«Корівка повинна бути радісною» – думка фахівця

Як відомо, колись, у вже порівняно давні часи колгоспів і планової економіки, тваринництво в Україні жило за розпорядком, який згодом стали називати «командно-адміністративним управлінням»: кожне господарство зобов’язане було утримувати певну кількість голів ВРХ, свиней чи іншої живності і, відповідно до «спущеного згори» державного плану, давати встановлену цим планом кількість літрів молока або кілограмів м’яса. В когось це виходило, в іншого – так собі, ще в когось – не дуже. Але державний план – це поняття було не тільки і не стільки економічним, як політичним, а тому з ним – не посперечаєшся. Зараз усе ніби простіше і вільніше: завдання і профілювання фермерським господарствам більше диктує не план, а ринок. І багато хто з аграріїв іде найпростішим шляхом та відповідно до своїх можливостей: зорав, посіяв (переважно олійні або зернові культури), удобрив, обробив гербіцидами, зібрав урожай і отримав гроші (звісно, це якщо говорити спрощено). В результаті на всю Олександрійщину, щоб порахувати господарства, які мають якесь поголів`я великої рогатої худоби, вистачить, образно кажучи, пальців на одній руці: приблизно пара-трійка порівняно великих і решта – які утримують по кілька десятків корів чи свиней. Але сьогодні ми поговоримо саме про сільське ТОВ «Колос», яке розташовується в с.Косівці Олександрійського району. Про будні і напрацювання в утриманні великої рогатої худоби розповісти погодилася заступниця генерального директора з тваринництва цього товариства Тетяна Курочка.

Кор.: – Напевне, відомо не лише селянам, що корови, свині, інша худоба – це, попри всі досягнення технічного прогресу, важка праця, робочий день, який починається десь о 5-й ранку, дефіцит працівників і купа різних виробничих ризиків, аж до збитковості. Як вдається господарювати вам у цьому не надто прибутковому напрямку?
– Так, всі, хто пов’язаний з тваринництвом, розуміють: це не сезонний бізнес, а виробництво 365 днів на рік і 24 години на добу. Бо якщо корова хоче телитися посеред ночі, то вона це зробить, і його не відкладеш на потім. Це копітка праця, у нас 220 голів дійного стада корів, а разом з iншим поголів’ям – всього 550 голів. Ми самі вирощуємо корів, тобто заміну старих робимо телицями, ідемо на голштинізацію (перехід на розведення корів породи голштин. – Прим.авт.) На даний момент у стаді десь приблизно 70 % голштини, і в цьому році ми думаємо, яку кров «приливати». От ще раніше, років 15-20 тому, мені захотілося ось таку чорно-рябу породу, а у нас була червона, чорна. Ось вони в таких корівниках (Тетяна Петрівна демонструє на комп’ютерному моніторі кадри з численних онлайн-відеокамер спостереження, розташованих у господарських приміщеннях, на території вигулу корів тощо. Згідно з сучасними вимогами санітарії, зараз не заведено допускати посторонніх осіб до місць утримання сільськогосподарських тварин. – Прим.авт.).
Але у зв’язку з тим, що ми йдемо в Євросоюз і намагаємося бути до тварин людяними, то вирішили йти у напрямку утримання близького до природного існування. Тобто прив’язуємо їх лише тоді, коли доїмо, а потім випускаємо. По території ферми огорожа «електропастух», територія велика, є корм, корівка гуляє, щипає травичку, де хоче. Нас консультує наукова фірма десь уже років десять, яка використовує і запроваджує канадські та американські технології утримання, що поєднують підхід до корів, спрямований не лише на їхню продуктивність, а й на здоров’я, тобто не просто, щоб «вижати» з корови максимально. Ось тут живуть коровки-мами 60 днів на рік, навіть у мороз, коли він є – так би мовити, на холодному утриманні. Поїлка з підігрівом, так уже років 10 працюємо. Пригадується перший рік. Коли ми їх сюди загнали, була саме сувора зима, заметіль. А у нас тільки частково навіс був, я дивлюся, а їх снігом присипало, в мене сльози навертаються, телефоную нашому консультанту: ви нас підставили, що з цими коровами буде?! А мені кажуть: та заспокойтесь і подивіться, вони на свіжому повітрі, і добре себе почувають. Одним словом, нас переконали, і це потім підтвердило доцільність такого утримання: 60 днів вони просто гуляють, виношують телят на свіжому повітрі, ось тут вони народжують, після чого ми переносимо теля під лампу. І що може здатися дивним, після того, як воно обсохло під лампою, воно йде так само на холодне утримання. Це також у нас спочатку викликало велике занепокоєння, але потім ми бачимо, що така схема утримання справді працює! І загалом, хто з фахівців не приїжджає до нас, кажуть, що по генетиці результат виходить непоганий. Голштина – вона взагалі більше молочна корова, але все ж трохи вередлива по здоровю. То ми вирішили зайнятися генетикою і трохи зміцнити їх, прищепивши їм не лише молоковіддачу, а й пристосованість до умов утримання і витривалість щодо здоров’я.

Кор.: – І велика різниця по продуктивності червоних і рябих?

– Звичайно. Наша червона степова – вона більш пристосована до різних умов – сприятливих чи не дуже – кліматичних, кормових тощо. Як кажуть, вона стабільно середня. Але коли хочеш стабільно високих показників, тоді треба «приливати» те, що має більший генетичний потенціал. І якщо від червоної корови ми мали 4-5 тисяч літрів молока за рік, то від рябої, навіть первістки, можемо мати 8 тисяч. Є такі корови, потенційно гарні, з другим-третім генетичним потенціалом, рекоpдсменки, що можуть давати і до дев’яти з половиною тисяч літрів. Я вважаю, для нашого господарства – трохи ми пішли в гору. Звичайно, є багато нюансів в усьому. Зараз, з урахуванням війни, не вистачає робочих рук у даному напрямку, і ми розглядаємо той варіант, щоб корови повністю були без прив’язі. Це потрібен буде доїльний зал і реконструкція ферми. Якщо у нас зараз вісім людей доять корів і навантаження 40 голів на одну доярку, то при доїльному залі буде 80, а то й 90 голів. Це досить таки великий об’єм і фінансово, і по трудозатратах. Але, мабуть, до цього воно буде йти. Кор.: – А взагалі воєнний стан вплинув на ваше господарство? – Так. Передусім це змінило розподіл обов’язків. Але люди з розумінням ставляться до нинішніх реалій. Наприклад, наша завідуюча молочно-товарною фермою Тамара Варга: захворів хтось із доярок чи телятниць – вона не вважає, що це не її робота. Нещодавно так склалося, що в однієї з наших доярок чоловік-військовий потрапив у госпіталь, і їй треба було бути біля нього. Жінка на два тижні поїхала до чоловіка. То Тамара один тиждень доїть корів за неї, наступний тиждень інші доярки її заміняють, працюючи без вихідних. Тобто люди входять у становище, розуміють ситуацію – ну а кому зараз легко? Та я думаю, що скрізь воно приблизно якось так… Кор.: – Виходячи зі спостережень, викладених вище, складається враження, що нині тваринництво взагалі, а скотарство зокрема – це таке не те щоб геть невдячне заняття, але принаймні дуже складна, затратна і трудомістка галузь. Крім того, останніми роками як з боку державних стандартів, так і з боку виробників молочної продукції значно виросли вимоги якості до молока, яке вони закуповують у сільських господарств, і останні нерідко нарікають на занадто жорсткі вимоги. Ви це відчуваєте на собі, чи процес уже давно налагоджений? – Так, процес передусім налагоджений. Але звісно, завжди знаходяться якісь нюанси. Наприклад, перед початком цієї широкомасштабної війни ми працювали з двома відомими партнерами «Глобине» і «Баштанка». У одного з цих молокозаводів були вищі вимоги, в іншого ніби трохи менші. Але під час цієї війни ворог, на жаль, розгромив «Баштанку», і в нас залишилося тільки «Глобине». Казати, що від нас по якості вони вимагають щось надмірне, – я б не стала. Справа в іншому: ми не прихильники того, щоб був тільки один покупець, бо якщо, не дай Бог, з ним щось станеться – а молоко це не той продукт, який можна довго і багато накопичувати. Так, є у нас можливість його зберігання, але не більше 4-х тонн на добу. А решту потім куди подіти – хоч бери і виливай на поле… То ми нещодавно уклали договір з кременчуцьким відділенням також відомого всім виробника «Данона». Ось тут я справді відчула різницю у якості, яку вони вимагають! Приїжджають, перевіряють все, що можуть – аж до технічного стану шлангів, що на викачці молока. Як правило, раз на 10 днів проводять бактеріальні аналізи (у нас молоко екстра-класу, там свої вимоги до бактеріальної забрудненості), тож якщо виявлятимуться будь-які відхилення по бактеріалці, інгібіторах, антибіотиках у молоці, то вони його у нас просто не візьмуть. Але це також зрозуміло, бо даний виробник, наскільки відомо, більш орієнтований на експорт і взагалі я вважаю, такий підхід є правильним, адже це молоко пємо і ми, і наші діти. Так що «Данон» – молодці, вони тримають нас в такому тонусі, що наші дівчата тремтять від страху, коли здають продукцію (сміється. – Прим.авт.). Всі процеси перевірки і лабораторні показники якості, які контролюються закупівельником, наочні, фіксуються даними у комп’ютерній мережі підприємства.

Кор.: – Але разом з жорсткістю вимог держстандартів, у попередні роки була запроваджена і програма економічної підтримки тваринництва з боку держави. Ви відчуваєте цю підтримку?
– Такі дотації (їх декілька видів) від держави справді були. Це тривало десь пару років. Потім почалася широкомасштабна війна, і фінансування разом припинилося. Але тут все зрозуміло…
Ви правильно сказали, що тваринництво – складна і відповідальна праця. Особливо, якщо ставитися до тварин, як належить – як до живих створінь. У нас головний ветеринарний лікар Вікторія Самусенко саме так це і відчуває. Уявіть: корівка кілограмів на 800, яка має телитися. Отож перш ніж перевести корову на сухостій (за 60 днів до розтелу ми їх переводимо), головний ветлікар, тендітна дівчина, робить їй… «педикюр»! Чистить корові ноги, особливо – всі чотири копита: обпилює їх, підрівнює. Це ніби смішно, але насправді стан копит, якщо вони стоптані, загнуті тощо відбивається на самопочутті корови. Їй боляче ставати на ноги, дискомфорт потім вплине на її вагу, вагу теляти, на подальшу лактацію і т.ін. Як кажуть, корова повин-на бути радісною. До речі, радість у них може іноді бути аж занадто надмірною. Пригадується, як на самому початку, коли ми тільки обладнали місця вигулу і пасовища «електропастухом» – дротовою електроогорожею і випустили корів, деякі від радості так пішли вибрикувати, що з розгону порвали й проводи, дарма що їх при цьому било струмом! Відеоролик з цим комічним випадком потім потішив глядачів у мережі Youtube… Тому спершу ми привчали корів поступово, по черзі випускаючи їх невеликими групами. Зараз ось ви бачите на екрані монітора, як вони спокійно прогулюються територією і просто не наближаються до електроогорожі – вже давно звикли, що там їх може «стукнути». Зате живуть в природному середовищі і почуваються нормально.
Ось тут окремо живе молодняк – телиці, які незабаром будуть введені в стадо. Планується на наступний рік 250 голів, а потім і – 300. Це те, що ми можемо утримувати на площах, які маємо. Раніше, коли ми сюди прийшли (2004 рік. – Прим.авт.), це був ніби просто соціальний проєкт: директор так і казав, що тут не буде великих прибутків, але у тваринництві працюють люди, яким треба заробляти на життя. Наше поголів`я тоді не перевищувало 100 штук. Тут слід сказати, що хоча взагалі наш директор вимогливий досить жорстко, але ставлення його до тварин, я б сказала, дуже м’яке і уважне. Зокрема, задля «заряду позитиву», як він сам каже, розмістив собі на екран монітора фото малих поросят з нашої свиноферми… Ось так і живемо, – завершує розповідь Тетяна Петрівна, гортаючи зображення відокамер на екрані монітора.
Довідка. Господарство ТОВ «Колос» вважається одним із найуспішніших на Олександрійщині. Вже не один десяток років його очолює генеральний директор Олександр Замковий.
Над створенням голштино-фризької (так ще називають цю породу) ВРХ працювали канадські й американські фермери, які проводили інтенсивні селективні розробки. Вони вдосконалювали насамперед якості молочної породи: швидкість віддачі молока, стійкість імунітету, побудову кінцівок, масу тіла та адаптаційні властивості. Фермери прагнули створити породу ВРХ з одним конкретним напрямком — молочним, а також корів, які добре пристосовані до механічного доїння.
В останні роки вона набула широкого розповсюдження у світі. Провідне місце з розведення цієї високопродуктивної породи займають США та Канада.

Наш кор.