Із Херсона з любов’ю

«Вітаю редакцію “Олександрійського тижня” з тим, що ми вистояли 2 роки війни! До листа додаю власну серію робіт, створених у Херсоні під звуки вибухів та повітряних тривог. На фото я з роботами. З повагою, Ваш постійний читач Качаленко Тамара (творче псевдо Vita Black)». Такий лист надійшов на електронну адресу редакції 27 лютого разом із чудовими малюнками кульковою ручкою, на яких професійно і майстерно зображені портрети літніх людей і дітей. На багатьох роботах ретельно вимальовані руки – а всі, хто має хоча б початкову художню освіту, знають, як складно їх зображати.
Роботи дійсно вражаючі, тож ми вирішили поближче познайомитися з їхньою авторкою і розповісти про неї нашим читачам.

Тамарі Качаленко 28 років. Корінна херсонка. Випускниця факультету культури і мистецтв кафедри образотворчого мистецтва та дизайну Херсонського державного університету. Улюблена техніка – графіка, в якій Тамара дійсно близька до вершини досконалості, за що вдячна своїм викладачам. Її дипломна робота – серія про Тараса Шевченка – також була графічною. Дівчина прагне розвитку і самовдосконалення, і результатом її творчого пошуку стали серії робіт, виконані кульковою ручкою у стилі гіперреалізму (фотографічно точне відтворенні реальності). Одна з них називається «Back to black» («Повернення до чорного») і про неї авторка розповідає так: «Епіграф до серії «Back to black» – рядки з кліпу моєї улюбленої співачки Amy Winehouse «Back to black», які підкреслюють чорно-білу палітру графічних робіт, нат-хненних сьогоденням та виконаних звичайною кульковою ручкою. Серія робіт “Back to black” виконана в естетиці американського мистецтва «гіперреалізм», а кулькова ручка, як техніка графіки, знаходиться зараз на піку популярності в США, а для України це новий вид мистецтва. Завдяки естетиці гіперреалізму можна зображувати найменші подробиці почуттів людини (наприклад, сльози, які котяться по обличчю, або рукостискання)».
До війни Тамара писала живописні пейзажі олією, аквареллю, акриловими фарбами. Вона вміє розписувати тканину та лакову шкіру, створювати батік, прикраси з бісеру. Під час окупації Херсона художниця створила декілька серій робіт – «Україна у вогні», «Гуцули», «Славна Україна» тощо. На відміну від багатьох херсонців, Тамара не евакуювалася і під час окупації, аж до звільнення, жила у рідному місті. Вона – живий свідок усього, що відбувалося в Херсоні. Було дуже важко. «Перші три тижні ми взагалі не виходили, – згадує Тамара. – Перебивалися крупами, якими випадково запаслися в АТБ перед окупацією. Коли вийшли – побачили у продуктових магазинах порожні полиці: люди вигребли все, окрім кухонного приладдя. Приватна пекарня, поки була змога, пекла хліб, і щоб купити його, треба було відстояти довжелезну чергу, зрештою отримавши одну буханку в руки. Я думаю, напевно, люди навіть вмирали з голоду, адже не всі запаслися продуктами. На власні очі бачила на ринку хлопця 180 сантиметрів на зріст, і він мав вигляд в’язня концтабору. А відгодовані рашисти у цей час різалися в карти у кав’ярні. Навесні люди почали виходити на ринки, де можна було купити овочі, зелень. Ціна на м’ясо в окупації зашкалювала, його могли собі дозволити придбати одиниці, і то лише курячі шийки.

Коли ми вийшли на розвідку, десь на четвертий тиждень окупації, бачили військові машини з озброєними рашистами. У них були якісь звірячі вирази облич. Херсонці почали їх обзивати, висловлювати свою ненависть, і один з окупантів направив дуло автомата на людей, але інший його зупинив. Багато херсонців ховали обличчя за ковідними масками, аби загарбники не бачили їхніх справжніх почуттів. У Херсоні був дуже потужний партизанський рух, і я вдячна невідомим сміливим партизанам за те, що підтримували наш незламний дух – незважаючи на небезпеку і комендантську годину, писали на шосе «ЗСУ прийде», розкидали містом листівки, розвішували синьо-жовті стрічки».
За пару місяців до звільнення Херсону місцеві жителі намагалися запастися продуктами, аби дочекатися своїх. Збиралися біля магазинів, через VPN читали українські новини, підтримували один одного і відчували єдність.
«30 червня 2022 року в північній частині Херсона відбувся бій. Рашисти намагалися затримати партизан. Вогонь на себе викликав Олег Сільвестров (Вічна йому пам’ять), чим дав змогу відійти партизанам. Рашисти використовували гранати та великокаліберні гармати на броньованих машинах проти звичайної хати, яку не могли взяти. Результат цього бою – 12 рашистських трупів і невідомо скільки поранених, – продовжує розповідь дівчина. – До цього були лише перестрілки в різних районах міста. Ми чули постріли, але не знали, що відбувається. Те, що робили партизани в окупації, – це справжній подвиг, і ми його не забудемо. У річницю звільнення Херсона наші телеграм-канали написали, що саме херсонці зірвали наступ окупантів на Маріуполь. В окупації людям з хронічними хворобами та стареньким жилося дуже складно. Ліків не було. Спершу їх можна було купити лише на ринках (під прямими сонячними променями). Це були російські ліки поганої якості. Навіть звичайний парацетамол не збивав температуру. Пам’ятаю такий епізод: продавчиня ліків на ринку каже жінці: “Ваш препарат приїхав”. На що жінка відповіла: “Не треба. Чоловік уже помер”. Чоловіку потрібен був інсулін, а його дістати було вкрай важко…
Коли в місто зайшли ЗСУ, ми дуже раділи. У нас не було води, зв’язку, світла. Побачили, як військова машина з Державним Прапором України під’їхала до АТБ. Люди не вірили своїм очам, і не знали як реагувати, адже рашисти вже влаштовували диверсії, аби виявити «чужих». Але коли військові показали свої українські паспорти – радості не було меж. Три дні місто святкувало звільнення, незважаючи на обстріли з «Градів» та мінометів. У мережі АТБ почали з’являтися продукти, і всі раділи, що все, як до війни. Зараз чекаємо звільнення лівого берега».
Серія «Старі та діти» була створена завдяки допомозі матеріалами ректора ХДУ О.В.Співаковського і постійній творчій підтримці декана факультету культури та мистецтв М.Г.Левченко. Ці 28 робіт створювалися у перервах між обстрілами Херсона у грудні 2023 – січні 2024 років, а деякі роботи навіть у сховищі (під час масованих обстрілів міста). Тоді дуже виручила мобільність кулькової ручки, на відміну від фарб, – говорить Тамара. Кожна робота написана на аркушах формату А-3. Це зображення реальних людей, але не херсонців, бо херсонці зараз мовчазні, змучені і змарнілі від війни та постійних обстрілів міста. Тамара хоче обов’язково намалювати і своїх земляків, але щасливих та усміхнених, а не таких, як сьогодні.
Чому надіслала роботи в Олександрію? Тут живуть родичі, і Тамара планує приїхати до нашого міста після війни. А своїми малюнками художниця хотіла показати українцям: херсонці живі, в місті лунає дитячий сміх, але діти і літні люди – найвразливіші верстви населення – потребують підтримки. В Херсоні є і молодь, і люди середнього віку, і взагалі Херсон – живий, вірить у Перемогу, бореться і живе своїм повсякденним життям, яке сьогодні в чомусь і є подвигом.
Тамара прислала своє фото з котом на руках. «На ньому я до війни з символом ХДУ – котом Василем, який пережив всю окупацію у приміщенні університету, де жив, – розповіла художниця. – І цей героїчний кіт теж чекав на ЗСУ. Це улюбленець і студентів, і викладачів ХДУ. Кіт Василь дочекався звільнення Херсона від рашистів, а зараз чекає на повернення студентів та викладачів до стін ХДУ і мирного неба».
Портфоліо робіт Тамари Качаленко в різних техніках є на українських та зарубіжних сайтах: Аrtcompass (Україна), Crafta.ua (Україна), JoseArtGallery (Австрія), ArtPal (США). Також художниця має сторінку у Facebook. Напишіть їй слова підтримки і вдячності, передайте привіт херсонцям з Олександрії. У єдності наша сила.

Олена Карпачова