Анна Розум – людина тисячі ідей

У січні цього року ми розповідали про переселенку Анна Розум, що родом з Мирнограду Донецької області. До війни Анна була активним громадським діячем у своєму місті, головою ОСББ, заступником голови громадської ради і підприємцем. Під час АТО і з початком війни займала активну громадянську позицію, допомагаючи переселенцям та військовим. Проте, розповідаючи про Розум, ми не торкнулися ще однієї сторінки її життя – підприємництва.

Як з`ясувалося, Анна, незважаючи на всі негаразди та проблеми, яке принесло російське вторгнення в Україну, не розгубила свій потенціал і продовжує займатися цими справами, більш того, знаходить нові напрямки діяльності, нові ідеї та втілює їх у життя. Отже, познайомтесь ще раз з Анною Розум – жінкою переселенкою, волонтером, бізнесменом.

– 11 років я займалася сферою комунального господарства житлового фонду, – розповідає Анна, – брала участь у створенні
органів самоорганізації населення міста на громадських засадах. Тобто повністю була завантажена роботою, і навіть гадки не
мала, що все це доведеться покинути і починати життя з чистого аркуша…
Ще в 2014 році, коли почалася АТО, коли багато людей змушені були залишити свої домівки, свою роботу, свій успішний
бізнес і, взявши лише самі необхідні речі, тікали від вибухів снарядів, я не могла стояти осторонь, тому почала працювати в
центрі переселенців, де займалася веденням обліку, розподілом гуманітарної допомоги. А коли почалася війна і нам самим
довелося евакуюватися, вирішила, що буду продовжувати волонтерську діяльність.
Ранок 24 лютого 2022 року став для більшості українців найбільшим потрясінням у їхньому житті. Рятуючись від російської
навали, мільйони людей водночас залишали свої домівки, розлучалися зі своїми близькими та переживали те, що раніше
бачили лише в кіно. Що робити? Куди бігти? Відчай! Жах!!!
Того ж дня о четвертій ранку мені зателефонувала донька з Харкова і повідомила, що їх бомблять. Це був шок! Відголоски
війни ми чули ще з 2014 року, коли на Донеччині розпочалися бойові дії – фронт пролягав від нас у 70 кілометрах, але щоб розпочалося таке!
Ми з чоловіком, не вагаючись, узялися допомагати нашим землякам. У нас є мікроавтобус, який рік назад придбали у
кредит, тож зайнялися перевезенням людей з Донеччини в інші міста. На той час це було найголовнішим – рятувати життя.
Проте 8 квітня і у нашому місті оголосили евакуацію. Почали шукати житло по всіх містах, але знайти його було практично
неможливо! А у нас старі батьки, мій 82-річний батько ще й інвалід, без ніг. До того ж, йому потрібне спеціальне ліжко.
Нам пощастило саме у вашому місті. Якраз перед цими подіями ми жили п’ять днів в Олександрії. Справа в тому, що
напередодні ми везли чергову групу людей і потрапили в халепу – на трасі поблизу Олександрії фазан влетів у радіатор і
розбив його. Рухатися далі ми вже не могли. Тож зупинилися на АЗС “ОККО” та стали вирішувати, що робити далі. Тут
знайшли волонтерів, які взялися нам допомогти з ремонтом машини. А доки він тривав, жили у вашому місті.
Тут і познайомилися з чудовою дівчиною з добрим серцем – Катериною Болотовою. Вона винаймала житло в Олександрії, а
дізнавшись про наші негаразди, дала притулок нам та нашим батькам, знайшовши будинок в селі Марто-Іванівці. Тож ми
перевезли батьків у цю хатину, а самі продовжили перевозити людей.
Восени довелося підшукувати інше місце, адже в будинку, де ми проживали, не було опалення. Як тільки знайшли більш
комфортне житло і оселилися там, я відправилася у центр допомоги “Олександрія”, де працюю волонтером і зараз.
Займалася видачею гуманітарної допомоги, працювала оператором. Коли центр отримав грантову допомогу для мешканців
деокупованого Лимана (ковдри з підігрівом, що працюють від акумуляторів), взялася відвезти вантаж до місця призначення.
Також активно співпрацюю і з іншими волонтерськими та громадськими організаціями Олександрії, яких знайшла через
соціальні мережі. Вважаю, що тільки разом, тільки займаючись активною суспільною діяльністю, ми можемо тут – у тилу –
допомагати фронту та наближати нашу спільну перемогу!
Стосовно підприємництва, то ще в 2011 році ми розпочали діяльність у сфері обслуговування житлового фонду нашого
міста. Це був період початку реформування цієї сфери – багато чого було незнайомого і нового. Ми створювали ОСББ і
відчували шалений опір з боку комунальних підприємств. Супротив був ледь не на фізичному рівні – настільки ЖЕКівські
керманичі не хотіли розлучатися з насидженими місцями та переходити на нові форми роботи. До цього треба додати
недосконалу правову базу, безліч “підводних каменів”. Отож боротьба була жорстокою.
Проте я не відступала від задуманого і незабаром уже почала допомагати іншим – надавала консультації, шукала
підрядників, впроваджувала різноманітні проєкти. Один з них – “Місцевий розвиток громади – 3”, який втілювався в Україні за
підтримки ЕС ПРОООН. За цим проєктом ми отримували не тільки правову допомогу, а й фінансову, а конкретніше –
грантові кошти на ремонти будинків, що перейшли в ОСББ.
Таким чином, за моєї безпосередньої участі 70 відсотків житлового фонду багатоповерхівок міста перейшло в об`єднання
співвласників багатоквартирних будинків.
Паралельно з цим допомагала чоловіку, який теж освоював нову стежину в бізнесі, – недержавне пенсійне страхування та
основи фінансової грамотності.
Сьогодні, незважаючи на війну, продовжую керувати нашим ОСББ, хоча й дистанційно, а також займаюся ще кількома
направленнями нашого сімейного бізнесу.
До війни у нас була невеличка сонячна електростанція, і нам вдалося вивезти майже все обладнання. Тож спеціально для її
розташування підшукали та купили в Олександрії будинок із садибою. Напевне, незабаром почнемо її монтувати.
Також я беру участь у роботі Центра громадської активності “Перемога”, яким керує Валентина Чугуєвець. Коли ми
познайомилися, то з’ясувалося, що у нас багато спільного, серед іншого і бажання допомогти людям. Так я стала тренером
гри-тренінга “Життєвий капітал”, яку проводить центр. На ньому в ігровій формі ми вчимо дорослих і дітей азам фінансової
грамотності.
Нещодавно відкрила для себе ще одне направлення у бізнесі – вирощування мікрозелені. Мікрозелень – це корисний
продукт, який потрібно регулярно вживати в їжу. Дієтологи і нутриціологи стверджують, що мікрозелень необхідна людині для
нормального функціонування його організму. Мікрозеленню називаються маленькі проростки різних культур. Їхній вік не
перевищує двох тижнів, а у висоту такі рослини становлять максимум до 10 сантиметрів. За 5-10 діб зелень максимально
набирається сил і містить велику кількість корисних для людини речовин. Ось цим ми й займаємося у себе вдома. Вже
знайшли перших замовників в Олександрії і сподіваємося, що їх буде більше. Окрім цього, всією сім’єю вирощуємо курей.
Зараз їх у нас 50 одиниць, але плануємо розширити виробництво: купити інкубатор і створити невеличку ферму. Причому
плануємо, що наша продукція буде екологічно чистою за рахунок використання лише природних кормів. А ще я займаюся
вантажно-пасажирськими перевезеннями власним мікроавтобусом. Як фізична особа-підприємець, маю відповідний КВЕД,
тож особисто сідаю за кермо та виїжджаю на замовлення. Мене іноді запитують, як я все встигаю? Скажу так: треба все
ретельно планувати і не лінуватися записувати все до блокнота. Обов’язково контролювати процес та виконання своїх
завдань.
На завершення нашої розмови Анна Розум звернулася до всіх українських жінок: “Не падайте духом, вірте у перемогу і
робіть все можливе для цього. Кожне ваше починання, кожне працююче, навіть маленьке підприємство, робить внесок у
загальну справу перемоги над ворогом.
Я вірю, що наша Україна обов’язково знову стане розвиненою і квітучою державою!”

В. Петренко

Р.S. Розмову записано у рамках проєкту “Нові жіночі обличчя у громаді”, що втілюється ГО “Прес-клуб
реформ” за кошти ENUT, Естонія, Таллінн”.