Кропивницький, якого ми не знали

14 липня, згідно із Законом про декомунізацію, Верховна Рада України перейменувала місто Кіровоград на Кропивницький, на честь українського письменника, драматурга, театрального актора Марка Кропивницького, який народився у травні 1840 року в с. Бежбайраках нинішнього Новоукраїнського району. Його ім’я носить Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр.

Кропивницький навчався у повітовому училищі у Бобринці, нетривалий час був вільним слухачем юридичного факультету Київського університету, працював канцеляристом у судових установах Бобринця та Єлисаветграда. У той же час брав участь у любительських виставах. Пізніше почав драматургічну діяльність, і вже у 1863 році з’явилася його перша драма «Дай серцю волю – заведе в неволю». У театрі Марко Лукич дебютував у ролі Стецька у спектаклі «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка у театрі Мокрова і Чернишова в Одесі.
Іван Франко зауважував: «На початку 1880-х років несподівано з’явився справжній український театр, склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, склалася трупа, яка збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві та Петербурзі, де публіка мала нагоду бачити найкращих артистів світової слави». Незважаючи на всі труднощі та перешкоди, театр Кропивницького зумів тоді стати у ряд кращих національних театральних шкіл Європи.
Про те, яким був фундатор театру світової слави на сцені та в житті, київській газеті «День» у 2008 році розповів його онук – Ігор Кропивницький. З цих розповідей Марко Лукич постає мало не борцем з режимом. На жаль, багато чого з життя Марка Лукича нині позабуте, а дещо наразі просто невідоме. Кропивницький – яскрава особистість. Він був наділений унікальною різнобічною обдарованістю: не тільки класик драматургії, геніальний актор, режисер-реформатор, засновник театру світової слави, а й відомий поет, композитор, диригент, співак, перекладач; не лише талановитий організатор і керівник театру, а й чудовий педагог, який відшукував у народі таланти і копіткою працею виховував iз них майстрів професійної сцени. Він до того ж був чудовим майстром слова, палким публіцистом, який міг захопити своїми виступами слухачів, піонером реалістичного художньо-декоративного мистецтва, засновником театру для дітей, єдиного на той час на теренах всієї Російської імперії.

Театр Кропивницького був тоді справжнім джерелом української культури. До складу цього колективу увійшли такі відомі в майбутньому майстри української сцени, як М. Заньковецька, М. Садовський, Л. Линицька, П.Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Г. Затиркевич, М. Садовська-Барілотті. То були найкращі акторські сили українського народу, з яких Кропивницький виплекав славнозвісних зірок світової сцени. Недарма сучасники називали його Батьком українського театру.
За своє довге сценічне життя Кропивницький зіграв більше 500 ролей українського, російського і західноєвропейського репертуару. Це були справжні шедеври, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння сценічного образу. Він прагнув, щоб його побачили і почули в найвіддаленіших куточках країни. Преса Петербурга, столиці тодішньої Російської імперії, де гастролював театр, називала Кропивницького «Сонцем України», вважала його після народного поета Тараса Шевченка найбільш улюбленим і популярним чоловіком.
Марко Кропивницький написав 40 п’єс, серед яких найбільш відомі «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Справедливі п’єси Кропивницького і сьогодні не сходять зі сцени українських театрів, викликають захоплення у глядачів, адже чимось нагадують сьогоднішнє українське життя. У своїх творах він виступав новатором жанру соціально-психологічної драми, тодішня преса порівнювала їх із шедеврами світової літератури і відзначала, що «українці під режисурою Кропивницького на багато років випередили Художній театр Станіславського». Драматургія Кропивницького генетичними узами пов’язана з фольклором, а також iз кращими зразками української класичної літератури, зокрема, з творчістю І.Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У ній вельми відчутні також традиції таких світових майстрів слова, як В. Шекспір, Ж.-Б. Мольєр, О. де Бальзак, О. Грибоєдов, О. Пушкін, О. Островський, Л. Толстой.
Варто згадати один яскравий епізод iз біографії митця. Коли імператор Олександр II, у захопленні від акторської майстерності Кропивницького, під час гастролей театру в Петербурзі запропонував актору грати в Імператорському театрі, що давало йому змогу жити безтурботно і заможно, Марко Лукич рішуче відмовився: «Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок… Зрадити моєму народові, піти у найми тут «власть предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити?! Ніколи! Краще буду працювати на користь милій моїй Україні на повну, Богом дану мені силу, а там уже нехай цінують все, що я залишив»….

Кропивницький часто поступався своїм гонораром для тих численних аматорських труп, де виступав, залюбки приймав у себе різних діячів культури і дозволяв їм жити на своєму хуторі «Затишок» роками, на повному пансіоні. Довгий час у нього жили родичі Тараса Шевченка, його побратим, композитор Микола Лисенко. Часто гостювали й інші діячі культури та мистецтва, художники, актори, науковці. Хутір «Затишок» був тоді справжнім осередком культурного життя Слобожанщини. Марко Кропивницький при нагоді допомагав бідним акторам і селянам. Десь на шостому десятку життя у Кропивницького почав знижуватися слух – наслідок давньої травми, коли на київській сцені йому на голову впала важка ширма. Драматургу зробили дві складні операції, але позитивних змін майже не було. Марко Лукич не падав духом. Він займався фізичною працею – виготовляв рами для картин, клітки для птахів, вирощував різноманітні дерева.

Максим Рильський писав про нього так:
…Артист, художник з голови до ніг,
Він сміхом потрясав притихлу залу,
Скорботою будив юрбу опалу
І слово, як алмаз, беріг.
Блажен народ, що мав такого сина,
Там, де його терниста путь ішла,
З нових квіток і колосків звила
Вінець йому безсмертний рідна Україна.
У Бобринці є сквер, якому до 125-річчя з дня народження М.Л.Кропивницького присвоєно його ім’я. У сквері споруджено погруддя Марку Кропивницькому та посаджено 125 дубів, які занесено до списку об’єктів ЮНЕСКО.
Ініціатором перейменування Кіровограда на Кропивницький стала депутат Верховної Ради від Блока Петра Порошенка Ольга Червакова. «Марко Кропивницкий заснував на території міста перший музично-драматичний театр і перший у Європі дитячий театр. За часів Російської імперії відмовився перекладати свої твори на російську, натомість займався пропагандою української мови», – написала нардеп Червакова у Facebook.
Проте, як повідомляє газета «Аргументы и факты», стосовно непримиренної боротьби Кропивницького з русифікацією та імперською Росією – це, м’яко кажучи, перебільшення.
Трупа Кропивницького збирала аншлаги у Петербурзі та Москві. А тамтешні глядачі приходили на вистави, аби висловити захоплення їхньою творчістю. Через рік після смерті Кропивницького у 1910 році в Росії друкується повне видання його творів – українською мовою, як і при житті Марка Лукича.
У 1914 році на могилі Кропивницького в присутності представників влади і громадськості був урочисто відкритий пам’ятник великому драматургу. Ім’я Марка Кропивницького шанувалося і за радянської влади. У серії поштових марок «Писатели нашей Родины» була видана марка на честь Кропивницького.

Донька Марка Кропивницького Олександра стала оперною співачкою, багато років виступала на оперних сценах Радянського Союзу, в роки Великої Вітчизняної війни пережила блокаду Ленінграда, після війни жила у місті на Неві, де займалася педагогічною діяльністю. Похована на Серафимовському цвинтарі у Санкт-Петербурзі.

Подготовила Елена Карпачева