Літак у Топольках: ще одна версія

Виявилося, історія про один зі збитих при визволенні Олександрії літаків висвітлювалася в місцевій пресі. Так, у газеті «Комуністичним шляхом» (яка згодом стала іменуватися «Ленінським прапором», а з початку 90-х носить назву «Вільне Слово») у номері від 24 серпня 1958 року надрукований нарис «Через п’ятнадцять років». Його надала вчитель української мови та літератури ОНВК №17 Валентина Московчук. Ось його текст:

«Стояла тривожна осінь сорок третього року. Лінія фронту невпинно просувалася на захід. Все частіше через Олександрію пропливали літаки з червоними зірками на крилах. Пролітали вони і вранці 20 жовтня.

Опівдні ескадрилья поверталася з бойового завдання. Ось один штурмовик відокремився і став обстрілювати німецьку колону автомашин на мосту через Інгулець. Один захід, другий. Раптом з району цегельного заводу вдарили зенітки. Палаючий літак врізався в землю на луках біля млина. Поруч приземлився парашутист.

– Хоч би врятувався, – бідкалася сімдесятирічна Павлина Кузьмівна Федорова, чия хата стояла недалеко. Але до літака вже бігли автоматники, поспішали мотоциклісти.

– Рус! Здавайся! – кричали гітлерівці.

– Живим не візьмете! – викрикнув стрілок і почав стріляти в німців. Вороги падали, скошені влучними пострілами. Останньою кулею він обірвав своє життя.

Обабіч літака лежали голова і рука іншого пілота. Решта тіла знаходилася в кабіні глибоко під землею.

До Павлини Кузьмівни підійшла її квартирантка – комсомолка Л.Бабенко.

– Треба поховати льотчиків, – тихо сказала вона.

– Хіба німці дозволять?

– Вони підуть, а ми перенесемо тіла на городи.

Незабаром у місто увійшла Радянська Армія. Весною відбулося перенесення з почестями останків пілотів до центрального скверу.

…Минуло п’ятнадцять років. На вулиці Українській живуть хороші товариші, учні Олександр Ядаменко та Іван Козлов. Скінчились екзамени, настали канікули. Одного вечора Олександр завітав до Івана.

– Є важлива справа. Приходь завтра на луки з лопатою.
З того дня протягом двох місяців хлопці копали яму на місці падіння літака.

… Ось показався фюзеляж, частина кабіни. Олександр витягає звідти наган, гімнастьорку, орден Червоної Зірки. В кишені лежить обгоріла картка кандидата партії, офіцерська книжка, блокнот. Бензин пороз’їдав чорнило, і як не намагалися хлопці прочитати прізвище загиблого, воно залишилося невідомим. Тільки на шлемофоні зберігся напис – О.Кузін.

Олександр знову заглянув у кабіну і відсахнувся – там лежав труп без голови і правої руки.

– Скоріше в міліцію, треба розповісти про все, – вирішує він.
Школярів направили до військкомату. Швидко, збиваючись, Олександр розповідає офіцерові про свою знахідку.

– Молодці, хлопці, – сказав той. – Як же ви дізналися про літак?

– Мені про це розповідали мати та бабуся, – відповів Ядаменко. А недавно прочитав у газеті про такий самий випадок і вирішив копати.

Так через п’ятнадцять років стало відомо про безсмертний подвиг двох патріотів – стрілка-радиста, гвардії старшого сержанта, двічі орденоносця А.Козачкова і пілота, тричі орденоносця, лейтенанта О.Кузіна.

Однак про те, що в літаку дійсно знаходилася частина тіла лейтенанта, є сумнів. Тому в Москву направили номер ордена, по якому буде встановлено справжнє прізвище. Але хто б не був цей герой, його подвиг навічно збережеться в пам’яті людей, надихатиме їх на нові величні діла в ім’я рідної Вітчизни».

Як бачимо, ця викладена за підписом В.Коваленка історія відрізняється від тієї, що розповів старожил Микола Слонь («ОТ» писав про це у №19 від 9.05.2019 року). Він запам’ятав, що його сусід по вулиці Набережній Микола Малишев знайшов у Топольках орден Леніна і повідомив про знахідку до військкомату, на місце прибули військові, які знайшли планшет, документи на ім’я лейтенанта Кузіна 1920 року народження і фотокартку – льотчик із дівчинкою. Літак (ймовірно Пе-2 або Іл-2) відкопали солдати, у ньому була авіапушка і патрони. Борт-стрілок захоронений у Братській могилі Новопилипівки. Ось це співпадає з написаним у газеті – загиблого парашутиста дійсно місцеві жителі спочатку поховали у себе в городах, а потім, після війни, перепоховали у Братській могилі.

У решті історії відрізняються. І невідомо, де правда – у спогадах старожила чи у газеті, а преса тоді жорстко контролювалася органами КДБ, і жодного зайвого слова у маси не мало просочитися (сьогодні нам відомо, як багато фактів і трагедій тривалий час залишалися невідомими для радянських громадян). В одному випадку фігурує орден Леніна, в іншому – орден Червоної Зірки, проте на сайтах зі списками нагороджених і загиблих у Другу світову війну за обома нагородами не вдалося відшукати відомостей про лейтенанта Кузіна. За однією версією, літак відкопали військові, за іншою – підлітки. Чому це сталося лише через 15 років після закінчення війни? Що встановили у Москві, куди направили номер ордена? Ким був лейтенант Кузін, похований в Олександрії у Братській могилі на вулиці Діброви? За що він отримав високу нагороду? Все це поки що залишається невідомим. Хотілося б розгадати ці таємниці.

Олена Карпачова