Про «нідерландський урок»

Як відомо, однією з найбільш обговорюваних у вітчизняних ЗМІ недавніх подій став референдум у Нідерландах стосовно вступу України в Євросоюз. Отже, в Нідерландах сказали нашій угоді про асоціацію тверде «ні». Але кому сказали – українцям чи й своєму уряду?

Тут думки розділилися: так звані євроскептики віддають перевагу першому варіанту, а єврооптимісти схильні вважати, що це скоріше відповідь голландців власному уряду, який, на їхнє переконання, є занадто залежним від Брюсселя. Або й навіть самому Євросоюзу, котрий, мовляв, занадто багато чого диктує Нідерландам. Оптимісти також аргументують: якщо рахувати від загальної кількості нідерландських виборців, то своє «ні» сказали лише 20 відсотків громадян. Але і до їхнього голосу змушені будуть дослухатися, визначаючи спільну позицію щодо угоди про асоціацію, тамтешні політики, оскільки у них незабаром свої вибори. А також і європейські чиновники, тому що зовсім скоро буде референдум у Великій Британії, де також можливі неприємні для ЄС сюрпризи.
Варто було б дослухатися до оцінок нідерландців і українським політикам та посадовцям, але вони на той час більше зосереджувалися не на запитанні «що робити» після голландського референдуму, а на тому, «хто винен» у такому результаті. Глава нашої держави, наприклад, вважав за потрібне вкотре наголосити, що справжньою метою організаторів референдуму була не угода про асоціацію між Україною та Євросоюзом, а атака на єдність Європи та поширення європейських цінностей. Натомість опоненти Президента, у тому числі й деякі з тих, хто «приписаний» до його політичної сили, саме його називали відповідальним за отриманий результат, звинувачуючи у відсутності реформ і констатуючи, що упродовж двох років президентства він між минулим і майбутнім наполегливо вибирав минуле. Та у підсумку ніхто з політиків так і не взяв відповідальності на себе – хоча б за те, що не змогли змусити своїх партнерів і опонентів працювати «так, як треба» – не для європейців, а для нас, українців.
Про нідерландський урок – дипломат, експерт-міжнародник Вадим Трюхан: «Чому так сталося? Є декілька причин, і вони криються не лише в Україні. Голландці отримали змогу висловити вотум недовіри власному уряду і отримати реванш за 2005 рік, коли вони сказали «ні» стосовно договору про конституцію для Європи, а європейські лідери знехтували їхньою думкою і пішли на укладення так званого Лісабонського договору. І лише у третю чергу на референдумі йшлося про Україну. До того ж, не стільки про асоціацію, як загалом про європейське майбутнє України.
Щодо нас, то ми не виконали жодного з ключових завдань. Нам слід було хоча б показати переконливу історію свого успіху. Але за два роки після Революції Гідності й зокрема – за 5 місяців, коли стало відомо, що референдум відбудеться, Україна не продемонструвала прогресу ні в боротьбі з корупцією, ні в реформі судової системи, ні в поліпшенні бізнес-середовища, реформуванні податкової системи тощо. І як завжди, за цю бездіяльність ніхто не відповів».
Одним словом, побалакали і забули, заспокоївши себе тим, що все йде своєю чергою і не варто надто перейматися. Що ж до окремої особистої думки – ризикну накликати на себе гнів єврооптимістів: якщо підходити до ситуації неупереджено, будучи нідерландцем, теж проголосував би проти такої асоціації, а можливо – і взагалі проти Євросоюзу, як такого. Уявімо собі: Нідерланди – далеко не бідна країна, один з найперших за часом вступу член ЄС. Вона б і без євроспільноти якось прожила (так само, як, скажімо, і заможна Велика Британія, чий уряд теж час від часу несхвально відгукується про політику ЄС). Тим часом до Євросоюзу приймають дедалі більше «бідних родичів» – колишніх адептів соціалістичного табору, з якими сильні країни ЄС хоч-не-хоч, а змушені будуть ділитися, так би мовити, добром, нажитим роками. Он одна лише Греція, яка навіть не колишня соцкраїна, але й вона занадто дорого обходиться Євросоюзу, не кажучи вже про інших, менш заможних «родичів». І на фоні всього цього, та ще й дуже недоречно виниклої проблеми мігрантів зі Сходу, до асоціації проситься приєднатись Україна, у якій махровим цвітом квітне корупція, дедалі більше занепадає економіка, росте безробіття, уряд фактично нічого не робить для поліпшення ситуації (зате вищі особи країни виявилися причетними до «офшорного скандалу») та до всього іншого – на території України вже два роки йде війна. Боюся, не лише нідерландець, а будь-який європеєць, з огляду на ці та багато інших подібних обставин, вважав би таке партнерство і сусідство з нами по Шенгенській зоні доволі ризикованим… Але ми знову побалакали – і забули. Справа навіть не у голландському референдумі та його результатах і за великим рахунком – навіть не в угоді про вступ до ЄС, а у здатності робити висновки з гірких уроків. Та з цим ділом у наших урядів в усі часи було складнувато, і нинішній уряд – не виняток. Виходить, як у прислів’ї: нам плюють в очі, а ми кажемо: «Дощ іде».

О.Осауленко