Про The Beatles, тата і Олександрійську четвірку

16 січня – Всесвітній День The Beatles. Цього дня у 1957 році ліверпульська четвірка вперше виступила на сцені клубу Cavern. А на фото – Астрід Кірхгерр и Стюарт Саткліфф. Яке відношення мають ці двоє до Бітлів? Виявляється, найближче! Склад легендарного гурту змінювався п’ять разів. У січні 1960-го до Леннона, Маккартні та Харрісона долучився однокурсник Джона з художнього коледжу Стюарт Саткліфф, який став басистом. У 1961 році під час других гастролей гурту в Гамбурзі Саткліфф закохався у молоду художницю і фотографа Астрід Кірхгерр. Саме вона вигадала фірмові бітловські стрижки і запропонувала хлопцям замість потертих косух одягти піджаки за кроєм П’єра Кардена – без комірців. Астрід і влаштувала першу професійну фотосесію The Beatles у новому іміджу. І зачіски, і костюми стали візитною карткою The Beatles. Саткліфф вирішив піти з гурту і залишитися у Гамбурзі з Астрід. У 1962 році він помер у Гамбурзі від крововиливу в мозок. Незважаючи на те, що Стюарт пробув у складі гурту зовсім недовго, він вплинув на усіх учасників The Beatles. За ним посмертно закріпилося прізвисько П’ятого з четвірки. У фильмі «Бітлз: 4+1 (П’ятий з четвірки)» 1994 року розповідається про цей період в історії гурту.

The Beatles був улюбленим гуртом мого тата, і я виросла на піснях ліверпульської четвірки. Тато був сином фронтовиків, ріс у нестатках, як і всі діти, що народилися після війни, але в ньому жив потяг до прекрасного і, зокрема, до західної музики, так не схожої на те, що крутили на радянському радіо. Тож коли до нього в руки потрапила тонка і гнучка платівка з журналу «Кругозор» з бітловською Ob-La-Di, Ob-La-Da, вражений у саме серце юнак не міг більше слухати нічого іншого. Бабуся з посмішкою розповідала, що цілими днями одна-єдина пісня по колу слухалася сотні разів. Багато хто з татових ровесників і трохи молодших був бітломаном. Любили не тільки The Beatles, але The Beatles особливо. Тато говорив, що з бітлів почалася музична революція. І що у кожного покоління має бути свій Beatles . Як у часи «залізної завіси» до СРСР потрапляла “буржуазна” музика, я не знаю, але факт залишається фактом: Бітлів усі знали і всі любили. І не лише їх.

У старших класах школи (1967-1968 рр.) тато з друзями створили в Олександрії гурт «Сиріус» і грали улюблені хіти. До «олександрійської четвірки» входили Олександр Нурулін (гітара, вокал), Володимир Капінус (ударні), Анатолій Банах (гітара), Володимир Ломакін (клавішні). Усі навчалися в школі №2. Не питайте, де олександрійські тінейджери брали музичні інструменти. Знаю, що багато чого робили самі з підручних матеріалів. Репетиції часто проходили у бабусиному дворі на вулиці Гагаріна. Виступав гурт на шкільних дискотеках, на танцях. Тато розповідав, що репертуар «Сиріусу» сприймали не всі, у провінційному містечку було багато прихильників вітчизняної естради, де музика своя, і слова зрозумілі. А там ці “капіталісти” невідомо про що співають. Проте свої фанати у «Сиріуса» були. Під час навчання у ХІРЕ в Харкові у тата був інший гурт – «Самотні серця» (від назви альбому The Beatles 1967 року Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band (з англ. – «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера»). Коли тато з мамою одружувалися, в олександрійському ЗАГСі під час їхнього весілля грав не марш Мендельсона, як у всіх, а бітловська Let It Be. Тата немає на світі вже майже 22 роки. До кінця своїх днів він слухав улюблених бітлів. І для мене ліверпульська четвірка назавжди асоціюється з батьком. Особливо коли чую Lady Madonna, Ob-la-di, ob-la-da, Yesterday, Michelle, Come Together, Here Comes the Sun…
На згадку про татове захоплення залишилася і латунна гітарка з написом «Самотні серця», яка кріпилася на лацкан піджака учасника одноіменного гурту.
Ну і, звичайно, музика, з якою пов’язані спогади дитинства, асоціації з татом і тим безтурботним часом, коли всі рідні були поряд, а попереду – ціле життя, яке здавалося суцільним, схожим на вічне свято, щастям.

Олена Карпачова