Фандрейзінг – не страшно і не боляче

Березівська сільська громада (Олександрійський район) отримала цікавий грант, призначення якого – реалізація місцевих ініціатив у рамках заходу «Акорди творчості й добра», який, у свою чергу, виконується у межах проекту «Українська регіональна платформа громадських ініціатив» при фінансовій підтримці Європейської Комісії.

Мета проекту – сприяти формуванню спільних дій шляхом створення творчих і громадських ініціатив. Проект здійснювався у три етапи, нещодавно відбувся другий з них – захід під назвою, яка, без сумніву, багатьом видасться незнайомою, а можливо, навіть відлякуючою: «Фандрейзінг».

Що криється за цими красивими офіційними формулюваннями та англійським неологізмом, нам пояснила керівник Олександрійського районного благодійного інформаційно-консультативного центру (ОРБКЦ) Тетяна Шоколова.

– Якщо говорити узагальнено, то такі проекти мають за мету спонукати сільську громаду (у нашому випадку – березівську) до усвідомлення, що ніхто сторонній не прийде і не вирішить за селян їхні проблеми. Розраховувати слід передусім на власні сили – хоча б у межах своїх можливостей. Наприклад, щоб прибрати якийсь смітник на території сільської вулиці чи парку, достатньо лише цього захотіти і організуватись. А якщо ж це більш серйозні потреби і необхідна фінансова підтримка, то таким донором не обов’язково має бути держава, а й представники бізнесу, будь-які інші меценати.

Ось тут і знадобиться особливий талант, терпіння, комунікативна риса характеру активних людей, адже «пошук грошей» – це свого роду мистецтво. Одного лише бажання буде замало, як відомо, так легко кошти не залучаються: необхідно спершу знайти однодумців. Справді, можна, наприклад, сказати, що нашому сільському Будинку культури потрібні гроші для придбання сценічних костюмів для художньої самодіяльності і все. А можна розпочати предметну розмову – які талановиті люди займаються у художніх колективах, які у них досягнення, як радіють їхнім виступам односельці і поважають їх. От тільки одне, мовляв, турбує: якби їм ще нові костюми, а не ці, застарілі… Тобто тут головне – довести, що кошти у даному випадку потрібні не Будинку культури, а просто людям, громаді. І переконати, що ці гроші будуть використані якнайкраще для цієї ж громади. Саме тут і знадобиться вміння готувати різноманітні проектні пропозиції для фінансових донорів.

Отже, тренінг, на який запросили представників березівської громади, кваліфікованих викладачів та представників ЗМІ, справді пройшов у цікавій і активній формі. Хочеться сподіватися, що сільські активісти навчилися мистецтву грамотно «шукати гроші» серед місцевих (і не тільки) філантропів.

Та відразу ж з’являються крамольні думки. Ні, тренінги, семінари для людей – це, звичайно, добре. Особливо – якщо на це не витрачаються бюджетні кошти, а їх безповоротно дає нам Європа. Але чомусь не полишає неясне відчуття якоїсь нашої неповноцінності, котра набуває вже мало не національної риси характеру. Замість того, щоб розвивати власну сільську інфраструктуру (за європейським зразком), давати заробляти громаді, а передусім – кожному її представнику, окремо взятому, від чого знову ж таки виграє та сама громада, наповнюючи місцеві бюджети, нас вчать «мистецтву»… жебракування, бо за великим рахунком, можна і так розтлумачити красиве, хоча й страшнувате слівце «фандрейзінг». От тільки чи зробить воно щасливішим березівців або інших сільських жителів…

Ми від самого початку існування нашої держави клянчимо гроші, де тільки можна і на що завгодно, нерідко навіть там, де й самі цілком могли б їх заробити. А меценатство, доброчинність саме тому так звуться, що діють вони не за понуканням («мистецтвом») прохачів, а з доброї волі. Втім, вибачте, якщо когось образив: сказане – це лише особиста думка автора, можливо, хтось інший твердо переконаний, що тільки фандрейзінг і врятує українське село від занепаду.

А організаторам тренінгу – окрема подяка за їхню роботу. Принаймні, ми з читачами розширили свій мовний запас, збагативши його «фандрейзингом».

О.Іванченко