Що дорожче – “понти” чи гроші?

Як відомо, 2 липня Верховна Рада прийняла законопроект про реструктуризацію зобов’язань по кредитах в іноземній валюті по курсу на момент їх отримання. А це означає, що ті, хто брав банківські валютні кредити на строк більший, ніж 8 років, повертатимуть їх за курсом долара до гривні у давно забутому співвідношенні 1:5, тобто майже у 4,5 – 5 разів нижчим від нинішнього! Реструктуризації підлягають усі споживчі кредити, отримані для придбання будь-якого майна без обмеження суми заборгованості.

Автори законопроекту пропонують списувати курсову різницю на збитки банків і не підвищувати процентну ставку за користування кредитом. Закон під акомпанемент гнівних гасел мітингуючих позичальників під Верховною Радою зопалу підтримали 229 народних депутатів, проти був лише Р.Демчак з “Блоку Петра Порошенка”.

Президент П.Порошенко відразу ж жорстко розкритикував прийняття Верховною Радою даного закону, назвавши його безвідповідальним. А Прем’єр-міністр А. Яценюк, аналогічно критикуючи закон, уїдливо зауважив: “Може, взагалі слід запропонувати курс 1:1?” Що цікаво, резонанс у суспільстві даний закон мав доволі неочікуваний: на відміну від позичальників, які загрожували новим “кредитним майданом”, інша частина суспільства поставилася до даної валютної поступки негативно.

І реакція не забарилася: вже наступного дня депутати відхрещувалися від проголосованого ними ж закону, всі як один заявляючи, що прийняли його “помилково, не розібравшись”. А відтак покаялись і тепер готові “відкликати свої голоси”. Хтось виправдовувався, що не встиг ознайомитися з законопроектом, “бо в цей час вивчав інший закон”, хтось покаянно визнавав, що, мовляв, грішний, проголосував, “як всі”, а хтось звинувачував інших у кнопкодавстві, запевняючи, що дехто голосував чужими картками у той час, як їх власники взагалі були десь за межами України. А голова фракції БПП Ю.Луценко раптом згадав, що закон взагалі приймався з порушенням регламенту (що, зауважимо від себе, далеко не новий випадок у нашому парламенті). Але закон, перш ніж був прийнятий, розглядався аж у трьох читаннях, то про яку помилку чи випадковість може йти мова?!

Голос народу з соцмереж: “Ага, як самі (уряд країни – прим.авт.) благають міжнародних кредиторів “скостити” Україні мільярдні борги, так це правильно, а як допомогти простим людям, які насправді потрапили в кабалу до банків, то це вже дефолт і взагалі кінець всьому! А чому не запропонувати хоча б таке рішення: відмінити виплату відсотків по кредитах, залишивши лише платежі по тілу кредиту? Адже банки вже давно на 500% “відбили” всі свої ризики!”

А поки йде полеміка, яка розділила думаюче товариство на дві частини, спробуємо змоделювати ситуацію на побутово-примітивному рівні. Припустимо, кум Петро позичив у кума Свирида 100 доларів на декілька років. Приходить час відплати, курс долара зріс у декілька разів, а Петро, замість того, щоб повернути сотню у зелених банкнотах (як позичав), пропонує Свириду гривневий еквівалент за курсом багаторічної давнини. Свирид, звісно, не погоджується: або віддавай 100 доларів зеленими, або ж – у гривневому еквіваленті за нинішнім курсом, щоб я зміг собі цю саму сотню зараз купити! Тоді Петро йде у сільраду і каже: це кабала, давайте видамо таке рішення, яке б змусило Свирида прийняти мої умови, а не його! Сільрада каже: я згодна, ось тобі мій закон. Абсурд? З точки зору логіки – так. Бо яке взагалі відношення має сільська влада до приватних особистих справ Петра і Свирида? Але то на примітивному рівні. А от на державному, виходить, можливо і таке.

Ось що кажуть в адміністрації Президента: “Валютних кредитів приватним особам видано всього 240 тисяч, з них 75 тисяч – на покупку житла (і соціального, і елітного, і купленого з метою перепродажу). Погодьтеся, з точки зору кількості виборців – цифри нікчемно малі, отож про популізм перед виборами тут навряд чи йдеться. А от з точки зору сум – цифри якраз дуже великі: між банками і приватними клієнтами діють кредитні договори у валюті на суму 6,5 млрд доларів. З них 3,5 мільярди – кредити на купівлю житла і землі. А 3 мільярди – це літаки, яхти, шуби, золото, дорогі мобільні телефони. Де хто навіть вважає, що саме погоня за особистим зиском (наприклад, перерахувати кредит на яхту в 1 мільйон доларів на гривню за курсом 1:5) спонукала багатьох депутатів віддати свої голоси за скандальний законопроект. Хоча це навряд: валютні кредити населенню заборонили видавати ще у 2009 році. И за минулий час більшість цих позик, особливо на дорогі покупки з великими щомісячними платежами, давно погашена. Отож поділіть 3 млрд дол. на 165 тисяч “неквартинних” кредитів і ви отримаєте середню суму кредиту у 18 тис.дол. “на брата”. Депутати, звісно, скупі люди, але не настільки”, – вважають в адміністрації (ну, це твердження доволі спірне, добавимо ми від себе). Тобто, виходить, діло все-таки у популізмі?

Бо як ув’язати те, що “Народний фронт” прем’єра-“камікадзе” (який, до речі, колись був в.о. глави НБУ) дав 51 голос за валютну реструктуризацію, а БПП – аж 72 голоси “за”. При цьому Опозиційний блок, якому, здавалося б, такий закон вигідний, як каталізатор кризи у фінансовій системі, дав всього 19 схвальних голосів. Погодьтесь, важко повірити, що Президент і Прем’єр не мають впливу на свої депутатські групи (а також і на спікера В.Гройсмана, котрий також голосував за, хоча міг би за бажанням провалити закон ще у другому читанні), і тому вони не змогли зупинити небажаний їм процес. Виходить, обидві перші особи все розуміли і знали, але чомусь все одно пішли на те, щоб їхні політичні сили закон прийняли?

І як взагалі бути з таким поняттям, як соціальна справедливість? Адже хтось, замість мітингувати під стінами влади, з останніх сил мовчки погашав кабальні кредити, а інші докричалися, щоб їм зменшили борги фактично у 5 разів. Думка експерта Василя Юрчишина, директора економічних програм Центру Разумкова:

“Відповідальність за валютні кредити позичальники повинні розділити з банками, а не з усією країною. Про те, що валютні кредити в Україні, громадяни якої отримують доходи у гривні, пов зменшили язані з надзвичайно високими ризиками, говорили вже давно, багато і… даремно. “Негаразди” у вітчизняну банківську систему закладалися, починаючи з 2004-2005 років, коли в усьому світі почався кредитний бум. Але біда у тому, що, наприклад, німці чи французи, якщо брали кредит, то у тій валюті, в якій вони заробляли. Українці ж позичали у твердоконвертованій валюті, а заробляли у національній, яка ніколи не була дійсно стабільною. Бо “стабільність” протягом навіть 2-3-4 років насправді не можна вважати такою. Хто хотів зрозуміти це, той слухав, хто не хотів – не слухав”.

Чим же це може обернутися для нас – для тих, хто не брав і не збирався брати валютні кредити? Експерт продовжує: “У разі дії даного закону, гроші на погашення кредитів у кращому випадку будуть виділені зі статей, які так чи інакше стосуються соціальних програм (адже у Держбюджеті на поточний рік спеціально для цього 6,5 млрд.дол. закладено не було і не могло бути – прим.авт.). Тому доведеться забути про підвищення зарплат, порядок у пенсійній системі і багато чого іншого – все це буде надовго заблоковано. Також почнеться нова паніка з депозитами – люди побіжать забирати з банків свої кровні, щоб вони не потрапили на погашення кредитних боргів. Чергові заборони на зняття депозитів ніякого ефекту не дадуть; натомість ще стрімкіше підскочать курси інвалют. І нарешті, та ж сама “соціальна справедливість”: виходить, що всі без винятку громадяни – і ті, хто брав кредити, але справно їх виплатив, і ті, хто їх не брав – обов зменшили язково будуть розплачуватися за незначну кількість позичальників, котрі з тих чи інших причин не хочуть чи не можуть цього зробити”.

О.Осауленко