Александрия должна помнить своих героев

Накануне 75-летия освобождения Александрии от фашистских захватчиков хотелось бы вспомнить о, казалось бы, малозначительных событиях, связанных с Великой Отечественной войной. В воспоминаниях нашего земляка Александра Малецкого «Дети войны города Александрии» мы находим следующие факты.

«У перші дні грудня 1943 року, при визволенні міста від німецьких окупантів, на площі Кірова та прилеглих до неї вулицях відбувався бій між частинами Червоної Армії і німцями, який невдовзі припинився, бо піхотні підрозділи радянських воїнів, котрі увірвалися на околицю міста з боку залізничної станції Користівка без підтримки бронетанкових військ та артилерії, були оточені гітлерівцями.

У цей час ми з матерями перебували в окопі на подвір`ї, і до нас проникли троє червоноармійців з проханням надати їм місце в окопі. Жінки повідомили бійцям про те, що німці здійснюють облави і при виявленні розстрілюють усіх, не пожаліють і дітей. Так, родина Бадюків – Пилип Дорофейович та Ніна Пилипівна – була розстріляна нацистами за переховування поранених радянських солдатів у ці трагічні дні.

Мати з сусідкою тіткою Галиною таємно поодинці провели воїнів на пл. Кірова, де надійно замаскували їх у руїнах на території підірваної у 1937 році Покровської церкви. Вночі забезпечили воїнів теплим одягом, продуктами харчування і питною водою. Вони не потрапили у полон і залишили руїни підвалу церкви 6 грудня – у день визволення міста від окупантів, подякувавши жінкам за врятоване життя» …

За этими скупыми фактами – целая трагедия, неимоверная история людей, не пожалевших свои жизни для спасения других. Этот факт малоизвестный, поэтому мы обратились к краеведу Владимиру Иванченко, который занимается вопросами увековечивания памяти погибших в ВОв.

– К сожалению, многие факты той войны остались неизвестными или же имеют скупое упоминание в мемуарах историков и краеведов. Вот и данный эпизод долгое время был известен только малому кругу жителей города, которые проживали во время войны в районе улицы Партизанской. Этим вопросом уже занималась краевед Ольга Божко, которая в статье «О дне поминовения погибших воинов» впервые рассказала о подвиге Филиппа Бадюка и его дочери Нины. Долгое время могила, в которой покоились Бадюки и две монахини, погибшие в то же время, находилась во дворе дома на ул. Шевченко, 9. В 80-е годы прошлого века они были перезахоронены на Центральном кладбище.

Об этом эпизоде «ОТ» рассказывал, но хотелось бы обратить внимание, что после нашей публикации не нашлось в городе должного внимания к благоустройству могил народных героев, они не ухожены и не обозначены даже маленькими обелисками.

А ведь нынешнему поколению в современных условиях важно учиться патриотизму – не надуманному, не показному, а искреннему, идущему от души и сердца.

Две александрийские женщины – Малецкая и ее соседка Галина (больше о них мы ничего не знаем), которые спасли наших солдат-освободителей, достойны уважения и памяти.

Таких эпизодов в нашем городе было множество – патриотизм в то время был массовым явлением, поэтому редакция обращается к читателям с просьбой поделиться воспоминаниями о своих близких, которые были свидетелями или участниками военного лихолетья.

Сергей Гавриленко