29.10
2018
Думки вголос
Рубрика: Новости. Автор: Gavrilenko
Подорожуючи по нашому чудовому місту, звернув увагу на кількість аптек, яких з кожним днем стає все більше. Виростають, як гриби після дощу. Ось тут вчора тільки но був магазин, а сьогодні вже аптека. Ними обсадили вже все місто.
А ще у нас дуже багато різних поховальних-ритуальних бюро. І банків не мало. Тому пригадав “Двенадцать стульев”. (В уездном городе N было так много парикмахерских заведений и бюро похоронных процессий, что казалось, жители города рождаются лишь затем, чтобы побриться, остричся и сразу же умереть.)
Якщо перефразувати для нашого міста, то можна сказати, що жителі нашого міста народжуються для того, щоб наїстися пігулок, набратися кредитів,(виплатити не можливо) і з почуттям виконаного обов’язку, померти щасливим. Але у світлі сьогоднішніх реалій-відсутність місць на кладовищі, ми будемо жити вічно.
“НАШОГО міста” – найчастіше вживане слово на метр квадратний використаної друкованої площі.
Неспроста! Бо і наші містяни заполоняють пустки аптеками, тай наші цирюльні і цвинтарі відвідують із приреченою пунктуальністю…
Не хто інший, як жителі нашого міста, періодично на виборах, безпомилково делегують повноваження управляти собою і спільним майном громади, замусоленій колоді найкращих, з незмінним крейсерським курсом.
Чого тоді дивуватись вічному зіц-голові Фунту, заснуванню концернів “Рога і копита”, стагнації, шулерству, деградації і тотожності описаноі епохи, впору вже 100-річноі давнини))
Мне нравится!
0