Квітка та її побратими

Сержант із позивним Квітка – фельдшер медичного пункту механізованого батальйону 41-ї окремої механізованої бригади. Бойова медикиня Алла П. родом з Олександрії. Вивчилася на медичну сестру і понад 20 років працювала у сімейній медицині. Після повномасштабного вторгнення жінка неодноразово зверталася до ТЦК із проханням про добровільну мобілізацію, але спершу отримала відмову. Лише у березні 2023 року, під час формування 41-ї окремої механізованої бригади, куди запрошували медиків-добровольців, вона змогла стати до лав ЗСУ.

На навчаннях за кордоном Квітка опанувала фах бойового медика і пройшла військову підготовку. Разом із побратимами пройшла бої у Куп’янську, Часовому Ярі, Торецьку, Нью Йорку, Курську, наступальну операцію ЗСУ, захист прикордоння Сумщини і знову – бої у Куп’янську.
Один із епізодів, який закарбувався у пам’яті медикині — виїзд на порятунок евакуаційної групи. Санітарну машину розстріляли на шляху до позицій. Водій та медик отримали важкі вогнепальні поранення. «Є 300!» – таке тривожне повідомлення отримали бойові медики. «Ми терміново виїхали на виклик. Дійсно, вороги розстріляли машину. Ми надали побратимам усю необхідну допомогу. Звісно, самі ризикували життям, адже не знали, де може бути ворог. На щастя, поранених вдалося успішно евакуювати до медичного пункту», – згадує Квітка.
За її словами, лік врятованим життям уже давно втрачено. Найчастіше доводиться працювати з мінно-вибуховими травмами та наслідками ударів ворожих дронів. «Чесно кажучи, ми вже не рахуємо, скільком допомогли. Найприємніше, коли вони мені телефонують або при зустрічі вітаються і кажуть: «Це ж ви колись врятували мене!» От тоді я відчуваю душею і серцем важливість служби, розумію, що я зараз на своєму місці!», – говорить жінка.
Квітка зізнається, що їй часто доводиться не лише лікувати поранених чи хворих, а й зцілювати душі та серця. До медикині звертаються не тільки зі скаргами на здоров’я – інколи бійцям просто потрібно поговорити, виговоритися, поділитися тим, що болить у душі.
Квітка з теплом відгукується про свій колектив і розповідає, що планує нести службу до Перемоги. Водночас вона запрошує медиків приєднуватися до свого підрозділу, адже нині є велика потреба у лікарях, фельдшерах та медичних сестрах. Кожен із них може зробити надзвичайно важливий внесок у порятунок життя наших воїнів.
Порятунок життя побратимів – місія медиків 41-ї окремої механізованої бригади. Їхня робота триває під самим кордоном з росією: на медичних пунктах, під обстрілами, вони борються за життя кожного пораненого. Серед побратимів Квітки – бойові медики з позивними Мольфар Перший, Крем та Вітамінка. Ось що вони розповідають.
Мольфар Перший. Ще вчора він очолював стоматологічне відділення в одній із лікарень на Кіровоградщині. Сьогодні медик рятує життя українських воїнів на передовій: «Найбільша робота у нас розпочалася на Донеччині – в Часовому Ярі, Нью-Йорку. Було таке, що нас залишилося шестеро. Евакуювали людей, надавали допомогу пораненим. З нашим командиром батальйону – бойовим офіцером, який не соромиться разом із бійцями бути в окопах, нам треба тримати марку і не падати обличчям у багнюку. Після Нью-Йорку потрапили на Курщину. Були прильоти і по нашому КСП, де надавали допомогу важкопораненим, і навіть на медичному пункті, який знаходиться практично на кордоні з росією, ми цілодобово надаємо допомогу хворим – перев’язки, документація, осколки витягуємо… Нещодавно був випадок: прильот FPV-дрона. Найближчий пункт, де хлопцям могли надати допомогу, – наш. Звичайно, ми з Кремом за дві секунди зібралися, допомогли, провели до стабілізаційного пункту нашої 41-ї ОМБр і супроводжували їх до евакуації у Суми. Наше головне завдання – зберегти життя та доставити бійця туди, де йому нададуть якісну кваліфіковану медичну допомогу. Тут немає другорядної роботи: будь-яка робота потрібна. Потрібні медики, кухарі, діловоди. У нас тут уже всі свої, всі близькі, ми як одна родина. Новачків підтримуємо, підказуємо, навчаємо всього необхідного».

Крем. У мирному житті він працював ветеринаром, має понад 20 років досвіду у цій сфері: «Мій бойовий шлях розпочався у 2023 році. Я тоді сказав: «Хлопці, я не служив, я цивільна людина, трошки іншого фаху». Але мені відповіли, що мій фах буде вкрай затребуваний у даній ситуації. Тоді формувалася нова бригада. У квітні пройшов навчання у Чехії, потім впродовж місяця – у Польщі. Спочатку служив у Харківській області – у Петропавлівці. Звісно, спочатку були певні емоції, але вони швидко минули – ми просто виконували свою роботу. Намагалися допомогти усім, чим могли. У медпункті я займаюся прийомом хворих, надаю їм допомогу.
З квітня 2024 року нас перевели у Донецьку область. Там ми теж врятували багато життів. Найбільше мене вразив випадок, коли в Нью-Йорку снаряд розбив хату, і з-під завалів ми врятували жіночку, я надавав їй допомогу. І вона сказала: «Вот наши придут и наведут здесь порядок». А я відповів: «Жіночко, подивіться, вони вже вам прядок навели. Вашу хату знищили. І такий порядок буде тут у всіх. Ви трохи не розумієте, що таке війна»…
Ще один випадок. Водій протитанкового взводу після підриву автомобіля був сильно уражений осколками – ноги, спина… Ми витягли 29 осколків, а ще з десяток залишилися. У лікарів є золоте правило: не нашкодь. Я можу витягти будь-який осколок, але за відсутності оперативного доступу можна більше зашкодити, ніж коли осколок залишиться. Проходить інкапсуляція, рана заживає, людина живе з осколком всередині. Якщо він не заважає, не порушує функції того чи іншого органу, то хай він собі там буде.
У мене є сім’я – дружина та двоє дітей. Я воюю тут, щоб війна не прийшла до них».
«Коли я ще працювала у військовому госпіталі, мене завжди називали фартовою! Адже на моїй зміні ніколи не було важких поранених», – посміхається старший бойовий медик самохідного артилерійського дивізіону 41-ї окремої механізованої бригади сержант на псевдо Вітамінка.
Вона жартома називає себе самоучкою у медицині. Розповідає, що в юності закінчила курси підготовки медсестер. Працювала у педіатрії, травматології, хірургії, у службі екстреної допомоги, а згодом – у військовому госпіталі рідного Миколаєва. Пригадує, що тоді доводилося мати справу, в основному, із побутовими травмами або захворюваннями різного характеру. А вже після повномасштабного вторгнення рф та обстрілів і бомбардувань міста допомагала пораненим захисникам.
«У березні 2023 року я мобілізувалася до 41-ї окремої механізованої бригади, – розповідає Вітамінка. – Саме на службі я вже стала професійним медиком. Пройшла відповідні навчання та підготовку, отримала сертифікат».
Разом із побратимами-артилеристами Віта-мінка пройшла бої у Часовому Ярі, Торецьку, Нью-Йорку, Курську операцію та захист прикордоння Сумщини: «На Сумщині та Курщині було найважче. Пам’ятаю, як ворожі ракети та безпілотники на моїх очах розривали небо. А ще пригадую, як одного разу хлопцям прилетіло. Я очікувала найгіршого, коли отримала повідомлення. Слава Богу, що пацани наче у сорочці народилися – лише контузії та легкі подряпини після такого обстрілу. Я надала усю необхідну допомогу, і мої козаки знову стали до бою! Дуже переживаю за кожного з хлопців. Адже усі ми – бойова родина, де бійці – мої брати, а я – їхня єдина сестра, наче у казці!»
Чоловік Вітамінки захищав Україну, був неодноразово поранений, демобілізувався, і згодом помер під час лікування після невдалої операції. Жінка говорить, що служитиме до Перемоги і за себе і на його пам’ять та честь. Запевняє, що їй ніколи не буде соромно перед собою та своєю родиною. І радить тим хлопцям та чоловікам, які ще досі вагаються стати на захист України, зробити це якомога швидше.
Навіть у рідкісні хвилини відпочинку, коли можна поставити грітися чайник, написати кілька слів рідним, подумки повернутися до мирного життя та на мить дозволити собі усмішку, бойові медики завжди тримають поруч наплічники з медикаментами та постійно поглядають на рації й телефони. Вони знають: будь-якої секунди може пролунати виклик, і тоді ці хвилини тиші миттєво зміняться злагодженою роботою команди, для якої головне – встигнути урятувати життя побратимів.

Олена Карпачова