Автобусний заповідник європейського масштабу

Щороку в останню неділю жовтня ми відзначаємо День автомобіліста. З усіх видів автотранспорту пасажирські перевезення – та сфера, яка стосується усіх громадян. Тож сподіваємося, усім читачам буде цікавий наш невеликий екскурс в історію автобусного сполучення в Олександрії – тим більше, що наша тема органічно перетікає в сучасність.

Мало хто з олександрійців здогадується про цей привід для гордощів. Між тим, пів світу знає українську Олександрію не тільки як колиску однойменної футбольної команди, а й як справжній автобусний заповідник. Пошукові системи інтернету неодмінно пов’язують наше місто з автобусами ЛіАЗ, якими ми користуємося, не здогадуючись про їхню унікальність.
Навіть ті, хто все життя проїздив на велосипеді або персональній «Волзі», мають зрозуміти, про що йдеться. Це великі радянські автобуси зразка 1967-1994 рр., які ходили по Олександрії багатьма маршрутами. Неквапливі, м’які у русі, які на зупинках і при рушанні видавали дзвінке деренчання, як скляні пляшки в авосьці. Просторий салон ЛіАЗів вміщує до 100 пасажирів, він тихий, теплий узимку, має спереду чудові дитячі місця біля вікна у кабіну водія – через які покоління олександрійців спостерігали за роботою шофера. А ще ЛіАЗи запам’яталися пасажирам тим, що дуже повільно підіймалися в гору – наприклад, на АЦС (кільцевий маршрут Б) і на Вербовій Лозі (маршрути № 1 і №81 до сел. Димитрового)…
У нашому місті – власне, як і в сотнях інших населених пунктів – цей автобус забезпечував надійний транспортний зв’язок між мікрорайонами, житловими масивами і промисловими підприємствами на околицях. У нас ЛіАЗи «ходили» по маршруту «п’ятірки» на БАМ (коли Ikarus`ів було мало), в мікрорайони Перемога та Жовтневий, а також на Цукрозавод (Користівку) та до піонерського табору та пансіонату «Гірник», що на Войнівському водосховищі. Ці автобуси виконували свою роботу у будь-яку погоду і в будь-який сезон, а зими, нагадаємо, двадцять років тому були зовсім іншими. Відмови ЛіАЗів на маршрутах, за спогадами водіїв, тоді були рідкістю.
ЛіАЗ-977 був одним з наймасовіших автобусів у Європі з його неймовірним тиражем у 200 тис. екземплярів, з яких 7,1 тис. одиниць було відправлено на експорт у 16 країн світу. Машина була справді видатна, недаремно модель випускалася протягом 26 років.

Корисне ретро
Олександрія – на сьогодні єдине у світі місто, де залишається в постійній експлуатації цілий парк великомістких автобусів ЛіАЗ-677. Не багато не мало 6 одиниць ЛіАЗів перебуває в ходовому стані, в будні щодня у рейси виходять 2-4 машини, решта перебуває у резерві у повній бойовій готовності. Причому порахували це навіть не ми, а історики громадського транспорту з міжнародних сайтів та інтернет-форумів, які знають не лише «поіменно» всі наші автобуси, а й діляться локаціями у місті, звідки краще робити фото ЛіАЗів на маршруті.
Більше того, до Олександрії час від часу приїжджають «експедиції» шанувальників історії, аби покататися на живих ЛіАЗах, в тому числі – з-за кордону. Та й під час фестивалю «Ретрозліт «Олександрія» у 2017-2019 роках багато хто з його учасників полишали виставковий майданчик і відправлялися на автобусні зупинки, аби поїздити на ЛіАЗі. Або бодай побачити їх у русі та зробити селфі для соцмережі.
Чому Олександрія стала заповідником великих раритетних автобусів? Власне, а чому б ні? Перш за все, певно, справа у тому, що в нашому місті, на відміну від більшості інших українських міст, принципово не використовуються дрібні маршрутки, на міські лінії випускаються лише автобуси великої місткості, які не створюють заторів біля зупинок і на світлофорах і більш зручні для пасажирів. На цьому тлі підприємці-перевізники просто змушені використовувати великі автобуси. І відразу кілька перевізників оцінили ЛіАЗ-677 – доступний за ціною, недорогий у ремонті, великий і невибагливий до сервісу за будь-яких умов експлуатації. Недоліки у старого автобуса звичайно також є, в першу чергу це велика витрата пального, але питання частково вирішується переводом на газове паливо – встановленням газо-балонного обладнання.
Що цікаво, більш сучасні угорські Ikarus’и не прижилися у нас, хоча також були дуже поширені і в країні, і в Олександрії зокрема, причому проблем із запчастинами для них до останнього часу також не було.

Автобус ЛіАЗ-677
Насамкінець – трохи про власне ЛіАЗ-677. Це був досить вдалий для свого часу автобус для міських перевезень. Для меншої втомлюваності водія він мав автоматичну (!) коробку передач і підсилювач керма, для комфорту пасажирів – пневматичну підвіску коліс. М’яка ходова не лише «ковтає» усі нерівності, а й уміє завжди підтримувати зручний для пасажирів рівень підлоги над дорогою. Широкі двері й великі накопичувальні майданчики біля них забезпечують швидке наповнення салону, що сприяє дотриманню графіку руху.
Всупереч думці багатьох олександрійців, ЛіАЗ-677 залишається цілком доцільним та реально комфортним для пасажирів і сьогодні. Для порівняння варто проїхатися у годину пік, скажімо, на сучасних «Богдан 092» або БАЗ «Дельфін» – тісних та жорстких на ходу, з неприємними ривками під час розгону. Але час бере своє, і навіть в Олександрії ЛіАЗи рано чи пізно будуть замінені сучасними автобусами-іномарками. У кількох містах пострадянського простору ЛіАЗ-677 встановлені на постаментах як пам’ятники технічної культури і в знак вшанування нелегкої водійської праці. Можливо, і нам в Олександрії про таке подумати? Щоби вже напевне закріпити за собою статус міста, де шанують і бережуть власну історію.

С. Часовий

«Олександрійський тиждень» щиро вітає з професійним святом тих, хто водить автобуси, легковики та вантажівки, хто забезпечує їхній сервіс і дорожню інфраструктуру, та взагалі усіх, хто причетний до автомобільних перевезень дорогами нашого краю!