Історія одного портрета
Наталія Ткаченко готувалася до чергової виставки, коли отримала в месенджері таке повідомлення від незнайомої жінки на ім’я Катерина: «Доброго дня! Порекомендувала Вас художниця Наталія Заболоцька. Скажіть, а Ви малюєте на замовлення? Шукаю художника, щоб намалювати посмертний портрет брата з фото і відео. Він загинув на війні…» «Мені було дуже приємно, що мене рекомендувала професійна художниця, – пригадує Наталія. – З фото я зрозуміла: загиблий був пілотом, і подумала, що він місцевий, олександрійський. Бо я рідко беруся малювати жителів інших міст. Катерина вислала мені відео і посилання на статтю у Вікіпедії. Прізвище Мариняк здалося мені знайомим – десь я вже його чула. Почитала статтю – Олександр Мариняк був пілотом, який загинув у числі перших після повномасштабного вторгнення»…. 8 березня 2022 року росіяни збили український вертоліт Мі-24 в районі селища Кулажинці на Київщині, внаслідок чого полковник Олександр Мариняк загинув. Похований у місті Броди Львівської області. За особисту мужність і героїзм, вірність військовій присязі посмертно отримав звання Героя України з нагородженням орденом «Золота Зірка». Третього жовтня 2024 року він відзначив би свій 45-й день народження…
«Уся наша сім’я з Бродів Львівської області, – розповіла сестра О.Мариняка Катерина. – Саша з дитинства захоплювався авіацією, тато брав його з собою на аеродром, де служив. Брат зі школи мріяв стати військовим льотчиком і здійснив свою мрію. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Служив у Бродах, у 16-й окремій бригаді армійської авіації «Броди». Брав участь у миротворчих місіях у Ліберії, Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці Конго. З 2014 року виконував завдання в АТО, за успішне виконання ризикованої операції був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Літав на бойовому вертольоті Мі-24, а також Мі-8. Восени 2021 року звільнився з ЗС України і пішов на пенсію, влаштувався в авіацію Національної поліції України, почав літати на вертольоті Eurocopter EC145, але в перший день повномасштабного вторгнення повернувся до рідної військової частини. Знову сів на свій вертоліт Мі-24. Для нього захищати Україну було не тільки обов’язком, але й честю! А Ви також військова і талановита художниця, оце так поєднання! Якщо б Вам вдалося намалювати Сашу з легкою посмішкою, в його улюбленому Мі-24».
Звичайно, Наталія згодилася і намалювала портрет Олександра Мариняка з фото, яке вибрала сім’я. Це навіть не фото, а скриншот з відеоролика. Художниця попросила дозволу розмістити цей портрет на своїй виставці, а потім відіслати у Броди. Катерина згодилася і прислала в Олександрію декілька примірників книги свого родича Богдана Ящуна «Нас весна не там зустріла» – про родину Мариняків. Книга ілюстрована фотографіями. На одному примірнику був автограф матері загиблого Героя. Його Наталія залишила собі. Решта, з підписами автора, розміщені на виставці.
9-а персональна виставка робіт художниці Наталії Ткаченко відкрилася в Олександрійському міському музейному центрі ім. А.Худякової 1 жовтня, у День Захисників та Захисниць України. Як зазначила завідувачка відділу історії Людмила Шевченко, цей святковий, урочистий і в той же час сумний день українці відзначають із вдячністю і глибокими патріотичними почуттями. Дата збігається ще з двома святами – Покровою Пресвятої Богородиці та Днем українського козацтва. «Цього дня ми вшановуємо всі покоління борців за українську соборну незалежну державу, всіх, хто боровся за неї і віддав своє життя за те, щоб ми були, щоб мали свою країну, власну історію, мову, культуру і щоб ми жили вільно на своїй землі. З кожним роком це свято набуває для нас все більшого значення, вагомості та глибшого сенсу – ми вшановуємо кожного військового, військову, кожного волонтера, кожного українця, хто просто зараз своїми зусиллями, вчинками, боротьбою, своїм життям відстоює нашу країну, звільняє окуповані міста і села, бореться за те, щоб ми жили, мали сьогоднішній і завтрашній день і щоб наступні покоління мали майбутнє», – звернулася до присутніх Людмила Шевченко.
На відкриття виставки в музейному центрі зібралися друзі і знайомі художниці, рідні зображених на портретах бійців, студенти другого курсу Олександрійського фахового коледжу культури і мистецтва за спеціальністю “Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація”.
Виставка стала продовженням попередньої і має назву «Під покровом Героїв України». Назва дуже влучна і сповнена глибокого сенсу. Роботи розміщені у три ряди. Верхній – композиції на тему війни, ілюстрації всього болю і жаху, які переживають сьогодні українці, а також їхньої боротьби. Середній ряд – портрети Героїв російсько-української війни, загиблих заради нашого майбутнього. І третій ряд – зображення волонтерів, які щоденно без утоми працюють для захисників та переселенців, створюючи надійний тил. Багато відомих в Олександрії і не тільки в ній особистостей. Фоном для виставки символічно слугує маскувальна сітка.
Яскрава талановита жінка, неймовірна художниця-самоучка, яка створює вражаючі роботи, Наталія Ткаченко понад 20 років служила у військовій частині 2269.
Готуючись до виставки, вона працювала вдень і вночі. «Мене часто запитують: «Навіщо ти малюєш загиблих?» Я просто хочу, щоб люди пам’ятали, якою ціною дається нам наша незалежність. Без пам’яті у нас немає майбутнього. Я вірю в нашу Перемогу, бо у нас гарні світлі люди», – говорить художниця, відома далеко за межами Олександрії насамперед як майстерна портретистка. Сьогодні вона ще й активна волонтерка, бере участь у плетінні маскувальних сіток.
На одному з портретів зображений Олексій Сергієнко, загиблий під Херсоном у 2022 році. Вітаючи Наталію Ткаченко з відкриттям виставки, його дружина Ольга розповіла: «Для мене особливо приємно, що пам’ять про мого чоловіка живе, вона не вихолощена і воскова, коли люди прийшли, постояли з сумними обличчями і пішли собі. Наталія створює дуже живі образи. У глядачів є розуміння того, що це була жива людина, чийсь син, батько… Якби ви знали цих людей, ви б побачили, наскільки Наталія вміє передати на портретах гаму емоцій. Мій чоловік був дуже скромною людиною і за своє життя зібрав всього 150 фотографій, з них особистих 10 від сили. У нього навіть позивний був Мовчун. Для мене цей портрет став подарунком. Чоловік на ньому як живий – таким як був, і таким ми його навіки запам’ятаємо. Портрети живі, і це великий талант. Тому що можна малювати академічно правильно, а портрет не торкатиметься душі. А Наталія – художниця і дуже гарна людина, творить історію нашого міста і допомагає нам увічнити пам’ять загиблих захисників».
Виставка працюватиме у другому корпусі Олександрійського міського музейного центру (колишній Музей Миру) впродовж місяця. Книги Богдана Ящуна «Нас весна не там зустріла» будуть передані до олександрійських бібліотек.
Олена Карпачова
Залишити відповідь