилися, як я, громадська активістка з Херсона, реалізуюся у райцентрі? І як довго протримаюся? І я склала перелік з п’яти переваг маленького міста. Перша – тут є активісти. У маленьких містах люди також зацікавлені у саморозвитку та розв’язанні суспільних проблем. Важливо їх знайти. У місцевих жителів налагоджені контакти з місцевими представниками влади, бізнесу. І головне – у них є купа гарних ідей для нових проектів, вони спроможні їх самостійно реалізувати, якщо отримають експертні консультації. Друга перевага – всі знають один одного. Новенькому громадському активісту чи активістці знадобиться набагато менше часу, щоб познайомитися з місцевими лідерами, зрозуміти місцевий контекст, налагодити партнерські стосунки з діючими громадськими організаціями, сформувати бажану репутацію. І набагато легше співпрацювати з журналістами, які “полюють” на події. Третя – нове “поле” для впровадження успішного досвіду. Проекти, які ви успішно виконали в минулому, можливо знову реалізувати. У новій громаді вони актуальні, й не потрібно вигадувати велосипед, просто адаптуйте свій успішний досвід. Четверта – можливість швидше сформувати репутацію експерта. Конкуренція в маленьких містах серед громадських активістів менша, а попит на вміння з налагодження діалогу, залучення ресурсів, адвокації зростає, особливо з впровадженням реформ. Тому вчіться, й ви побудуєте зіркову кар’єру набагато швидше. І, нарешті, п’ята перевага – маленьке місто здатне наповнити ваше життя комфортом. Тут менші відстані, чистіше повітря, нижчі ціни, а рівень безпеки вищий.

   Насамкінець зазначу, що кожен із нас самостійно створює свою реальність. І кожен вільний обирати для життя та професійного росту те місто, в якому йому краще. Скажімо, у Європі вже сформовані всі державні інститути, висока конкуренція у бізнесі. Тому тим, хто виїжджає за кордон, складніше самореалізуватися. В Україні більше можливостей, менша конкуренція, варто тільки сфокусуватися і побачити свої перспективи.

Олена Карпачова