Чи легко бути дільничним

Мабуть, не всі знають, що в Україні є День дільничного офіцера поліції, який відзначають 18 червня. Цю дату ввели у 2004 році наказом міністра внутрішніх справ. Пов’язана ця дата з тим, що саме 18 червня 1923 року за наказом наркома МВС УРСР в Україні були запроваджені служби дільничних. Тобто цій службі наступного року виповниться 100 років.

З нагоди цієї дати ми вирішили поспілкуватися з кращими представниками цієї служби в нашому місті, на що начальник відділу олександрійської поліції Володимир Хвостов сказав, що кращим вважає саме головного дільничного Олександрії – начальника сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції – Олександра Тітарєва.
Як розповів Олександр, потрапив він на службу не випадково: його батько, ветеран МВД, багато років працював у нашому відділі тоді ще міліції. Молодший Тітарев бачив нелегку службу батька, навіть носив йому “тормозки” на роботу, тож вибір зробив свідомий. Після закінчення школи № 9, а потім СПТУ №7 та відслуживши в армії, пішов у 2005 році на службу рядовим патрульним. Паралельно вступив до Харківського національного університету МВД. З 2011 року Олександр дільничний офіцер, потім старший дільничний, заступник начальника сектору, начальник сектору.
Починав працювати дільничний на “Тинді”, потім в селищах Олександрійському (тоді Димитрове), Пантаївці. Вважає, що найважче було в Олександрійському – віддалена територія, де проживало багато так званого неблагонадійного елементу.
Професія дільничного офіцера вважається однією з найвідповідальніших та найважчих, адже посадові обов’язки дільничних дуже різноманітні. До них належать захист прав та законних інтересів громадян від протиправних посягань, охорона громадського порядку, профілактична робота з населенням.
Саме співробітники цього підрозділу знаходяться найближче до людей, адже саме до них в першу чергу звертаються громадяни, які потребують правової допомоги.
– Дільничний – це універсальний солдат, – каже Олександр. – Це робота і вдень, і вночі, і у вихідні – як-то кажуть, по першому дзвінку маєш бути готовим виїхати на виклик. При цьому, за необхідності, треба вміти виконувати функції не тільки дільничного, а й слідчого, і дізнавача. До того ж, професійні обов`язки вимагають бути гарним психологом.
Найчастіше виклики бувають з приводу побутових правопорушень, сімейних сварок, домашнього насильства. І більшість цих правопорушень відбуваються у стані алкогольного сп’яніння або під дією наркотичних речовин. Тож одним з головних наших завдань є профілактика виготовлення та розповсюдження цих речовин.
Нам часто закидають, мовляв, ці явища процвітають, а нашої роботи не видно. Але її й не буде видно, доки законодавство буде поблажливо ставитися до цієї категорії порушників. Для прикладу наведу, мабуть, уже відому всьому місту історію з самогонщицею, що проживає біля ринку “Айсберг”. Її безліч разів притягували до відповідальності, але безрезультатно. А справа вся у тому, що сума штрафу, який накладають за такі дії, становить приблизно як 2-3 пляшки самогонки. Тож ця пані “справно” їх сплачує і миттєво “відбиває збитки”…
На сьогоднішній день у штаті нашого відділення 16 дільничних – це дружний, згуртований, досвідчений колектив, який може пишатися тим, що стоїть на сторожі спокою наших громадян. Покращенню нашої роботи сприяє пілотний проєкт, спрямований на протидію домашньому насильству, що почав діяти у нашому місті. При відділенні створена оперативна група, яка спеціалізується з приводу таких видів правопорушень.
Відповісти на запитання – що найбільше запам’яталося за час служби, важко, адже у нас щодня відбуваються події, скажімо так, неординарні. Проте одна подія залишиться у пам’яті, мабуть, назавжди. Це був злочин, який наробив багато галасу в місті. Двоє молодих людей віком 17-19 років скоїли вбивство, нанісши 101(!) ножове поранення господарю домівки. Це була несамовита жорстокість лише заради копійчаної вигоди у вигляді залізної грубки, яку молодики планували здати на металобрухт.
У той суботній день на сполох вдарили сусіди господаря домоволодіння, помітивши на його подвір’ї сліди крові. На їхній виклик виїхала оперативна група. Ми виявили розбиті вікна, а у самій домівці господаря у кривавій калюжі. Ми добре знали місцевих, тож після їх опитування нам вдалося виявити потенційних підо-зрюваних. З’ясувалося, що після скоєного підозрювані відправилися до матері одного з них, де й лягли спати, як ні в чому не бувало.
Після затримання вони спочатку все заперечували, але у сараї матері була знайдена та сама грубка, знайшлося також і закривавлене взуття, відбиток якого залишився на подвір`ї вбитого, тож їм довелося зізнатися у скоєному…
Стосовно нашої роботи в умовах війни, можу сказати, що навантаження на співробітників значно зросло. Ми беремо учать у всіх заходах, що спрямовані на підтримання правопорядку в місті. Також ми маємо відповідно реагувати на значне зростання кількості переселенців. Для цього наша служба і я особисто об’їхав і зустрівся зі всіма головами ОСББ та вуличкомів. Провів з ними бесіди й закликав до пильності та співпраці з нами. Адже не всі прибулі до нашого міста дотримуються правил та норм поведінки. Наприклад, почастішали випадки порушення тиші під час комендантської години. Це неприпустимо, коли в країні йде війна, тож ми разом маємо оперативно реагувати та присікати такі дії.
Проте треба відмітити, що переважна більшість наших громадян свідомо ставиться до вимог воєнного часу. До того ж, під час воєнного стану діють більш жорсткі закони. Все це сприяло тому, що майже на 50 відсотків скоротилися крадіжки та самогоноваріння. А ще я помітив, що люди за цей час стали дружніші, стало більше проявів взаємовиручки та доброзичливості.
Тож разом до перемоги!

В. Петренко