Квадробінг – тренд чи сигнал небезпеки?

У дітей та підлітків – нове захоплення. Вони одягають маски та вдають із себе тварин – на вулицях і цілком серйозно: імітують звуки та рухи, наслідують поведінку, пересуваються на чотирьох кінцівках і виконують трюки на кшталт стрибків через перешкоди або швидкого бігу. Звичайно, усі ми в дитинстві на ранках у дитячих садочках були зайчиками, білочками, лисичками і котиками. Але одна справа – наряджатися у костюм на певний захід або у театрі, інша – зображувати тварину в реальному житті. Квадробінг, або квадробіка – це тренд серед дітей і підлітків, молодіжна субкультура, що набирає мільйони вподобайок у соцмережах.

Під кожним постом про квадробінг – коментарі обурених батьків, які вважають, що з дітьми, які «загралися», треба бути жорсткими: хочеш бути кішкою – спи на підлозі, їж з миски, не користуйся мовою, жодних гаджетів, а на вулицю – лише на повідку. Так, мовляв, дурниці швидко пройдуть.
Для довідки: квадробінг чи квадробіка («квадро» — чотири + «аеробіка) – трендовий виток субкультури, що поєднує фізичну активність та імітацію рухів і звуків свійських і диких тварин. Усе це потребує від квадроберів витривалості, тренування балансу та координаці.
Засновником субкультури вважається японець Кенічі Іто, з якого глузували у дитинстві та вважали схожим на мавпу. Підігруючи образникам, хлопець постійно покращував свої результати у стометрівці, бігаючи навкарачки. Згодом його поведінка привернула увагу американських фітнес-тренерів, які започаткували заняття у стилі тварин.
У 2008 році Іто став рекордсменом Книги рекордів Гіннеса, подолавши дистанцію у 100 метрів на чотирьох кінцівках за 18,58 секунди. Згодом цю тенденцію підхопили підлітки, які використовували маски, рукавички, штучні хвости та імітували поведінку тварин.
Квадробери – це лише одна гілка популярної нині субкультури, окрім них існують ще теріантропи та фуррі. Квадробери імітують повадки тварин фізично і зовні, надягаючи маски і хвости; фуррі наслідують мультяшних героїв – людиноподібних звірят; а теріантропи переконані, що мають душу тварини, і це вже відхилення.
Чому цей тренд набув такої популярності? Чи небезпечні квадробери? Про що свідчить бажання дітей та підлітків вдавати із себе тварину? Про це ми говоримо з психологинею Вікторією Вірич – військовим офіцером-психологом, яка наразі працює у просторі для жінок та дівчат «Вільна» і в Ізмайлівській школі.
– Взагалі квадробінг – це спорт, що був започаткований у 2008 році, – розповіла Вікторія. – спортивний рух, що імітує поведінку тварин, швидко ширився світом, з’являлися нові трюки й рекорди. І лише нещодавно цей рух дійшов до Європи і до України зокрема. У цьому тренді діти і підлітки проявляють себе.
У психологів є багато методик для того, щоб виявити різноманітні психічні розлади або визначити емоційний стан будь-якої людини – чи то дитина, чи то дорослий. Серед них є методики на асоціацію з тваринами за характером, поведінкою і навіть зовнішністю. Приміром, дитині пропонують вибрати з будь-яких, диких чи свійських тварин, ту, з якою вона вважає себе схожою. Квадробери найчастіше асоціюють себе з кішками. Чому? Напевно, тому, що коти грайливі, гнучкі, можуть знайти вихід з будь-якої ситуації. Крім того, котиків усі люблять, і діти також прагнуть того ж.
– Чому дітям подобається зображувати тварин?

– Часто причиною стає те, що вони чогось недоотримали від батьків. Якщо брати Україну – у нас військовий стан, дорослі мають багато працювати, аби утримувати сім’ю. На жаль, зараз ми дуже багато чого залишаємо на потім, в тому числі й увагу до своїх дітей. Плюс у кожному поколінні є якісь свої дивні захоплення, хобі. Декілька років тому це були іграшки Popit, Simple dimple. Взяти для прикладу гру «Козаки-розбійники»: у ній треба було показувати свої войовничі сильні сторони, які у реальному житті, можливо, ховаєш. Тобто, гра – це проявлення.
Але якщо дитина себе повністю ідентифікує як тварину, то це вже дуже тривожний дзвіночок, і треба розібратися, чому так. Можливо, вдома в родині щось пішло не так, щось упущено. Батьки мають бути уважними до своїх дітей-квадроберів.
– Чи небезпечний квадробінг як тренд?
– Теоретично таке захоплення може призвести до психічних розладів, але для цього потрібне підгрунтя: високий рівень тривоги, схильність до депресії, сильний стрес. Якщо ж у дитини щасливе життя, а квадробіка – одне із захоплень, з нею абсолютно нічого не буде. Тренд не має аж такого сильного впливу, якщо у дитини стійка психіка, вона стабільна, має психологічний імунітет і розуміє, що це просто гра. Пограла годинку-дві роль кішки, а далі вона – Аліса, чи Єгор, чи Діма, тобто, звичайна людина, яка ходить на двох ногах і їсть за допомогою рук, а не лизькає з миски навколішки. А якщо дитина насправді вважає себе твариною і не виходить з цього образу, треба бити на сполох. Дітям притаманне захоплення грою, недарма говорять «дитина загралася», для них це норма, але певні рамки все-таки існують.
– Чому квадробінг набув такої популярності?
– Це просто модно, це тренд. Проте батькам треба слідкувати, щоб цей тренд не став для дітей реальним життям. Якщо дитина хоче пограти – нехай грає. Квадробінг як спорт потребує підготовки, адже під час занять іде сильне навантаження на кисті рук і коліна. Тож, аби собі не нашкодити, краще займатися ним під наглядом тренера. Та на відміну від Японії, в Європі квадробінг часто не має спільного зі спортом, це гра.
– На що треба звернути увагу батькам?
– Кожен дорослий, який піклується про свою дитину, прагне знати все про те, чим вона захоплюється. Потрібно дивитися, чи зберігає дитина здоровий глузд поза хобі. У крайніх випадках діти вважають себе тваринами. Якщо дитина сказала «я тварина», вважає, що у неї душа кішки, собаки, лисиці абощо – це свідчить про те, що її психіка сильно зіпсована. Вона не сприймає те, що вона людина, яка ходить на двох ногах, їсть за допомогою рук, ходить в туалет на унітаз. Можливо, батьки її не прищепили навичок догляду за собою, вона не пройшла або не засвоїла певні етапи розвитку. Тут потрібна допомога вже не психолога, а психіатра чи психотерапевта, лікування і спеціальні заняття, щоб витягти назовні те, що сховане глибоко в душі.
– Під постами про квадробінг у соцмережах деякі батьки пропонують вибивати клин клином, тобто, сказати дитині, що тепер вона насправді вестиме тваринний спосіб життя. Чи можна застосовувати такі кардинальні методи?
– Взагалі клин клином – гарна ідея, але я пропоную її трошки переінакшити. Звичайно, треба говорити дитині, що вона людина і не може вести таки самий спосіб життя, як тварина. Але у даному випадку краще забезпечити дитині достатній рівень комфорту і спілкування у процесі спільних справ у родині настільки, щоб вона зрозуміла, що це хобі вже їй нецікаве, вона там уже не така щаслива, як вдома, в реальному світі. Більше позитиву вдома – поїздки, ігри, проведений час разом, у сімейному колі, де дитина почувається щасливою. Тоді дитина відчує, що являє собою цінність саме як людина, а не як тварина.
Тому я рекомендую батькам бути завжди поряд з дитиною, бути активними у її житті, слухати і чути її, виховувати власним прикладом. Бо діти – це губки, які всмоктують у себе все, що відбувається навколо, особливо у родині.
Якщо дитина дуже захопилася квадробінгом, звертайте увагу на тривалість гри. Чи не виходить гра за свої межі і не переходить у реальне життя? Якщо через хобі зникла активність в інших сферах, приміром, захоплення спортом, танцями відійшли на другий план, бажано звернутися до психолога – навіть до шкільного, або до нас у «Вільну». Дитина завжди обирає те, де вона почувається щасливою, і слухає тих, кому важлива її думка.

Олена Карпачова