Легендарний Голубничий

Без сумніву, таких видатних особистостей, як Володимир Голубничий, у спортивній ходьбі більше нема. Та навіть у легкій атлетиці взагалі – їх не так багато. Тим приємніше відзначити, що знаменитий атлет – наш земляк. Народився він 2 червня 1936 р. у м.Сумах (на той час – УРСР). Дворазовий олімпійський чемпіон, багаторазовий чемпіон СРСР, двічі рекорд-смен світу в ходьбі на 20 км (1956 і 1959 рр.). Учасник п’яти (!) Олімпіад, Голубничий понад 20 років присвятив великому спорту, перший світовий рекорд установив у 19 років, а в останній своїй Олімпіаді взяв участь у віці 40 років.

Першу золоту олімпійську нагороду Володимир завоював на іграх 1960 р. у Римі, вигравши у найближчого суперника лише 20 м на фініші. Перемога далась атлету нелегко: стояла сильна спека, і лише завдяки грамотному розподілу сил по ходу дистанції йому вдалося фінішувати першим.
На наступних Олімпійських іграх у Токіо радянський спортсмен завоював бронзову медаль, причиною тому стала травма, отримана Голубничим на передолімпійських тренуваннях. А на олімпійській дистанції від перевтоми він знепритомнів і впав, але не був дискваліфікований і все-таки добрався до фінішу третім!
Свої треті ігри (у Мехіко, 1968 р.) спортсмен завершив тріумфально, і відбулося це при доволі неприємних обставинах. Голубничому допомагав інший радянський скороход Микола Смага, який був “забійником” по ходу змагання: головним його завданням було утримання високого темпу ходу на перших двох третинах дистанції. На біговій доріжці стадіону обидва радянські спортсмени з’явилися першими, від фінішу їх відділяли якихось 300 м, але цієї миті сталося несподіване: третім на стадіон вийшов мексиканський скороход Хосе Педраса. Його несамовито підбадьорювали співвітчизники, і він, порушуючи правила і практично перейшовши на біг, почав різко скорочувати відставання. Але судді чомусь не фіксували це порушення! У підсумку мексиканець зміг обійти М.Смагу і лише 1,6 сек. поступився Голубничому. Слід відзначити, що золота медаль Голубничого стала першою нагородою вищого гатунку для збірної СРСР на мексиканських іграх.
На Олімпіаді у Мюнхені 1972 р. радянський скороход завоював срібло і це при тому, що весь 1971 р. у нього був пропущений через травми.
На Олімпійських іграх 1976 р. у Монреалі Голубничий фінішував сьомим.
На даний час Володимир Степанович Голубничий проживає у Сумах, де і починав свій спортивний шлях, захопившись легкою атлетикою у перші післявоєнні роки. Щорічно у Сумах проводяться змагання зі спортивної ходьби на Кубок Голубничого. Також останніми роками там традиційно проводився і чемпіонат України з цього виду, і лише нинішній чемпіонат (13 червня 2015 р.), як ми вже знаємо, відбувся в Олександрії. Цей факт, таким чином, набув особливого значення для олександрійських прихильників спорту.
У 2012 р. В.Голубничий став одним з 24-х великих легкоатлетів світу, чиї імена увійшли до Залу слави Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (ІААF). Цей Зал був заснований у Барселоні (Іспанія) з нагоди святкування 100-річчя даної міжнародної організації. До речі, разом з В.Голубничим до Залу слави занесено ім’я ще одного видатного українського легкоатлета: це олімпійський чемпіон, багаторазовий рекордсмен світу, нині – президент Нацонального олімпійського комітету України Сергій Бубка.
Розповідають, що Володимир Голубничий не просто “спочиває на лаврах”, а веде доволі активне громадське життя у себе в місті: він відкритий для спілкування, має тісний зв’язок з молоддю, зокрема зі школою у Сумах, де колись сам навчався. Олександрійський колекціонер автографів і знавець спорту Михайло Панчук (про нього свого часу писав “ОТ”) якось розповів, що написав  Голубничому листа з проханням вислати автограф. А у відповідь отримав від нього…  бандероль, у якій виявився чималий фотоальбом з історичними спортивними знімками, власноруч виготовлений уславленим атлетом. “На такий подарунок я і не сподівався. Він говорить про те, що цій людині зовсім не властиве таке поняття, як “зіркова хвороба”, – вважає М.Панчук.

О.Наріжний