Микола до того, як стати військовим, працював на шахті в Лисичанську. Він активно допомагав нашим воїнам як волонтер, та згодом, а саме у 2020, вирішив піти на військову службу.
Про бійця розповіло 19 вересня оперативне командування «Північ».
Спочатку Микола служив механіком-водієм БТР-80, де разом зі своїм підрозділом майже пів року ніс бойове чергування на південному напрямку.
Потім перебував на Ізюмському напрямку Харківської області, де тримав оборону і не дозволив ворогу налагодити понтонну переправу через річку.
Отримавши наказ висунутися вперед назустріч колоні, його підрозділ потрапив під щільний ворожий обстріл танків, мінометів та артилерії. Микола на своїй бойовій машині зумів вивезти з-під обстрілу 23 бійці.
За свою відвагу та героїзм нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Під натиском переважаючих сил ворога Микола разом зі своїм підрозділом ще декілька днів тримав оборону. Весь цей час чоловік евакуював особовий склад, підвозив підкріплення та боєприпаси.
Під час одного з авіанальотів після вибуху ФАБу отримав контузію, наслідки якої спочатку не відчув і продовжував виконувати бойові завдання.
Згодом під час чергового рейсу на бойове завдання він відчув, що одну сторону свого тіла не відчуває. Вимушений направитись на лікування, потім — операція та реабілітація.
Через стан здоров’я Микола не зміг продовжувати службу в бойових підрозділах і був направлений до Бориспільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у взвод охорони.
Боєць 505 батальйону морської піхоти з позивним “Фартовий” підписав контракт у 22 роки, 23-річчя зустрів у бліндажі під звуки повітряної тривоги в навчальному центрі ЗСУ, а 24 — у Кринках.
Капітан Юрій Марченко добровільно призвався до ТЦК, потім у складі стрілецького батальйону воював на авдіївському напрямку, після чого повернувся в Козельщину.
Про бойовий шлях офіцера розповіло оперативне командування «Північ».
Юрій за освітою вчитель. Працював за фахом, потім — в органах місцевого самоврядування. Був заступником, а потім і головою районної ради.
24 лютого 2022-го пішов добровольцем до ТЦК та СП у Козельщині. На той час з військового досвіду мав лише строкову службу наприкінці 1980-х років. На початку 2000-х пройшов навчання та здобув лейтенантське звання, військовий фах — офіцер з МПЗ.
«Мене спонукало, як і більшість добровольців, усвідомлення, що треба йти захищати свою Батьківщину, власну родину. Просто не міг залишитися осторонь тієї біди, що навалилася на нашу землю», — розповів Юрій Марченко.
Одразу був мобілізований до роти охорони ТЦК та СП в Козельщині. Був заступником командира з морально-психологічного забезпечення. Та за рік, 24 лютого 2023-го за власним бажанням записався до лав 407-го окремого стрілецького батальйону, який тоді якраз формувався. Призначений на посаду командира стрілецької роти, а за кілька місяців по тому переведений на посаду начальника групи розвідки штабу.
Після трьох місяців навчання та злагодження у травні 2023-го підрозділ вибув на місце виконання завдань. Харківська область, потім — Херсонська, Київська. Виконували завдання з охорони об’єктів на 2-3 лінії оборони.
Восени отримали нове завдання: висунутися на Донеччину на Авдіївський напрямок.
«Наприкінці жовтня потрапили на Авдіївський коксохім. Я був начальником військової розвідки, ми займалися плануванням. Основним було налагодження взаємодії з іншими підрозділами, планування розвідки та спостереження за противником та забезпечення інформацією командування», — згадував Юрій Марченко.
Позиції стрілецького батальйону ворог безперестанно атакував з різних видів озброєння – міномети, артилерія, танки, регулярно скидали з літаків КАБи. Важкі бої відбувалися, коли ворог зайшов у тил українським підрозділам — через розгалужену систему підземних комунікацій в районі «Царської охоти» наприкінці січня.
Тоді наступ вдалося відбити, були пропрацьовані усі комунікації на території заводу, щоб більше не допустити ворога цим шляхом на територію коксохіму, розповідає офіцер.
Основний особовий склад окремого стрілецького батальйону були виведені з території заводу 12-13 лютого 2024 року.
«Планувалося переміщення батальйону в іншу частину. Наш командний пункт залишався там на місці. Але так склалася ситуація, що ми отримали команду на вихід. 15 числа виходили малими групами по п’ятеро — нас там залишалося 24. Далі нас підбирали автомобілі та вивозили в Мирноград», — повідомив військовий.
За його словами, тоді виходили пішки по невідомій місцевості, під постійними обстрілами та між мінами. Тоді за два дні нарахував майже 250 КАБів по території заводу — ворожі літаки були в повітрі майже безперестанно.
Капітану Марченко вдалося вийти без поранень. Однак, зізнається, контузій було багато — їх у тих умовах ніхто не рахував. Хоча було важко, каже військовий, але тримався на вірі в те, що все буде добре. Підтримував зв’язок з рідними завдяки інтернету. Також з побратимами, які були поруч, підбадьорювали один одного.
З Мирнограда підрозділ вивели на відновлення на Черкащину. Юрій лікувався після отриманих контузій та згодом пройшов ВЛК і за його висновками був визнаний непридатним для служби в бойових частинах.
Узяв відношення та вже у квітні повернувся до рідного Четвертого відділу Кременчуцького ТЦК та СП в Козельщину. Очолив групу документального забезпечення.
Працює з документами, займається кадровими питаннями та матеріальним забезпеченням. Підкреслює, що для того, щоб здобути перемогу проти сильного ворога, Збройним Силам України потрібне вмотивоване поповнення.
«Якщо не нам, чоловікам, захищати свою Батьківщину, то кому? Бо інакше ворог дуже швидко прийде сюди — на Полтавщину. Ми вже бачили, як швидко він може просуватися, коли не зустрічає спротиву. Я розумію, наскільки важлива робота територіальних центрів комплектування в питаннях поповнення Сил оборони. Однак, бачу і той інформаційний прес, який сьогодні йде проти ТЦК. Тому що завдання ворога — всілякими засобами зірвати мобілізації до лав ЗСУ. А ці ІПСО не лише лякають цивільних чоловіків, які в результаті всіляко намагаються уникнути мобілізації. Це також і демотивує воїнів, які б’ються за Україну — дехто і по три-чотири роки. Військовим теж потрібен час на відпочинок. Але ким їх замінити? Єдиний вихід — відкласти усі відмовки та кожному стати на захист України», — зауважив Юрій Марченко.
Як повідомляла АрміяInform, про таких, як боєць 81 аеромобільної Слобожанської бригади Сергій, на позивний “Фантом”, кажуть, що вони народились у сорочці. Все тому, що воїн вцілів після розриву 82-мм міни за кілька кроків від себе.
Україну в часи найбільших екзистенційних криз вже кілька разів рятували виключно активні громадяни. У 2014 році десятки тисяч добровольців вирушили на Схід, аби битися зі страшенною ворожою ордою. Значно більше людей долучилися до оборони країни у 2022-му, коли окупанти почали найкривавішу війну у Європі з часів Другої світової.
Чоловіки та жінки, які відправилися на фронт заради захисту своєї Батьківщини, а також волонтери, що забезпечили бійців чим тільки могли, фактично вберегли нашу державність. Ба більше, серед цих мужніх людей були не лише громадяни України, а й іноземці, для котрих перебувати осторонь нічим не спровокованого конфлікту було просто нестерпно.
Волонтери та добровольці з інших країн увесь цей важкий для нас час проявляли велику жертовність, втрачали здоров’я та власні гроші, і, на жаль, гинули заради перемоги безумовного добра над злом. Вклад представників Грузії у боротьбу з осатанілими загарбниками, мабуть, є найбільшим через чисельність тих, хто долучився до Сил оборони.
Про створення й розвиток “Грузинського національного легіону”, мотивацію знищувати окупантів, спроби дискредитації легіонерів, а також жахливу ситуацію з російським пануванням у Сакартвело в інтерв’ю з командиром цього підрозділу, воїном-легендою Мамукою Мамулашвілі.
Ви приїхали в Україну у 2014 році вже з чітким наміром воювати проти росіян. Як з’явилася ідея створити добровольчий підрозділ? Як комунікували з державними органами, щоб отримати зброю, легалізуватися в якості легіонерів?
Я воюю проти рашистів практично все життя з невеликими перервами. Під час війни в Абхазії був ще підлітком. Потім пройшов обидві кампанії в Чечні, зрозуміло, російсько-грузинську війну, і от з 14-го б’юся з ними тут. Коли окупанти загарбали Крим, мені було зрозуміло, що Путін почне війну. Ми пам’ятаємо, як українці були єдиними, хто допомагав нам у 92 році, постійно й відкрито підтримували нас у протистоянні з росіянами. Тому особисто для мене питання не їхати воювати сюди не було взагалі.
Крім того, на просторах Харківщини, Сумщини чи Донбасу ми б’ємося не лише за Україну, а й за незалежність Грузії. Поразка нашого спільного ворога тут призведе до докорінних змін у нас на Батьківщині.
10 років тому у Грузії я був президентом Національної федерації змішаних єдиноборств, тож у мене було багато контактів зі спортсменами та функціонерами з України. Коли ми з друзями приїхали до Києва, місцеві хлопці нас зустріли й допомогли з житлом. Вони ж доклали чимало зусиль, щоб ми одразу почали навчати українські бригади та батальйони міліції. Тоді ще поліції не було.
Багато людей приїхало з Грузії воювати за Україну на початку конфлікту?
Всього 10. АТО почалося 14 квітня, а 24 ми вже були у Києві. Можна сказати, що у цей день і почав існувати “Грузинський легіон”. Зі мною приїхали професіонали, офіцери грузинської армії, які мали за плечима досвід війни з росіянами, а також місій в Іраку та Афганістані. Тому спочатку концентрувалися на навчанні ваших підрозділів. Але з перших днів брали й безпосередню участь у боєзіткненнях.
Не можу розповідати деталей, оскільки деякі операції досі засекречені. Через те, що наша група мала колосальний досвід за плечима, ми виконували деякі спеціальні місії: полювали за російськими офіцерами, технікою. Робили це достатньо успішно, про легіон почали говорити. Заодно й проводили рекрутингову кампанію у Грузії. Так легіон потроху розростався. Через якийсь час вже зібрали роту. Могли б долучити більше людей, але відмовляли тим, хто не мав бойового досвіду.
Так воювали аж до 2016 року. А тоді стали першим добровольчим формуванням, яке приєдналося до Збройних Сил України. Доєдналися до лав 25 окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь”, який згодом підпорядкували 54 бригаді.
Бійці “Грузинського національного легіону” у складі “Київської русі”
Під час умовного перемир’я до повномасштабного вторгнення “Грузинський легіон” діяв більше як лінійний підрозділ, чи здебільшого виконували спеціальні місії?
Зазвичай кажуть, що війна була замороженою до 2022 року, але я б з цим не погодився. Звісно, активних боєзіткнень стало значно менше, проте під час дії Мінських домовленостей рашисти все одно подекуди були активними. Ми, у свою чергу, давали їм те, на що вони заслуговували. Виконували й спецзавдання, й просто несли службу. Для багатьох наших хлопців було важливо все ж брати участь у бойових діях, оскільки так вони могли відчувати сатисфакцію, мститися за злочини рашистів у Грузії.
Пам’ятаю, як назвали одну з висот, де стояли росіяни, “Сухумі”. Коли її взяли, дуже раділи. Так служили українському народу до 24 лютого 2022.
Чи у вас особисто було розуміння того, що Путін піде далі, наважиться на повномасштабну війну? Як готувалися до нового вторгнення?
Звісно, ми розуміли, що росіяни не просто так підвищують ставки. Проте вважали, що основний удар прийдеться на Донбас. На нашій базі за три місяці до початку повномасштабки почали готувати цивільних. За нашими документами, вишкіл пройшли більше 20 тисяч осіб. Навчали медицині, польовій підготовці, пошуку укриттів під час артилерійських обстрілів чи авіаударів. Була така собі велика гра, куди приїжджали цілими родинами, проте всі добре розуміли, що колись це може знадобитися.
На жаль, з боку деяких офіційних структур було певне нерозуміння того, що ми робимо. Мирна на той момент столиця, а тут грузини почали навчати цивільних військовій справі…
На той момент “Грузинський легіон” вже був частиною ГУР МО?
З представниками Головного управління розвідки у нас завжди була тісна взаємодія. Офіційно перейти у підпорядкування “Острова” нам запропонували ще до 2024 року. Вже після початку повномасштабки ми юридично стали окремою військовою частиною, яку згодом приєднали до “Інтернаціонального легіону”. З нами почали воювати хлопці з інших країн, основною мовою спілкування стала англійська.
Після повномасштабного вторгнення особовий склад “Грузинського легіону” збільшився у багато разів
Де саме зустрічали ворога 24 лютого?
Частина бійців нашого підрозділу перебувала на Сході. Вони билися з росіянами там. Я з іншими хлопцями був у Києві, тож зустріли ворога в області. Десь за пів години до початку великого вторгнення ми на своїх машинах приїхали до аеродрому в Гостомелі. Фактично ми разом з іншими підрозділами, а також із Нацгвардією, першими зустрічали гелікоптери ворога на Київщині.
На той момент ми не були настільки забезпечені всім необхідним, не були готові до війни таких масштабів. Чесно скажу, я дивувався тому факту, що у якихось 40 хвилинах їзди від нашої бази йдуть повноцінні бойові дії.
Коли над нами почала літати авіація, на якусь соту долю секунди подумав, що це навчання перед війною. Проте це були рашистські Ка-52, з яких по нас наносили удари. У цей момент ми лише чекали підвозу боєприпасів, тому витрачати набої доводилося дуже економно. Довелося креативити. Ударні гелікоптери прикривали транспортні з десантом. Нам треба було максимально заважати висадці. Хлопці з РПГ залізали на дахи будівель, щоб було більш зручно збивати авіацію. Протитанковими гранатами лупили по вертольотах…
Втім, через брак боєкомплекту все ж довелося відступити. Виїжджали без жодного набою взагалі. Мені навіть довелося кількох рашистів переїхати власною машиною, оскільки стріляти банально не було чим.
Вже потім, коли до аеродрому підтягнули артилерію, приїхали додаткові сили й привезли БК, почалося відбиття аеродрому. Проте повноцінно висадитися на ньому вантажними літаками з технікою росіяни так і не змогли.
Після боїв за Гостомель ми брали участь у визволенні Київщини. Вже не було такої дезорганізації, як у перші години війни, потроху налагоджувалися забезпечення, зв’язок.
У перші місяці повномасштабки до “легіону” прийшло багато добровольців?
Ми почали рекрутинг, який одразу дався взнаки. Бажаючі воювати масово приїздили до України, тож ми вирішили зробити такий собі логістичний центр в одному з міст на Заході. Добровольці проходили відбір, мінімальну підготовку, й рушали у бій. Брали лише тих, хто мав досвід, хто розумів, як битися з ворогом.
Здебільшого до нас приїздили грузини, проте були й представники інших країн. “Грузинський легіон” розширився дуже сильно, десь у 10 разів.
Судячи з повідомлень рашистських пропагандистів, діють легіонери вкрай успішно. Принаймні саме ваш підрозділ виокремлюють для дискредитації.
Є таке. Клепають цілі репортажі з фейковими свідченнями “воєнних злочинів”, які нібито скоюють грузини. Хлопчики в трусиках, пенсіонерки з монтажною піною, вся класика російських вигадок.
Зрозуміло, що на наших бійців такі наклепи напряму ніяк не впливають. Проте коли деякі українці починають вірити у “звірства грузинів”, це трохи демотивує. Можуть, наприклад, підійти й сказати, мовляв, красунчики, вішайте там всіх… або ж в інтернеті десь писати й засуджувати. І це справжні люди, не боти.
Впливають дискредитаційні ролики й на самих росіян. Окупанти ненавидять грузинів не менше, ніж українців.
Чи розповіді про “катів-грузинів” впливають на отримання вами волонтерської допомоги, на показники рекрутингу?
Заяви Скабєєвої чи Соловйова про неіснуючі воєнні злочини, які буцімто скоїли легіонери, взагалі ніяк. Проте росіяни навчилися впливати на наших донорів в інший спосіб. Скажімо, нещодавно “Грузинський легіон” зіштовхнувся з добре підготовленою інформатакою, націленою на західну аудиторію.
Справа в тому, що пересічні французи, американці чи канадці взагалі не розуміються у тонкощах всього, що відбувається в Україні. Вони вірять різним ЗМІ, тоді як росіяни підсовують їм за допомогою соцмереж різноманітні статті та сайти.
Остання атака, яка досі триває, була націлена на дискредитацію підтримки й “легіону” загалом, й Збройних Сил України саме на Заході, під час передвиборчої кампанії у Штатах та виборів у Грузії. Як ми вже з’ясували, за інформаційною операцією стоять провідні російські пропагандисти. Саме вони організували низку достатньо масштабних заходів.
Спочатку такий собі нібито журналіст із Великої Британії Джей Бічер створив сайт із новинами про Україну. Він розмістив кілька статей про те, як важливо підтримувати Київ, давати відсіч російській орді. Але згодом видав фейкове розслідування саме про наш підрозділ. Мовляв, грузини приїхали збирати мільйони донатів й привласнювати їх собі. Приплів і наркоторгівлю, і відмивання брудних грошей, коротше, максимально напридумував.
Зрозуміло, що буквально через 5 хвилин після появи публікації, її підхопило грузинське телебачення. З наративом “українське іномовне медіа викрило грузинських добровольців”, хоча цей Бічер взагалі ніякого стосунку до місцевих ЗМІ не має.
Другою хвилею рашисти розповсюдили цю публікацію вже на деяких підконтрольних ним українських сайтах, а згодом – розігнали в США та країнах Європи. Лише після цього на забороненому в нормальних країнах Russia Today опублікували величезний матеріал про те, як “українці розслідували злочини грузинів”.
На фоні цього, буду відвертим, від допомоги нам відмовилися деякі західні донори. Певні місцеві волонтери почали виходити із закликами закидати гроші на їх збори, а не наші. Ба більше, навіть деякі військовослужбовці повелися на ці вкиди. Люди, які носять ту ж саму форму, що і ми.
Зараз розслідуванням справи про нашу дискредитацію займаються представники спецслужб. Вірю, що вони змусять всіх, хто відробляє російські гроші, понести відповідальність. Адже той самий Бічер досі перебуває в Україні.
Війна у Грузії у 2008-му закінчилася дипломатичним шляхом, однак Кремль постійно продовжує так чи інакше проявляти агресію. Наразі з усіх боків лунає багато чуток про можливе замороження війни в Україні. Як професійний дипломат та учасник бойових дій, ви вважаєте, що Росія здатна піти на домовленості та їх виконання?
На мою думку, немає взагалі ніяких шансів на те, що домовленості можуть принести якусь користь. Непокаране зло завжди повертається, а росіяни розуміють лише мову сили. У випадку з Грузією дипломатичне закінчення війни принесло лише втрату територій та домінування Кремля. Так що у нас немає вибору. Ми до кінця будемо з Україною, оскільки лише перемога тут забезпечить виживання і нормальне існування нашої держави.
Прокльони, погрози та навіть напади. Військовослужбовці Збройних Сил України з територіальних центрів комплектування досить часто стикаються з подібним ставленням з боку цивільних під час виконання своїх обов’язків. Щоб хоч якось виправдати своє небажання захищати Україну, недоброзичливці часто запитують: «А самі чому не воюєте?».
Але правда в тому, що в ТЦК часто служать бійці, які вже пройшли пекло війни. Історії п’яти захисників, які після важких поранень або хвороб продовжують служити — тепер не в бойових бригадах, а в центрах комплектування.
«Тільки ми самі зможемо перемогти, за нас ніхто цього не робитиме»
«Часто чую міф: ніби в ТЦК служать хлопці по блату, за гроші, які нічого не бачили. Це повна маячня!» — розповідає головний сержант Микола на позивний «Ніксон». Нині він служить в Ужгородському РТЦК та СП. Але у «військкомат» він потрапив із бойового підрозділу.
Сам Микола до широкомасштабного вторгнення був підприємцем у Харкові — разом з дружиною мав крамницю жіночого взуття. На початку березня 2022 року вивіз дружину та матір до Ужгорода й одразу пішов у військкомат. Потрапив в окрему гірсько-штурмову бригаду. Далі були бої на Донбасі, а згодом участь в операції зі звільнення Херсонщини. Саме там під час штурмових дій дістав два кульові поранення.
«Потім шпиталі, довге лікування, кілька операцій. Після останньої дізнався, що праву нирку лікарі вимушені були видалити. Коли вже більш-менш оклигав, був переведений до Ужгородського РТЦК та СП. Звичайно, мрію про цивільне життя. Але спочатку стовідсоткова перемога і повернення наших кордонів до рівня 1991 року. Варто всім не забувати — тільки ми можемо перемогти ворога, за нас цього ніхто не робитиме», — говорить «Ніксон».
«У мене хороших друзів більше немає… Фото є, а друзів немає»
Інший військовослужбовець одного з ТЦК та СП Олександр з позивним «Юрист» також до широкомасштабного вторгнення не служив у війську. До військкомату прийшов добровольцем. Потрапив у розвідку. Розповідає, що воював майже на всіх напрямках, крім Харківського. Зазнав кількох поранень.
«Вперше — ми підірвалися на міні. Важка контузія. Оскільки пацани у нас всі красені, то швидко відкопалися і пішли далі. Вдруге — нас виявили, і по нас відпрацював танчик. Відкопали мене, виявляється, ще живий. Правда, нічого не чув, від слова „зовсім“, і нічого не розумів. Далі „евак“, пам’ятаю шматками», — розповідає «Юрист».
Він додає, що тоді він та його побратими завдання таки виконали, хоча всі думали, що група не змогла навіть вижити. За це захисник отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Далі були лікарні та переведення до ТЦК.
«Знаєте, на фронті така ситуація, що якщо прожив цю хвилину, то це тобі знову пощастило. Складних ситуацій було безліч. А от найбільш складно і важко — втрачати друзів, які прикривали тебе, витягували тебе не раз. На жаль, декого ми вже не повернемо. У мене хороших друзів більше немає… Фото є, а друзів немає», — говорить Олександр.
Нинішні різнобачення в суспільстві на тему мобілізації лише грають на руку ворогові, вважає військовослужбовець. І, на жаль, багато хто просуває цей ворожий наратив.
«В усьому винні „ТЦКашники“. От вони мобілізують сімейних чесних людей. Людей, які пам’ятають про права, але забувають про обов’язки. І ніхто не подивиться на ТЦКашника як на воїна, якому просто пощастило ТАМ вижити. І, мовляв, винний ТЦКшник, а не ворог, який напав на нашу країну. Але, крім нас, ніхто не розв’язуватиме наших проблем. У нас один варіант — або виграти, або програти», — додає військовослужбовець.
«Треба мати сталеві нерви, бо цивільні дуже багато собі дозволяють говорити на адресу військових, ветеранів»
Для Влада Сентипала з позивним «Металіст» війна розпочалася ще у 2014 році. За рік до цього він вирішив йти не на строкову службу, а одразу підписати контракт.
«Мене завжди приваблювала ратна справа, дід був військовим, служив у танковому полку. Хотів спробувати цю справу. На мою думку, кожен чоловік має хоча б спробувати бути військовим. Відчути на собі», — розповідає «Металіст».
Перше поранення дістав ще під час боїв за Дебальцеве у 2015 році. Після п’яти років контракту звільнився зі служби, але в лютому 2022-го знову повернувся у свою бойову частину разом з колегами та друзями, з яким служив до цього.
«Ті, хто був у реальних боях в АТО, сформували основу наших військ уже у 2022 році. Завдяки таким людям ми не програли за три дні», — вважає військовослужбовець.
«Металіст» спочатку воював на Запорізькому напрямку. Згодом потрапив на Донбас.
«Оскільки ми окремий батальйон, то нас прикомандировували до різних суміжних підрозділів і залучали до штурмових дій. Наприклад, повертали втрачені позиції. Було по-різному. Інколи вдавалося, інколи ні. Коли вдавалося — займали оборону, нищили ворожу техніку. Так і тривала служба в постійних боях. Дістав численні контузії. І в певний момент був змушений піти на лікування», — згадує Влад.
Під час служби в ТЦК зіштовхнувся вже з іншими проблемами. Каже, що нині цивільне населення не дуже підтримує військових з ТЦК.
«На жаль, мало хто знає, що в центрах комплектування служать насамперед люди, які переведені з бойових частин. Ну не може так бути, що доки я служив в піхоті — я був героєм для свого народу, а як став служити тут, то вже, м’яко кажучи, не герой», — говорить військовослужбовець.
За словами Влада, він особисто не ходив на оповіщення, але хлопці з роти, які теж воювали, ходили.
«Треба мати сталеві нерви, бо цивільні дуже багато собі дозволяють говорити в адресу військових, ветеранів. А вимоги прості — візьми повістку і прийди в ТЦК. Люди думають, що як будуть зараз підривати авторитет армії та пробувати зупинити мобілізацію, то буде краще. Та не буде краще! Прийдуть вороги й вони вже питати вас не будуть — хочете чи не хочете… Вас просто будуть відправляти на інші війни. І є великий шанс, що ті люди, які виступають проти мобілізації, будуть воювати з поляками, чехами, словаками, з військами НАТО», — вважає Влад.
«Тепер ногу не поламаю, бо там стрижень стоїть титановий»
Стас Югас — наймолодший військовослужбовець Ужгородського РТЦК та СП. Йому 20 років. У жовтні 2021 року, за кілька місяців до початку широкомасштабного вторгнення, підписав контракт з однією з десантно-штурмових бригад. Підготовку пройшов за фахом — стрілець ПЗРК. Російське вторгнення зустрів на півдні, коли був прикомандирований до іншої бригади.
«Доводилось виходити вночі майже з кільця — ми мали штурмувати, але ворогів було дуже багато, встигли вони сильно укріпитися. Коли вийшли, вразило, як люди нас підтримували і харчі нам носили», — розповідає Стас.
Згодом повернувся до свого підрозділу. Займався евакуацією поранених. Торік у квітні зазнав поранення.
«П’ять бомб — п’ять уламків в одній нозі. Далі — шпиталі й лікарні. Дуже прикро було почути висновок — обмежено придатний. Правда, є один плюс — ногу не поламаю, бо там стрижень стоїть титановий», — сміється Стас.
Розповідає, що якби була можливість, то повернувся б до свого підрозділу. Адже з хлопцями став однією родиною.
«Хлопцям, які першими пішли, потрібен відпочинок, і дуже образливо і гидко бачити чоловіків, яким байдуже і вони ховаються замість того, щоб захистити свою країну. Ми мусимо бути одним цільним кулаком — і тоді переможемо!» — каже Стас.
«Не є чимось героїчним втопитися в Тисі»
Чемпіон України з трейлу, бронзовий призер чемпіонату світу з бігу на 24 години Андрій Ткачук з позивним «Бродяга» спершу став на захист країни у 2014 році, а потім приєднався до Сил оборони у 2022-му.
Попри проблеми зі здоров’ям, вже 24 лютого прийшов до ТЦК та відправився в гірсько-штурмову бригаду.
Перед відправкою зістриг дреди, які носив 5 років
Розповідає, що заздалегідь розумів, що буде вторгнення, тому був готовий до цього. Вже 6 березня на Запоріжжі зазнав поранення. Але згодом повернувся у стрій. Воював до березня 2023 року. А далі вимушений був піти на лікування.
«Робота мого серця все погіршувалася й погіршувалася, напади почастішали. Насправді я думав, що мене вистачить тільки на пів року. За цей час ми або виграємо, або мене вб’ють і проблема вирішиться природним шляхом. Та, як кажуть, „дурням щастить“. І мені щастило. Якось при зміні на позиціях нас нормально так накрили „120-ми“ та „82-ми“, і єдина була думка: „тільки би нікого не поранило!“. Бо сам себе ледве тягну, якщо когось ще тягнути доведеться, то це буде вже дуже сумно. Зрозумів, що треба використовувати себе вже якось по-іншому, бо підставляєш не тільки себе, а передовсім побратимів».
Після операції на серці Андрій Ткачук потрапив на службу в ТЦК. Говорить, що українцям потрібно мобілізуватися. Адже це екзистенційна війна і для нас, і для росіян. Ворог вкладає всі ресурси.
«Виявляється, люди не знають, як відбувається процес мобілізації і подальшого проходження служби. Всі думають, що сьогодні тебе призвали, завтра ти потрапиш у бойовий підрозділ, а післязавтра — під Бахмут чи Авдіївку. А насправді ти маєш обов’язково пройти базову загальну військову підготовку, потім рекрутери приїдуть і спитають, які в тебе є можливості та скіли. Хто ти? Кухар, медик, водій, зварювальник, айтівець? І відповідно будуть тебе відбирати на ті посади, на яких ти можеш працювати. Армія потребує й фінансистів, і юристів, і інженерів. Скільки безпосередньо воює? Може, 30–35 відсотків, всі інші займаються забезпеченням. А люди думають, що всі сто відсотків відправляються на нуль. Це не так. І робота є для кожного», — говорить Андрій Ткачук.
На його думку, не є чимось героїчним втопитися в Тисі чи загинути в горах під час втечі: «Це наша земля, і потрібно боротися».
Солдат роти охорони Полтавського районного ТЦК та СП Дмитро Гонтарь розповів про свій бойовий шлях, починаючи від строкової служби в повітряно-десантних військах до сучасних оборонних завдань у складі ЗСУ.
Попри проблеми зі здоров’ям та попередження лікарів, він залишив професію охоронця і у 50 років добровільно став на захист України з перших днів широкомасштабного вторгнення росії.
За словами Дмитра, він мав можливість виїхати за кордон, однак відмовився і приєднався до зведеного штурмового підрозділу «Одін», де служили його побратими та друзі.
Підрозділ активно брав участь у боях на Донеччині, включаючи важкі операції поблизу Бахмута та Зайцевого.
В одному з боїв побратим Дмитра Юрій Левковський, ризикуючи власним життям, врятував свого товариша, а сам Дмитро під час сутичок неодноразово рятував поранених побратимів під обстрілами ворога.
Дмитро також розповів про важкі бої на Лиманському напрямку та боротьбу з ворожими ДРГ на Чернігівщині.
Його підрозділ завжди виконував поставлені завдання та не здавав жодної позиції. Однак воїн підкреслює, що втрати серед українських бійців були великими, адже російські сили добре підготовлені й оснащені.
Після ротації підрозділ «Одін» повернувся до Полтави для перепочинку та реабілітації. Дмитро нині служить у складі почесної варти та працює з мобілізованими, готуючи їх до відправлення на навчання.
Воїн закликає українців не боятися і готуватися до захисту своєї країни, тренуватися та вивчати військову справу, аби бути готовими протистояти ворогу.
«Я вижив, бо був налаштований на це», — підкреслює Дмитро, додаючи, що кожен українець має бути готовий захищати свою землю та своїх близьких.
Після свого повернення з російського полону український журналіст та правозахисник Максим Буткевич розповів про жахливі практики, що їх використовує російська сторона у війні проти України. За його словами, Росія не лише свідомо затягує процес обміну полоненими, а й взагалі відмовляється повертати викрадених цивільних, часто навіть не визнаючи їхнього утримання.
Це цілеспрямована стратегія Кремля, яка переслідує одразу кілька цілей. Перш за все, масові викрадення цивільних українців стали для Росії засобом тиску на українську владу та спосіб шантажу міжнародної спільноти. Кремль намагається використовувати ці долі людей як інструмент для послаблення санкційного тиску, на який Росія наразі особливо вразлива. Такий цинічний крок спрямований насамперед на Європу, яка, як вважають у Кремлі, піддасться на шантаж, зважаючи на ситуацію з правами людини та жахливі гуманітарні умови в регіоні.
Особливо трагічним у цій ситуації є той факт, що російські структури часто приховують інформацію про місце перебування та стан здоров’я затриманих. Буткевич на власному досвіді відчув, як це – бути відірваним від зовнішнього світу, коли про тебе немає жодної звістки, а родина та близькі люди не мають ані найменшого уявлення, що з тобою сталося. Тривалий час не було жодної інформації про те, де він утримується, а російська сторона відмовлялася надавати будь-які дані.
Буткевич наголошує, що такі практики є грубим порушенням міжнародного права та Женевських конвенцій, які регулюють поводження з цивільними та військовополоненими під час війни. Він закликає міжнародну спільноту не залишатися осторонь та посилити тиск на Росію з вимогою негайно припинити ці варварські практики й забезпечити повернення викрадених українських громадян.
Російська пропагандистська машина активно поширює вигадки про «звірства» українських військових у прифронтових зонах, щоб дискредитувати ЗСУ та перешкодити евакуації мирного населення. В рамках цієї інформаційної кампанії залякування використовується місцеве населення, а основним інструментом є надумані розповіді.
Пропагандисти вкотре застосовують перевірений метод — публікують історії місцевих мешканців, нібито свідків «злочинів» українських військових. У таких матеріалах ідеться про «розстріли» за відмову евакуюватися та «полювання» на дітей, хоча жодних підтверджень не надається. Більше того, «свідки» самі визнають, що не бачили подібних подій, а «чули від когось».
Ці фейки спрямовані на те, щоб залякати жителів прифронтових територій і переконати їх не приймати допомогу ЗСУ для евакуації з небезпечних районів. Мета — утримати цивільних у зоні бойових дій, обмежити маневри української армії та використати людей як «живий щит».
Завдяки таким маніпуляціям російська пропаганда намагається створити образ окупаційних військ як «рятівників» місцевого населення, водночас демонізуючи дії українських захисників.
Аеророзвідник із позивним “Кавун” – один із тих, хто не міг залишитися осторонь, коли його країна опинилася під загрозою. Протягом чотирьох років він працював у Польщі, де мав стабільне та комфортне життя. Він зізнається, що, якби не війна, напевно, залишився б там і далі будував своє майбутнє. Проте, з початком повномасштабного вторгнення Росії, він вирішив повернутися додому і стати на захист України.
“Кавун” не міг спокійно спостерігати за тим, як його земля палає від війни, як страждають люди і руйнуються міста. Ці жахливі кадри змусили його прийняти важке рішення і змінити своє життя. Тепер він – аеророзвідник, і щодня ризикує власним життям, допомагаючи ЗСУ виявляти ворожі позиції, передавати дані про цілі та підтримувати бойових побратимів.
Його історія – це приклад справжнього патріотизму і жертовності. Він міг би жити в безпеці, але обрав боротьбу за свободу і майбутнє України.
Тут довкола кричали ганьба. А якби прийшли кацапи, що б кричали?
Я розумію, боїшся, буває. Але не ганьбися. Коли ти три роки ховався і тебе тут вже затримали, ну будь чоловіком, підніми голову гордо вверх і вперед. Ніхто тебе під кулі звідси не відправить в перший день, — колишній військовослужбовець 93 бригади Артем після концерту «Океану Ельзи» в Києві, по завершенню якого кілька десятків співробітників ТЦК та СП разом з патрульною поліцією перевіряли військово-облікові документи у військовозобов’язаних, повідомляють кореспонденти hromadske з місця події.
І це ті самі люди визжали у 2022 “сонечки, зайчики, спасіть нас від росіян, в 2024 оруть “Ганьба поліції?”, – Аліна Михайлова.
Кількох чоловіків, у яких виявили проблеми з документами або які відмовлялися їх показати, силою затримали й відвезли у ТЦК.
Ще кільком виписали повістки та відпустили.
Відео затримань біля Палацу спорту у Києві вже активно ширять російськи пропагандистські пабліки запевняючи власну авдиторію, що українці втомились від війни і очікують на “визволителів” з “братньої росії”.
Ворог планує вивезти евакуйованих мешканців Курщини на окуповані території Запорізької області, щоб приховати від росіян правду про ситуацію в прикордонному регіоні.
Влада рф прагне сховати від жителів інших регіонів біженців із Курської області, щоб вони не розповідали правду про дії російської армії, зокрема про втечу підрозділів «Ахмата», та не висловлювали невдоволення політикою путіна щодо війни, через що вони були змушені покинути власні домівки.
Крім того, росіяни бояться розповсюдження інформації про нормальне ставлення до цивільних людей з боку ЗСУ, адже російська пропаганда ліпить з українців «вбивць» та «нацистів».
Також росія намагається запобігти напливу евакуйованих у своїх власних регіонах, де вже можуть бути труднощі з розміщенням внутрішньо переміщених осіб, щоб уникнути гуманітарної кризи та утримувати видимість контролю над ситуацією.
Головне завдання кремля зараз – це контрольований інфопотік, аби люди в москві та інших великих містах росії ніяк не стикалися з біженцями та не мали приводу задумуватися про наслідки розв’язаної путіним війни проти України для простих росіян.
російський режим та командування армії рф дуже занепокоєне тим, що бойові дії в Курській області не супроводжуються насильством проти цивільних. Навпаки, людям не заважають задовольнити гуманітарні потреби, за бажання місцевим дають змогу виїхати у зони без бойових дій.
Тому росіяни намагаються використати ситуацію в Курській області для нових інформаційних атак проти України.
Як зазначив керівник ЦПД, офіцер Сил оборони України Андрій Коваленко, на сьогодні ворог зосереджений на створенні таких загроз:
1. росіяни намагаються інформаційно звинуватити Україну у скоєнні воєнних злочинів на території рф. Ворог поширює фейки про нібито вбивства українськими військовими цивільних, залякування людей, мародерство та інші злочини. Для поширення цих фейків використовуються вигадані «слова місцевих очевидців» та допити «українських військовополонених». У ворога немає жодних підтверджень, тому він маніпулює і бреше.
2. Пропаганда рф докладатиме великих зусиль, щоб за допомогою фейків зробити в Суджі та інших місцях у Курській області сцени нібито військових злочинів. За задумом російських пропагандистів, це має відвернути увагу світової спільноти від злочинів росіян в Україні, а також стати підставою для нових звинувачень на адресу нашої держави. Для росіян операції «під чужим прапором» є давньою традицією.
За наявною інформацією, росіяни намагатимуться інсценувати або вчинити на території Курської області такі злочини, які робили самі на окупованій території України, щоб звинуватити в цьому українців. Спецслужби росії планують провокації щодо цивільних руками переодягнених у форму ЗСУ власних агентів.
3. Наближеність Курської АЕС до зони бойових дій ворог намагається використати для нового ядерного шантажу світу та звинувачень України. Можливі провокації на території Курської АЕС для звинувачення України, як це відбувається на окупованій Запорізькій станції. Зокрема, вчора російські окупанти влаштували пожежу на території ЗАЕС.
4. Ворог поширює фейки про участь у бойових діях на території Курської області військовослужбовців країн НАТО. Це робиться для подальшого залякування росіян «загрозою із Заходу» та поширення відповідної дезінформації в країнах Глобального Півдня.
Омбудсман Лубінець попередив про загрозу дивного руху, що намагається заблокувати діяльність органів влади під час війни та отримати дані про розташування блокпостів, енергетичних об’єктів та бомбосховищ. Що відомо про рух Живих людей, які відмовляються від громадянства та документів.
З 2017 року у країнах пострадянського простору діє рух “живих людей”. Адепти відмовляються від громадянства, документів і заперечують державу, проте атакуючи саме державу тисячами паперових запитів. Зрештою, на діяльність “живих людей” почали звертати увагу українські спецслужби. Тож нумо розбиратися, що це за рух, чим він небезпечний і яку мету переслідує.
Жадібність очікувань. Як організатори долучають до “живих людей” нових адептів
У травні 2017 року в російському Сургуті колишній власник компанії з ремонту оргтехніки Антон Булгаков оголосив себе “представником живої народженої людини” і поставив собі амбітну ціль: не платити комуналку, штрафи та податки. Успіх був двоякий. Через рік діяльність Булгакова отримала перші результати — його помістили в психоневрологічний диспансер.
Булгаков почав заявляти, що ніби то на кожну людину при народженні заводиться рахунок на 650 тисяч доларів, і єдиний спосіб отримати ці кошти – оголосити себе “живою людиною” через “волевиявлення” у вигляді листа до будь-яких держорганів. Тоді ж преса країни-агресора почала активно писати, що послідовники Булгакова вдаються до “бюрократичного спаму”. “Живі люди” масово розсилали листи з вимогами не надсилати їм рахунки та заяви, що не бажають платити борги.
У який саме момент явище перекинулося на територію нашої держави говорити складно. Але останні 4 роки “живі люди” час від часу фігурують у зведеннях СБУ та поліції. Як правило, у центрі уваги співпраця конкретних представників руху з російськими спецслужбами. Так, у травні в Запорізькій області було взято під варту членів руху, які, за даними правоохоронців, перешкоджали мобілізації. Затримані – учасники спільноти “Багнет нації”.
Голова облуправління поліції Артем Кисько у Facebook, коментуючи рішення у вигляді арешту без застави для місцевих учасників руху назвав організацію “породженою ворогом”.
Сайт організації “Багнет нації” є користувальницьким блогом на майданчику blogspot. Цікаво, що гостям сайту одразу пропонується заповнити за зразком листа і відправити його на підтримку членів руху до цілої низки інстанцій, у тому числі й до Офісу Омбудсмана. Але ж який насправді масштаб подібних розсилок?
1497 запитів від однієї особи. Портрет “живого” спамера
На початку липня омбудсман Дмитро Лубінець на великій прес-конференції, присвяченій темі звільнення полонених, зробив заяву про діяльність в Україні організації “живих людей”.
“У нас є громадські організації, які заперечують Україну як державу, заперечують державні органи. Деякі люди себе навіть не вважають громадянами України. Так звані “живі”. Вони звертаються до органів влади, ті не дають їм інформацію, і вони звертаються до нас за захистом їхніх прав. Коли ми отримали за місяць тисячі звернень, проаналізували їх. Вони цікавляться розташування блокпостів, енергетичних об’єктів, бомбосховищ. У мене це викликало питання”, – заявив омбудсман.
Раніше, коментуючи цю тему, в Уповноваженого заявляли, що “така практика поширилася після повномасштабного вторгнення у 2023-2024 роках”. Тобто саме у цей період держоргани почали отримувати однотипні повідомлення.
Також наводили і спільні риси таких “паперових терористів”. Зокрема:
Заперечення державності України та непокора держорганам;
Відмова від ідентифікації себе як громадян України, визнання себе особами без громадянства;
Листи, сформовані по шаблонах;
Ведення Youtube-каналів зі значною аудиторію, через які вони закликають до повалення конституційного ладу.
Листи від таких людей зазвичай однотипні та містять вимогу надати однакову інформацію. “В окремих випадках у зверненнях викладається широке коло питань або конкретна тема”, – кажуть в Омбудсмана.
“Кількість таких листів протягом певного часу може бути більше тисячі! Яскравий приклад – 891 запит на інформацію протягом двох робочих днів направила одна особа до органу місцевого самоврядування, а надалі ця цифра збільшилась до 1497. До Офісу Омбудсмана лише за перший квартал 2024 року надійшло 268 звернень від таких людей. Ця кількість фактично може блокувати роботу державних органів! Що є зловживанням правом на інформацію та звернення!”, – йшлося в повідомленні.
Діяльність “живих людей”, яку багато хто міг і не помічати взагалі, минулого року навіть стала предметом петиції. Тоді вимогу заборонити діяльність організацій, яка заперечує державу та органи влади підтримала 1681 особа.
“Я не фізична особа, я не юридична особа, я не приватна особа, я не ідіот”. Про що пишуть у зверненнях “живі” та чого цим намагаються добитись
“Живі люди” вірять, що матимуть можливість не підкорятися державним законам, якщо пройдуть процедуру ініціації — опублікують “волевиявлення” у вигляді звернення до будь-якого органу державної влади. Копію такого листа вони потім намагаються використовувати як посвідчення особи.
На цьому етапі держоргани одержують перший із паперових “ударів”. Міськрада, Верховна Рада чи навіть найменший ЖЕК ризикує у певний момент стати свідком та адресатом “волевиявлення” чергового вразливого глядача TikTok, який щойно вирішив “вийти з матриці”.
У мережі можна знайти безліч прикладів волевиявлень, складених у схожій стилістиці. Ось, наприклад, Ірина з Білгород-Дністровська пише міськраді “Волевиявлення Живої Людини про отримання Правового документа”.
А ось Віктор із села Сівківці Вінницької області звертається до Офісу президента: “Я, Віктор із роду Бендо, індивід чоловік з душею, суверен, жива людина, жива душа”. Віктор також поспішає повідомити, що він не є ідіотом.
“я не фізична особа, я не юридична особа, я не приватна особа, я не ідіот, я не цивільна особа, я не корпорація, я не установа, я не підприємство, я не обслуга, я не організація, я не виробнича одиниця, я не знаряддя праці, я не робоча сила”, – пише Віктор.
Йдемо на чорний ринок зі 150 гривнями. Чи вистачить нам, щоб стати “живою людиною”?
На цьому моменті читач помітить дивовижний парадокс. “Живі люди” заперечують українську державність, втім, щоб заявити про це, обирають саме форму комунікації з державою. І тут саме час відзначити, що до такого способу вдаються не всі. Хтось намагається такий документ просто купити.
Відповідно, на товар знаходиться купець, і деякі продавці на OLX намагаються продавати “бланки про волевиявлення” (коштує, звісно, набагато дешевше, ніж термінове оформлення біометричного паспорта, але й різниця у ступені легітимності суттєва)
Олександр із Чернівців продає бланки про “волевиявлення” по 150 гривень. Мабуть, бізнес іде не дуже жваво, адже крім бланків продавець також готовий розлучитися з тактичним стільчиком, сушінням для рушників, і Конституцією України. Чоловік розкриває секрети прибутку. Каже, продає в середньому 1 “волевиявлення” за два місяці.
Продавці охоче йдуть на контакт із усіма, хто зацікавився покупкою “волевиявлення”. Дмитро із Вільногірська продає “Волевиявлення” за специфічною ціною – 155 грн за бланк. Чоловік у розмові зізнається, що додає 15 грн., щоб закрити відсоток від OLX. За його словами, він друкує бланки для близьких друзів, але готовий у разі чого задовольняти попит на документи випадкових покупців.
Андрій із Харкова продає бланки власного зразка по 200 грн. У листуванні чоловік хвалиться унікальністю своїх документів. Тоді як інші продають типові бланки, він має справжні витвори мистецтва з авторським дизайном. На запитання про те, навіщо бланку взагалі потрібен унікальний дизайн, чоловік коротко відповів: “напишіть від руки і користуйтесь”.
Загалом продавці, з якими вдалося поспілкуватися, ставляться до своєї справи як до хобі, майже нічого не заробляють, а й сакральними таємницями “Живих людей” ділитися не поспішають. Є, звичайно, деякий шанс, що вони просто подумали, що я британський шпигун.
Юридична практика: як українські суди ставляться до “Живих людей”
Звичайно, розбираючись в історії з “живими людьми”, які заперечують державу, найбільше цікаво, як же реагує на їхні аргументи суд, адже у своїй аргументації вони регулярно посилаються на Основний закон та міжнародні нормативно-правові акти. У реєстрі судових рішень можна знайти справи, де фігурують “живі люди”. Так, у 2022-му році в Люботинському суді було зареєстровано провадження, в рамках якого позивач намагався встановити юридичний факт того, що є “живою людиною”. Суд, хоч як це дивно, залишив справу без руху.
Свіжа справа вже серйозніша. Там “живу людину”, яка є військовослужбовцем, судять за загрозу насильством на адресу начальника. Поки в цій справі лише проміжне рішення, але, судячи з того, що обвинувачений відмовився від адвоката і оголосив себе непідсудним, суд навряд чи ухвалить виправдувальне рішення.
Звісно, серед випадків перебувають і трагічні. Наприкінці грудня водій автомобіля на Одещині стверджує суду, що він “суверенний, живий чоловік, людина з плоті та крові, жива душа наділена духом”, а отже, його не можуть тримати проти нього під вартою. Своєю чергою суд бачить ризик, що підсудний втече і все ж таки призначає тримання під вартою.
Зрештою його визнали винним у тому, що рухаючись на швидкості 137-143 км/год на смерть збив людину. Примітно, але щодо вироку обвинувачений до аргументації щодо привілеїв “живої людини” не заявляв, а просто визнав провину і покаявся.
Адвокати пояснюють таку аргументацію під час судів “гібридним” сприйняттям прав людини. Тобто такі люди визнають закони вибірково.
“Вони підмінюють поняття. У праві є чіткі визначення: “громадянин”, “не громадянин”, “обличчя без громадянства”, є чіткі юридичні терміни, визначальні слово “людина”. Їхнє трактування не підпадає під загальноприйняті, вироблені в ході історії людства норми права. Існує поняття держави, форм держави, форм влади. Вони хочуть бути поза міжнародними нормами, але при цьому посилаються на норми права, які їм вигідно у певній ситуації”, – каже юрист Ігор Чудовський.
Чому саме зараз? З чим пов’язана розсилка і чи можна їй протистояти
Зрозуміти, чому про проблему спам-розсилок від “живих людей” заговорили саме зараз досить просто. За роки Незалежності технології здійснили значний стрибок, а законодавство у сфері регулювання звернень громадян – ні. Тобто якщо раніше людині потрібно було написати листа від руки, зараз він може просто скопіювати текст. Якщо раніше треба було йти на пошту, то зараз тисяча листів надсилається в один клік.
Державний орган, своєю чергою, змушений обробляти однотипні листи. Тож з одного боку, ККД роботи службовців падає, адже вони обробляють менше реальних звернень, з другого – ця робота оплачується з кишені платників податків, з третього – зупинка роботи державного органа під час війни це вже питання нацбезпеки.
Втім чи не нашкодять обмеження для спамерів громадянському суспільству? Адже доступ до інформації є важливим правом, обмежувати яке треба обережно.
Наші співрозмовники у правоохоронних органах кажуть, що з технічного боку обчислювати такий спам досить просто. Можна порівнювати листи від різних користувачів і визначати ідентичні, оцінювати, які листи є запитами, а які “зверненнями”, оцінювати обґрунтованість доступу до оперативної інформації. Чи будуть ці ініціативи оформлені у готове рішення – покаже час.
Поки ж ситуація залишається непростою. Уповноважений ВР України з прав людини в коментарі Інформатору повідомив, що до Офісу регулярно надходять листи, в яких містяться ознаки зловживання правом. Також навів приклад, що відомо: до однієї із міськрад в Рівненській області надійшов 981 запит протягом двох робочих днів. За додатковою інформацією, масштабна розсилка була організована трьома особами. Також за різними даними фіксується, що діє не один рух, а ціла низка, які об’єднані невизнання державних органів та законодавства України.
Зокрема, в мережі є інформація про неформальні рухи “псевдонаровладдя”:
“Живі люди”,
“Я – людина”,
“титульний суверенний народ України”,
“громадянства УРСР\СРСР”,
“Родова Община Роду”,
“Пряме народовладдя” тощо.
Спільною рисою для них є невизнання повноважень чинних державних органів України та відмова виконувати вимоги українського законодавства, визнання існування УРСР. В Офісі Уповноваженого припускають, що організатори можуть використовувати своїх послідовників з корисливих мотивів. А сама активізація рухів саме зараз може сприяти гібридним акціям країни-агресора проти України.
“Запити надсилаються дописувачами з різних регіонів України, проте з майже однаковим змістом: посилаючись на низку нормативних актів ставиться під сумнів законність введення правового режиму воєнного стану та взагалі легітимність чинної влади. В умовах повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України така деструктивна діяльність спрямовується на перешкоджання діяльності державних органів шляхом штучного перевантаження та діє на користь ворогу”, – пояснює Лубінець.
Учора соціальні мережі рясніли заголовками про мітинг у Ковелі біля приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Мовляв, між мешканцями та працівниками устами стався конфлікт через ухилянтів.
Ситуацію прокоментували на сторінці Волинського обласного ТЦК та СП.
«Що ж відбулось насправді? Та, наче, з першого погляду нічого дивного – звичайна процедура перевірки військово-облікових даних громадян України. Через відсутність військово-облікових документів у трьох чоловіків, їх запрошено до Ковельського РТЦК та СП для перевірки їхнього відношення до військової служби, притягнення до адміністративної відповідальності тощо», – йдеться у дописі.
У тексті підкреслили, що представники ТЦК та СП не здійснюють затримання громадян України у зв’язку з виявленими адміністративними правопорушеннями, які діють у відношенні громадян України віком від 18 до 60 років та підпадають під мобілізацію. Зазначені заходи (затримання та доставка таких громадян до ТЦК та СП) здійснюються виключно представниками національної поліції.
Разом з тим, нагадали, що, відповідно до п. 4 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов’язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред’являти їх на вимогу уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тобто це цілком законні процедури, які передбачені чинним законодавством.
«Однак, дехто з громадян трактують закони, як вони вважають за потрібне. Заклики до бунту, що розповсюдились вчора через соціальні мережі Ковельської територіальної громади та Волинської області були помічені ворожими пропагандистськими каналами, які вдало використали це у своїх цілях. Проаналізовані факти та обставини випадку, який мав місце у м. Ковель 3 серпня 2024 року засвідчує, що конфлікт підтримувався та спрямовувався у «необхідному руслі» російськими спецслужбами через відповідні “інформаційні системи”. На це вказують наступні методи їх роботи – емоційні гойдалки, маніпуляції свідомістю громадян, підбурювання до непокори тощо», – зазначили у ТЦК.
Сотні ботів, активність яких була виявлена в соціальних мережах, зазначили у терцентрі комплектування, свідчить про те, що ворожа пропаганда буде використовувати кожне ваше слово, заклик, дію до дестабілізації обстановки в Україні вашими ж руками. Тільки біда в тому, що вони віртуальні, а люди, які вчора чинили спротив і перешкоджали законним діям влади – реальні (тож і відповідальність буде реальна, а не віртуальна).
У дописі додаю: ситуація повністю спровокована з метою дискредитації чинної влади та протидії заходам мобілізації, перешкоджанню законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань, які матимуть відповідні правові наслідки для тих, хто підбурював громадян до протиправних дій та тих, хто брав у цьому найактивнішу участь.
«Вчора, ви знецінили справжню сутність гасла “Героям Слава!”, яке вигукували та аплодували “ухилянту”, який не зробив нічого заради перемоги України над загарбником, а Герой України, Олександр Мацієвський, знав справжню ціну цим словам, за що був цинічно розстріляний ворогом. Після таких ваших дій, ви ще впевнені, що стоїте саме на тих національних позиціях, що і сотні тисяч співвітчизників, які зі зброєю в руках захищають нашу з вами Батьківщину? Кожен обирає свій шлях. Ми стоїмо на шляху до Перемоги, а ви, дорогі ковельчани?», – резюмували в обласному ТЦК та СП.
У ГУ Нацполіції у Волинській області зазначили, що вчора на місце події приїхали правоохоронці для контролю громадського порядку. Зараз встановлюють усі обставини.
«У поліції встановлюють обставини інциденту на Ковельщині. Третього серпня близько 19 години до поліції надійшло повідомлення про те, що біля приміщення місцевого ТЦК та СП зібрались кілька десятків людей. На місце спрямували наряди поліції для охорони публічного порядку. Також працювала слідчо-оперативна група поліції», – йдеться у повідомленні.
Учасників події встановлюють. Відомості за цим фактом зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень громадян. Після з’ясування всіх деталей прийматимуться подальші процесуальні рішення.
Власники Telegram-каналів, які сприяють незаконному перетину кордону України, перешкоджають законній діяльності ЗСУ, підривають обороноздатність країни та зрив мобілізаційних заходів на користь російських загарбників, потрапляють до бази «Миротворець».
Служба безпеки та НАБУ зібрали масштабну доказову базу, яка доводить незаконність приватизації державного нафтопроводу «Самара-Західний напрямок» у 2015 році. Наразі про підозру повідомлено екснардепу Віктору Медведчуку та чотирьом представникам колишнього топменеджменту «Прикарпатзахідтрансу», які заволоділи та управляли нафтопроводом.
Відповідно до вчинених злочинів, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора та Харківської обласної прокуратури підозра оголошена за такими статтями Кримінального кодексу України:
ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2 (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги);
ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 384 (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу);
ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 (заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою);
ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 (організація набуття, володіння та використання коштів, внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, вчинені організованою групою та в особливо великому розмірі).
За матеріалами справи, організатором схеми із незаконної приватизації виступив підозрюваний СБУ у державній зраді екснардеп Віктор Медведчук.
Відповідно до наявних даних він почав її реалізацію у 2015 році і діяв у чіткій координації з тодішнім вищим політичним керівництвом України та рф.
До схеми Медведчук залучив третіх осіб, які у подальшому отримали керівні посади на підприємстві, що «приватизувало» вказаний нафтопровід.
Як свідчать матеріали провадження, нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» після розпаду СРСР залишився у власності росії. Починаючи з 2005 року, Україна через суди доводила своє право на володіння ним, і лише у 2014-2015 роках це право підтвердили Апеляційний і Вищий господарський суди. Втім, за підтримки тодішнього вищого керівництва України Медведчуку вдалося скасувати це рішення через Рівненський господарчий суд і оформити продаж нафтопродуктопроводу швейцарській компанії, яку фактично контролювали учасники схеми.
Після заволодіння «трубою» Медведчук та його спільники забезпечили її функціонування через підприємство «Прикарпатзахідтранс», а отримані прибутки виводили на рахунки афілійованих зарубіжних компаній та розподіляли між собою.
Відповідна інформація підкріплена доказами, які є у розпорядженні НАБУ та СБУ, а також показами самого Віктора Медведчука, які були добровільно та з усвідомленням сказаного надані ним до обміну з рф.
З травня 2019 року прокачування дизеля через нафтопровід було заблоковано для його повернення у державну власність, а правоохоронні органи досліджували законність приватизації. У січні 2024 року Верховний суд України остаточно визнав українську частину нафтопроводу державною власністю.
Наразі досудове розслідування триває. Проводиться комплекс заходів для притягнення підозрюваних, які знаходяться за кордоном, до відповідальності, а також встановлюється коло всіх причетних до цієї незаконної оборудки.
Прим.: Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
З початку повномасштабного вторгнення через російські вибухові пристрої постраждали понад 1 тис. мирних жителів, з яких 297 – загинули. Серед них – багато дітей. Окупанти облаштовують мінні пастки у населених пунктах, маскують боєприпаси дитячими іграшками та коробками з цукерками. Найбільше страждають території Донецької та Харківської областей. Після збору достатньої кількості доказів СБУ передасть їх до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.
Служба безпеки закликає бути обережними: якщо виявили вибухонебезпечний предмет – не чіпайте його, запам’ятайте місце знахідки та повідомте за номером 112 чи 101
Російські пропагандисти у прямому ефірі істерично реагують на удар по дитячій лікарні “Охматдит” у Києві. Зокрема, Ходаренок під час чергового сплеску емоцій майже визнав обстріл українських дітей! Але, як усім відомо, нічого людського в кремлівських прислужників немає. Вони намагаються виправдати цю атаку всіма силами!
Наявні
дані дозволяють однозначно стверджувати, що дитячу лікарню “Охматдит”
було уражено за допомогою крилатої ракет повітряного базування Х-101, яка діяла
у штатному режимі без впливу засобів ППО та РЕБ.
На це
вказують, насамперед, уламки, знайдені на місці події, які належать саме ракеті
Х-101. Існує велика кількість відео- і фотоматеріалів, які зафіксували
наявність на місці події саме цих уламків.
Всі інші
зібрані дані також підтверджують висновок щодо удару по лікарні КР Х-101.
Зокрема:
1)
характер руйнувань (повністю знищено двоповерховий корпус лікарні, навколишні
будівлі мають значні ушкодження) характерний саме для бойової частини Х-101
(400 кг), руйнування в жодному разі не могли бути спричинені ЗРК NASAMS, бойові
частини ракет до якої приблизно в 20 разів менш потужні;
2)
пропорції, форма та розміри ракети, яка зафіксована на наявних у відкритому
доступі відео, повністю відповідають ракеті Х-101, і, навпаки, не характері для
ЗКР, у т.ч. до ЗРК NASAMS. Спроби російських пропагандистів порівняти ракету на
відео, яка вражає лікарню за кілька сотень метрів, з розмірами будівлі на
передньому плані – цинічна і безглузда маніпуляція.
3)
траєкторія польоту ракети повністю відповідає характеристикам Х-101 (набір
висоти, або “гірка”, перед атакою цілі, і атака приблизно під кутом
60 градусів);
4) завдання удару по дитячій лікарні “Охматдит” саме КР авіаційного базування Х-101 зафіксована матеріалами об’єктивного контролю за допомогою радарів. Ми знаємо, з якого літака було запущено ракету, і з якого літака він злетів. І вже зараз можна стверджувати, що рішення про ураження лікарні було прийнято вищим керівництвом рф.
На відео видно ракету, яка за формою та пропорціями (відношенням довжини
корпусу до його ширини) повністю відповідає крилатій ракеті. На це також
однозначно вказує наявність двох крил, які знаходяться у нижній частині
корпусу, що відповідає конструкції ракети Х-101. Ззаду на ракеті наявні три
руля керування, що також характерно для ракети Х-101 (натомість, у ракети
«Калібр» та у всіх зенітних ракет рулів по чотири). Перед рулями в нижній
частині корпусу ракети спостерігається наявність двигуна, який знаходиться поза
межами корпусу ракети знизу. Це притаманно саме ракеті Х-101, у якої двигун
висувається з корпусу ракети після пуску з літака. Крім того, перед самим
заходом на ціль ракета Х-101 робить запрограмовану «гірку» для збільшення кута
атаки, що ми і бачимо на відео. На відео ми не спостерігаємо задимлення чи
горіння ракети, вона рухається по запланованій траєкторії «гірки» перед ціллю,
що свідчить про те, що вона не була пошкоджена засобами ППО і вразила саме ту
ціль, на яку вона була запрограмована.
Висновок про використання ракети Х-101 підтверджується даними з місця
влучання.
Мінімум 8.5 мільйонів тонн врожаю
у 2023 році Україна втратила через окупацію півдня та сходу. Згідно з інформацію з російської інформаційної системи
«Зерно» з даними про всі операції з агропродукцією за 2022-2023 роки.
Федеральна державна інформаційна
система «Зерно» є автоматизованою системою, призначеною для відстеження
поставок зерна та його перероблених продуктів на території Росії. Починаючи з 1
березня 2023 року, її використання стало обов’язковим.
Ця система вимагає внесення
інформації про кожну партію постаченого зерна або продуктів його переробки.
Також до системи заносяться дані про рік врожаю, місце вирощування та інші
характеристики кожної партії.
При переміщенні партій,
підприємство повинне оформити супровідний документ для ідентифікації зерна
(СДІЗ). Для цього заявник має зареєструватися в системі ФДІС «Зерно». В
особистому кабінеті формується партія продукції, яка підлягає карантину і
планується до переміщення, а також заповнюється форма для створення СДІЗ. На
окупованих територіях України реєстрація у ФДІС «Зерно» також є обов’язковою.
Згідно баз даних з ФДІС «Зерно»
по окупованій Херсонщині, ми бачимо, що усі операції з зерном здійснені в
окупації протягом 2022-2023 років.
Одна з таблиць ФДІС «Зерно»
містить детальну інформацію про врожай 2023 року. У ній відзначені усі
виробники, що діють в окупації, кількість гектар у їх володінні, врожайність, а
також інформація щодо району, у якому було зібрано продукцію.
Друга таблиця з бази даних
стосується безпосередньо партій зерна, на яке оформлювалися СДІЗ. Таблиця
містить дані з вересня 2022 до листопада 2023. У таблиці на понад 6 тисяч
рядків міститься інформація про 233 компанії, а також 105 приватних
підприємців, що ведуть бізнес в окупації, номери СДІЗ на кожну партію зерна,
об’єми, а також адреси призначення разом з найменуванням отримувача.
Тіньове зерно
У мережі майже немає інформації
щодо точних об’ємів зерна, яке було зібрано в окупованих територіях. На початку
2024 року Президент Росії Володимир Путін заявив, що на «нових територіях» у
2023 році зібрали 4 мільйони тонн зерна.
Одночасно із цим, дослідники NASA
Harvest зазначають, що на окупованих територіях України було зібрано щонайменше
6.4 мільйони тонн тільки пшениці.
Інформація з ФДІС «Зерно», доступ
до якої нам вдалося здобути, розкриває більш детальні статистичні дані щодо
кожного регіону РФ, а також щодо територій України, які були анексовані у 2014
та 2022 роках.
Станом на
листопад 2023 року на окупованих територіях Херсонської, Запорізької, Донецької
та Луганської областей було зібрано 5.7 мільйонів тонн врожаю, зокрема 4.7
зернових та 679 тисяч тонн олійних. На території Криму окупанти зібрали ще 2.6
мільйони тонн зернових, а також 86 тисяч тонн олійних.
Отже, загальна
кількість врожаю, якого не дорахувалася Україна у 2023 році, згідно з
інформацією з ФДІС «Зерно», складає мінімум 8.5 мільйонів тонн.
Багато
документів, які не увійшли в розслідування, однак які є корисними для
дослідження теми агробізнесу в окупації. Документи звернень понад 60 компаній
та приватних підприємців до окупаційної адміністрації Херсонщини, розкривають
численні випадки привласнення українських аграрних підприємств і не тільки.
Деяка
інформація про привласнення агропідприємств на Херсонщині надає додаткового
контексту інформації з першої таблиці ФДІС «Зерно».
Згідно з базою даних, за 2023 рік
в окупованій Херсонщині було зібрано понад 1.3 мільйона тонн різноманітної
агропродукції, зокрема ячменю, пшениці, гороху, кукурудзи тощо.
До прикладу, російська компанія
«НИКА» з реєстрацією у Воронезькій області РФ у 2023 році намагалася
привласнити низку покинутих бізнесів. Це випливає з листа заступника міністра
Мінстрою РФ Васильєва до гауляйтера окупованої Херсонщини Володимир Сальдо.
Інформація з ФДІС «Зерно»
свідчить про понад три тисячі тонн, які ТОВ «НИКА» зібрала з полів Чаплинського
району, які числяться за нею як такі, що перебувають під «орендою». Отже, можна
зробити висновок, що «НИКА» все ж отримала у керування покинуте українське
майно.
Інший випадок стосується
приватних підприємців Олександра та Євгенія Нємикіних, а також Павла Нємичко,
які разом звернулися до окупантів щодо можливості взяти в «оренду» покинуте
майно, що знаходиться в селі Верхні Сірогози.
Записи його діяльності також
присутні в таблиці з урожаєм 2023 року з бази ФДІС «Зерно». Компанія «Агри-Юг»
зібрала по тисячі тонн ячменю та озимої пшениці.
Брехливий
Грифон або хто в окупації не бреше?
Друга таблиця з бази ФДІС «Зерно»
стосується усіх оформлених СДІЗ на партії, що в сумі свідчать про 1.3 мільйони
тонн агропродукції, яка була задекларована з вересня 2022 по листопад 2023.
Судячи з інформації з другої
таблиці бази, до Ростовської області та Краснодарського краю окупанти вивезли
понад 184 тисяч тонн агропродукції. Також міститься інформація про Воронезьких,
Курських, Липецьких та Кримських покупців.
Компанія «Грифон Агротранс», яка
у 2023 році просила про надання квот на безмитний вивіз агропродукції з
окупованої Херсонщни, директор якої під час спілкування з журналістами сипав
погрозами, а пізніше всіляко намагався применшити свою злочинну діяльність в
окупованій Херсонщині, порекомендував менше цікавитися справами компанії.
Більше того, директор «Грифон Агротранс» Григорій Ставіцький, заявив, що зерно
є власністю нібито Російської Федерації.
У базі даних ФДІС «Зерно» по
Херсонській області міститься майже 350 рядків інформації про операції,
здійснені компанією Ставіцького.
До прикладу, найчастіше серед
отримувачів вантажу значиться ТОВ «АВАЛ», що знаходиться в окупованому
Севастополі, однак також є інша інформація про компанії з Ростову, Краснодару
та Воронежу.
Так, наприклад, серед компаній,
які купували ячмінь та горох з Херсонської області значиться ростовська ТОВ
«Топ Грейн Л.Т.Д.». Ця компанія існує з 2005 року, а її керівники – Сергій та
Ольга Басови – входять до 50 найбагатших людей Ростовської області.
З бази даних ФДІС «Зерно» ми
знаємо про як мінімум 2000 тонн ячменю та 2800 тонн гороху, який придбала
ростовська фірма від «Грифон Агротранс».
Завдяки витоку з російської
таможні, наданої Вёрстка, ми маємо інформацію про зовнішньоекономічну
діяльність ростовської фірми. «Топ Грейн Л.Т.Д.» має доволі широку географію
іноземних покупців, починаючи з Туреччини, Китаю, Йорданії та закінчуючи країнами
ЄС: Італія, Греція, Бельгія, Іспанія, Португалія.
№49-у або бізнеси з орбіти Сальдо
У липні 2023 року на території окупованої Херсонщини було поширено так
званий «указ губернатора Херсонської області №49-у», який стосується порядку
видачі «дозвільних» документів на вивіз окремих видів агропродукції за межі
Херсонської області.
Згідно з документом, з 1 серпня
2023 року було введено заборону на видачу подібних дозволів на вивіз тим
компаніям, які не були зареєстровані у ФДІС «Зерно». Окрім того, окупантами
було визначено низку компаній та установ, які можуть надавати подібні дозволи.
Серед них: «Мінсільгосп» (він же «МінАПК»), ДУП
«Херсонська зернова компанія», яка керує Братолюбівським та
Партизанським елеваторами, ТОВ
«Б-АГРО» — керує Новоолексіївським та Сірогозським елеваторами, а також компанія «Еверест» з Рівненським
елеватором.
Якщо з «Мінсільгоспом» та ДУП
«ХЗК» все очевидно — вони мають безпосереднє відношення до Сальдо, то «Б-АГРО»
та «Еверест» не настільки прозорі.
Компанія «Еверест» фігурує у
листі заступника міністра Мінстрою РФ Васильєва до гауляйтера окупованої
Херсонщини Сальдо, про який йшлося вище. Отже, Васильєв прозоро натякає Сальдо,
що компанію, яка хотіла привласнити елеватор, обділили увагою. Пізніше, судячи
з указу 49-у, «Еверест» все ж отримав бажаний актив.
Власником «Б-АГРО» є Віктор
Булюк, син Віталія
Булюка, одного з найбільш впливових людей на території Херсонщини, який пішов на
співпрацю з окупантами у 2022 році і отримав посаду заступника гауляйтера
Сальдо.
База «Зерно» містить інформацію
про як мінімум 100 тисяч тонн агропродукції, яку реалізувала «Б-АГРО».
Покупцями продукції є найбільш відомі крадії зерна, які також фігурували у
розслідуванні «Квоти
на грабунок». Це «Кубань-Форвард», «ТД
Фрегат» та «Агро-Фрегат».
Журналістам Радіо Свобода вдалося
додзвонитися до директорів обох «фрегатів». Очільник «ТД Фрегат» Володимир
Поцелуєв заперечував свої зв’язки з компанією.
Директор «Агро-Фрегату» Дмитро
Лапкін назвав інформацію про вивіз агропродукції з окупованої Херсонщини
«маячнею» і порекомендував журналістам «їхати до Херсону і дивитися хто і що
там вивозить».
Однак, «Б-АГРО» не єдина фірма з
орбіти Сальдо, якій дісталися ласі шматки українських агробізнесів в окупації.
Масив інформації, який був проаналізований для розслідування також містить
згадки компаній «Сервис
Мясо», «Таврические
Свиньи» та «Б-ГРАУНД», якими через
своїх партнерів також керує сім’я Булюків. Усі ці компанії у 2023 році
займалися привласненням агробізнесів в окупації.
ТОВ «Таврические свиньи» отримали під
контроль підприємтво «Рис України». У листі директора компанії Михайла Мотринця
йдеться про збільшення податкових надходжень до бюджета на 5.4 мільйони
рублів.
Директор «Сервис Мясо» Максим Кугут
заявив про збільшення податкових надходжень на 2.3 мільйони рублів після
отримання у власність Фермерського господарства «Аделаїда». У листах Кугута до
Сальдо також йдеться про передачу майна ще декількох компаній, однак невідомо,
чи отримав він їх у кінцевому рахунку.
Від імені директора компанії «Б-ГРАУНД»
Кугут також подавав запит на дозвіл взяти під управління ще декількох
агробізнесів.
Служба безпеки та Державне бюро розслідувань зібрали докази злочинної діяльності Сергія Медведчука та Богдана Козака – братів колишніх народних депутатів Віктора Медведчука і Тараса Козака, які підозрюються у держзраді.
Наразі всі четверо переховуються за межами України і здійснюють підривну діяльність на користь рф.
Слідством встановлено, що Сергій Медведчук і Богдан Козак причетні до фінансових махінацій на шкоду Україні протягом 2017-2023 років.
Мова йде про умисно виведені «в тінь» мільйони гривень, внаслідок чого до державного бюджету не надійшло понад 75 млн грн податків.
За оперативними даними, ці кошти були спрямовані для фінансування війни рф проти нашої держави.
Для реалізації оборудки фігуранти задіяли львівську компанію з виробництва будівельних матеріалів, якою вони управляли як бенефіціарні власники.
За їхньою вказівкою топменеджмент підприємства не обліковував частину продукції і нелегально продавав третім особам.
У такий спосіб учасники «схеми» ухилялися від сплати податків за реалізовану продукцію.
Для цього директор і бухгалтер компанії вносили недостовірні відомості до фінансово-звітної документації.
Ініційована Службою безпеки судово-економічна експертиза підтвердила факти нанесення державі збитків на мільйони гривень та привласнення цих грошей на користь фігурантів.
На підставі зібраних доказів Сергію Медведчуку та Богдану Козаку заочно повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів).
Дії їхніх спільників – директора і бухгалтера підконтрольної компанії, які перебувають в Україні додатково кваліфіковано за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення).
Триває розслідування для встановлення всіх обставин злочину та притягнення винних до відповідальності. Зловмисникам загрожує тюремне ув’язнення.
Комплексні заходи проводили співробітники Управління СБУ у Львіській області спільно з слідчими ДБР і за процесуального керівництва обласної прокуратури.
Терапевт, ендокринолог, дієтолог, кардіолог. Діагностика, лікування. УЗД внутрішніх органів (печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки, нирок, сечового міхура, простати, щитоподібної залози, м’яких тканин, молочних залоз. УЗД на дому. Попередній запис обов’язковий. Ліц.Наказ МОЗ України №452 від 21.04.2017 р. Т. 068-630-84-49, 095-630-84-49
БУРЕНИЕ СКВАЖИН. Опыт работы. Быстро, качественно. Без заезда техники в труднодоступных местах. Работаем только с качественными материалами. Всесезонно. Выезжаем в районы и ближайшие области. Т. 097-020-91-90, 095-741-19-61
Приватний прийом лікаря-отоларинголога Дахнія Андрія Ігоровича (ендоскопія,лазеротерапія), години прийому: 14.30 – 18.00 (пн.-пт.), в суботу – з 9.00 до 13.00. Тел. 067-705-97-76. Ліц. МОЗУ АГ №598715, 19.04.2012 р. МОЗУ
Терміново продам гараж в кооперативі №3, світло, яма, підвал. Тел. 068-460-36-17, 066-231-93-71
