Селфі з кам’яною сокирою, або Історія на дотик

«У школі нам усім розповідали і продовжують розповідати, що українці – миролюбна нація землеробів. Воювали скіфи, сармати, німці, тепер воюють росіяни, але не ми. Вони – воїни, ми – ні. І це найбільша неправда, – так розпочав свою зустріч з учнями Мультипрофільного ліцею відомий краєзнавець, етнограф, колекціонер і вчитель історії Улянівського ліцею Попельнастівської сільської ради Сергій Коломоєць. – За нашу землю воювали завжди. І у наших предків було два варіанти: або їх звідси би вигнали чи знищили, або – брати у руки зброю і захищати себе, свої родини, свою землю. Завойовників та окупантів не цікавлять люди. Їм потрібна земля. І те, що ми живемо на своїй землі, свідчить, що ми – нащадки воїнів. І нам є чим пишатися».

Соціальне ательє від ГО Alex Angels

В Олександрії незабаром відкриється соціальне ательє. Його створила громадська організація Alex Angels, яка отримала міні-грант на розвиток соціального підприємництва. Конкурс мінігрантів ініціювала обласна організація Всеукраїнської ГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення», фінансує цей проєкт Національний фонд підтримки демократії (США).

Ментальний стан українських дітей погіршується під час війни

Ментальний стан дітей залишається однією з найуразливіших сфер у час повномасштабної війни. За рік рівень дитячого стресу зріс на 10%.

СБУ — Кіровоградщина: припинено протиправну діяльність адміністратора Telegram-каналу «BlagoПогода»

За даними слідства, він публікував інформацію про місцезнаходження мобільних блокпостів та працівників ТЦК, СП і поліції, які проводили мобілізаційні заходи (аудиторія каналу — близько 1 200 підписників).
Під час обшуку вилучено комп’ютерну техніку та мобільний телефон з авторизованим акаунтом. Фігуранту повідомлено про підозру за ч.1 ст.114-1 КК України (перешкоджання законній діяльності ЗСУ).
Заходи проводилися СБУ в Кіровоградській області за процесуального керівництва обласної прокуратури.

Фейк про “рабську працю” мирних жителів Дніпропетровщини

російська пропаганда знову вигадала історію про те, що нібито українські військові «примушують мирних жителів до рабської праці» — мовляв, людей змушують копати траншеї та рити окопи для ЗСУ.

Пропагандисти також поширюють абсурдні твердження, що захисники України начебто використовують цивільних як “живий щит” або навіть “отруюють колодязі” у звільнених громадах.

👉 Це — повна брехня. Жодних доказів цих заяв не існує. Мета таких “новин” — дискредитація Збройних Сил України та спроба виправдати воєнні злочини російської армії.

Кремль традиційно запускає подібні вкиди, щоб перекласти провину за власні злочини на Україну. Адже саме російські війська неодноразово використовували цивільних як прикриття, розміщували техніку біля житлових будинків і навіть обстрілювали евакуаційні коридори.

🇺🇦 Довіряйте лише офіційним джерелам і перевіреним медіа.

Як врятувати дитину від пастки рф: Поради батькам і вчителям щодо захисту від вербування в інтернеті

Російські спецслужби активно вербують українців через інтернет: у 2025 році зафіксовано 62 диверсії за участю дітей і 70 спроб вербування неповнолітніх, 22% усіх завербованих – підлітки. ФСБ використовує Telegram, ігри та соцмережі, обіцяючи «легкі гроші» чи «секретні місії», але наслідки трагічні . На основі матеріалів проекту Dovidka.info та порад психологині Ірини Плешакової розроблено практичні рекомендації для батьків і вчителів «Як говорити з дитиною про небезпеку вербування».

Розпочніть розмову з дітьми з 9-10 років, коли вони вже мають доступ до інтернету. Поясніть спокійно, без залякування: вербування – це обман, коли через ботів чи «друзів» у чатах змушують робити щось незаконне, наприклад, фотографувати об’єкти чи закладати вибухівку. Для молодших (9-12 років) використовуйте прості приклади: «Якщо в грі просять фото школи, це пастка». Для підлітків 13-17 років говоріть глибше: «Telegram-боти обіцяють «допомогу», але це злочин». Скажіть: «Я вірю, що ти впораєшся, але знання – твій захист». Мета – пильність, а не страх.

Довіра – ключ до безпеки, що будується щодня. Не кричіть, не знецінюйте. Скажімо, ви хочете, щоб дитина розповіла про «підробіток», що їй пропонують в інтернеті. Тоді потрібно, щоб вона була впевнена, що ви не насварите, знала, що ви не «вибухнете», не відберете телефон, а скажете: «Дякую, що довірив/ла. Подумаймо разом, що це було насправд». Якщо дитина вже ступила в пастку, ваше завдання — не «виправити», а «втримати контакт»: «Я з тобою, ми впораємося». Запитуйте: «Що відчула? Чому погодилася?». «Легкі гроші» – основна наживка ФСБ. Поясніть: пропозиції швидкого заробітку за «дрібниці» – це обман, а «секретні місії» – маніпуляція. Давайте кишенькові гроші (наприклад, 150 грн/тиждень), щоб зменшити вразливість. Вчіть аналізувати: «Хто пропонує? Які ризики?» Разом розбирайте підозрілі оголошення, щоб розвинути критичне мислення.

Стежте за тривожними сигналами в поведінці: більше часу в закритих чатах, дратівливість, нові паролі, стерта історія, захоплення воєнною тематикою чи раптова поява грошей або анонімних «друзів». Не панікуйте – розпочинайте спокійну розмову. Обговорюйте онлайн-спілкування без контролю: «Я хвилююся за тебе». Дивіться тренди в TikTok разом, домовтеся про сигнал: «Мамо, треба поговорити без крику».

Навчіть дітей розпізнавати маніпуляції: лестощі («Ти особливий»), применшення («Це не страшно»), ізоляція («Нікому не кажи») чи обіцянки заробітку – це пастки. Пропонуйте гру: «Це нормально чи підозріло?» Наголошуйте: «Розкажи про дивне – без покарання».

Для вчителів: інтегруйте тему в уроки громадянської освіти чи інформатики, аналізуйте кейси, вчіть критичного мислення. Створіть «куточок безпеки» чи анонімну скриньку для запитань, щоб діти довіряли вам, а не Telegram-ботам.

Якщо контакт із вербувальником відбувся, подякуйте дитині за відвертість, зберіть скріншоти та зверніться до кіберполіції (0 800 505 170, cyberpolice.gov.ua) або СБУ (чат-бот «Спали ФСБшника»). Не кричіть і не забирайте гаджети – це відштовхне дитину. Довіра та знання – найкращий захист. Розмовляйте з дітьми зараз, щоб вберегти їх від пасток ворога!

Вийти заміж за американця: очікування vs реальність

Наші дівчата, які не раз чули, що вони – найкрасивіші у світі, якщо не поголовно, то через одну, точно мріють вийти заміж за іноземця. Бажано за англійця, француза, італійця або американця. Дехто бував за кордоном і бачив на власні очі, що мешканки інших країн часто поступаються слов’янкам у зовнішніх даних, доглянутості та відчутті стилю. І тому не розуміють: як же так? Така молода, гарна, струнка, витончена і модна українська дівчина з провінції цілком могла б ощасливити будь-якого іноземця (бажано молодого, симпатичного, заможного і, звісно, не скупого). Але вони одружуються зі своїми – і зовсім не соромляться ходити вулицями поруч із товстими, неохайними дружинами.

«Я все чув, все бачив»: у Музеї Голодомору презентували книгу про сповідь активіста, який став жертвою системи

У столиці презентували унікальне документальне видання – фрагменти з рукопису Івана Кочерженка (1922-1938), що відкриває правду про колективізацію, розкуркулення та трагедію Голодомору очима її організатора.
19 вересня в Залі пам’яті Музею Голодомору відбулася презентація книги «Я все чув, все бачив. Фрагменти з рукопису Івана Кочерженка (1922-1938)». Це унікальний історичний документ, що дає змогу побачити події 1920-1930-х років не з боку жертв, а очима активного учасника радянського ладу – голови села, червоного активіста, організатора розкуркулення й колективізації на Олександрійщині.
Видання підготував і упорядкував краєзнавець, журналіст, директор культурно-освітнього центру «Толока» в селі Попельнастому Валерій Жванко. Книга вийшла у Кропивницькому видавництві «Імекс-ЛТД» накладом лише 100 примірників за сприяння директора СТОВ ім. Шевченка Юрія Анатольєва.

«Тихий»: мотивація і досвід – головні рушійні сили

В одному з попередніх випусків ми спілкувалися з військовослужбовцем одного з елітних підрозділів Національної гвардії України – 5-го окремого загону спеціального призначення «Омега». Нашим співрозмовником був офіцер підрозділу безпілотних літальних апаратів на позивний «Тихий», бесіда вийшла тоді доволі тривалою і стосувалася вона переважно специфіки цього роду військ. Але разом з тим значне місце в ній респондент приділив такому аспекту, як мотивація до служби в силах оборони України. Отож сьогодні ми продовжимо цю вкрай важливу і не просту тему. Для початку коротко нагадаємо про нашого респондента «Тихого» (з його слів):

СБУ та Нацполіція заблокували 6 нових «схем для ухилянтів»: серед затриманих – експосадовець Кабміну та керівництво вищих навчальних закладів

Служба безпеки та Національна поліція ліквідували шість нових схем ухилення від мобілізації, які діяли у різних регіонах України. На оборудках викрито 14 організаторів, які продавали свої «послуги» від 1,5 до 13 тис. доларів США.

Так, у Києві кіберфахівці СБУ викрили колишнього головного спеціаліста секретаріату Кабміну та заступника декана столичного університету, які за гроші влаштовували ухилянтів викладачами вишу.

У Черкаській області підозру отримала доцентка кафедри місцевого університету, яка знімала ухилянтів з розшуку в ТЦК і допомагала «списатися» з військового обліку на підставі фіктивних діагнозів.

Для реалізації оборудки фігурантка використовувала знайомих серед лікарів та посадовців військкомату.

Також у регіоні викрито 27-річного адміністратора Телеграм-каналу, який поширював геолокації ТЦК на території Канівського району.

На Хмельниччині затримано завідуючого відділенням психіатричної лікарні – члена експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (колишній МСЕК).

За гроші він організовував військовозобов’язаним псевдогоспіталізацію для оформлення «статусу» непридатних до військової служби.

У Кропивницькому викрито злочинне угруповання, учасники якого підвозили своїх клієнтів до однієї з прикордонних областей України, а потім лісовими стежками, поза контрольно-пропускними пунктами, переправляли їх до однієї з держав ЄС.

У Житомирі затримано ще трьох фігурантів, які через знайомих лікарів та посадовців ТЦК оформлювали ухилянтам документи про «погане» здоров’я з можливістю подальшого виїзду за кордон.

Наразі всім затриманим повідомлено про підозру відповідно до вчинених злочинів за декількома статтями Кримінального кодексу України:

• ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 (пособництво у перешкоджанні законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань, вчинене організованою групою);
• ч. 3 ст. 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон);
• ч. 3 ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою);
• ч. 3 ст. 369-2 (зловживання впливом).

Зловмисникам загрожує до 10 років тюрми з конфіскацією майна.

Комплексні заходи проводили за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, Черкаської та Кропивницької окружних прокуратур, а також Черкаської, Хмельницької та Житомирської обласних прокуратур.

Росія вийшла з Конвенції проти тортур: що це означає для України та світу

Документ, який підписав Путін, фактично легалізує те, що й так негласно відбувається з людьми в російських тюрмах

29 вересня Володимир Путін підписав закон про вихід Росії з Європейської конвенції проти тортур. Цей документ до останнього часу залишався одним із небагатьох міжнародних механізмів, які формально зобов’язували Кремль дотримуватися базових стандартів поводження з ув’язненими та полоненими.

Український омбудсмен Дмитро Лубінець, коментуючи те, що сталося, назвав тортури елементом державної політики Кремля. За його словами, рішення Москви офіційно закріплює те, що й так відбувається на практиці: насильство, жорстоке поводження та знущання в тюрмах і фільтраційних таборах — не винятки, а системний інструмент придушення та залякування.

Як влаштований тортурний механізм у російській системі ФСІН

Тортури в російських тюрмах — не випадкові акти жорстокості окремих охоронців. Про те, що в місцях ув’язнення у РФ фізичне та моральне насильство є системою, світ дізнався ще до повномасштабного вторгнення, коли правозахисник Володимир Осечкін опублікував “архів ФСІН” — десятки гігабайт відео знущань над ув’язненими.

Вже тоді було ясно, що йдеться про системний механізм. Російських ув’язнених переміщали для тортур до Саратської туберкульозної лікарні №1, а насильство фіксувалося на бодікамери охоронців. Світ побачив жахливі кадри лише тому, що один із ув’язнених, білоруський айтишник Сергій Савельєв, якого адміністрація залучала до обслуговування бодікамер, тайкома завантажував відео на окремий носій.

Тоді з’ясувалося, що система тортур охоплює низку регіонів Росії: Саратовську, Владимирську, Іркутську області, а також Красноярський, Забайкальський та Приморський краї. Публікації викликали широкий резонанс у світі, тим не менш, покарання отримали лише рядові ув’язнені, які допомагали адміністрації. У керівництві ФСІН кадрових чисток не відбулося, що породило в правозахисному середовищі тривожні очікування — у Кремлі подібні заходи впливу вважаються прийнятними та підтримуються.

Початок повномасштабного вторгнення ситуацію погіршив. Після лютого 2022-го система неволі Росії почала поповнюватися українцями — не тільки військовополоненими, але й цивільними, включно з жінками та людьми похилого віку. Ці люди опинилися в максимально безправному статусі — без доступу до них адвокатів, правозахисників, громадських діячів. Фактично, життя такої людини опинялося повністю в руках адміністрації установи.

Плановане рішення. Як відбувався вихід Росії з Конвенції проти тортур і чому світ мовчить?

Рішення Путіна про вихід із Конвенції було очікуваним. Країна-агресор почала процедуру виходу з Конвенції ще 26 серпня. З того часу, можна припустити, документ уже лежав на столі кремлівського диктатора і чекав свого підпису. Тоді ж редакція “Інформатора” почала збирати свідчення тих, хто пережив полон, а також надіслала низку запитів до міжнародних організацій.

Ми спробували розібратися, наскільки міжнародні організації в курсі системності того, що відбувається, фіксують чи свідчення тих, хто пережив полон, скільки подібних заяв перебуває на розгляді та які наслідки чекають тих, хто вчиняє беззаконня.

Ми надіслали запити до Міжнародного кримінального суду, Комітету з прав людини при ООН та до генерального офісу ООН, а також до Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Розчаруванням і здивуванням на цьому шляху стала реакція — міжнародні правозахисні інститути, чиє завдання так чи інакше полягає в забезпеченні базових прав людини, фактично проігнорували запити.

Єдиною організацією, яка надала роз’яснення, став Червоний Хрест. Ось ключове з його відповіді:

• Доступ до військовополонених обмежений, але зберігається: з початку повномасштабного вторгнення делегати МКЧХ відвідали понад 6500 військовополонених з обох сторін конфлікту. Переважно — в Україні (однак українських військовополонених у Росії також відвідували). Точні цифри запитів не розкриваються через конфіденційність;
• Не всі запити задовольняються: Червоний Хрест працює над розширенням доступу до полонених, але це не завжди вдається;
• Механізми впливу обмежені: МКЧХ не має права примушувати сторони конфлікту. Основна стратегія — конфіденційний діалог з адміністрацією місць утримання, щоб переконати дотримуватися Женевських конвенцій.
• Конфіденційні інтерв’ю: представники Червоного Хреста мають право спілкуватися з полоненими без присутності охорони, щоб захистити можливість подання скарг. Бесіди часто проходять у групах, щоб ніхто не міг визначити, хто саме скаржився.
• Дії при повідомленнях про порушення: мета МКЧХ — не покарати, а запобігти повторенню. Зафіксовані порушення обговорюються конфіденційно з керівництвом тюремної установи. За відсутності результату інформація піднімається на вищий рівень.

Тобто навіть міжнародні гуманітарні організації обмежені в можливостях втручання. Червоний Хрест підкреслив, що конфіденційна робота залишається єдиним механізмом контролю, що робить систему захисту українських полонених надзвичайно вразливою як до відмови Росії дотримуватися міжнародних зобов’язань, так і після відкритого визнання цього керівництвом Кремля.

Але ми не зупинилися і стали в міру редакційних ресурсів збирати свідчення людей, які пережили полон. Тобто взяли на себе роботу, якою зобов’язані займатися міжнародні інститути.

Як влаштований тортурний механізм у тюрмах Росії, і чому на це важливо реагувати

Нещодавно сайт “Інформатор” опублікував серію публікацій, розповідь військовослужбовця легендарної 36-ї бригади про 32,5 місяці, проведені в полоні. На цю роботу нас надихнула книга “Московські конвенції”, опублікована Офісом омбудсмена України, в якій наводилися свідчення про порушення Женевських конвенцій щодо людей, які пережили полон.

Ми не могли називати ім’я військовослужбовця, який поділився з нами пережитим у полоні, з міркувань безпеки його побратимів. Але з цього рішення читач повинен зробити важливий висновок: тисячі українців і зараз переживають тортури в місцях неволі і потребують допомоги прямо зараз.

Оксана Солов’ян: «Любов до дітей дає мені силу»

У першу неділю жовтня ми традиційно вітаємо педагогів з Днем працівників освіти. Це свято в Україні є одночасно і професійним, і днем вдячності – можливістю для учнів, студентів та їхніх батьків подякувати і висловити свою шану, повагу та підтримку педагогам. Адже у перекладі з давньогрецької слово педагог означає – той, хто веде дитину, провідник дитини.

Значно більше, ніж просто дитяча книжка

Нещодавно в читацькому просторі «Разом Хаб» Олександрійської бібліотеки-філії №8 для юнацтва відбулася презентація аудиторії юних читачів нової книжки «Vitalii Petrenko and the Secret of the Roman Baths» (“Віталій Петренко і секрет Римських Лазень»).

Володимир Собовенко – сила духу та життя без обмежень

У наш час особливої ваги набувають історії про людей, які навіть після найважчих випробувань не здаються і доводять: життя триває, якщо є віра, любов і внутрішня сила. Саме такою є історія майора Збройних сил України, військового сапера з позивним Локі — Володимира Собовенка. Його приклад надихає сотні людей, адже він довів: навіть після втрати ніг можна залишатися лідером, бійцем і людиною, яка живе на повну силу. Ця історія — про військового сапера, який звільнив сотні квадратних кілометрів української землі від ворожої вибухівки; про чоловіка, чия машина підірвалася на протитанковій міні; про пораненого бійця, якому ампутували обидві ноги; але одночасно — про чоловіка, який не зламався, пройшов реабілітацію, став на протези і сьогодні активно працює, навчає й надихає інших.