Жахливi спогади

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів відзначається 11 квітня за ініціативою ООН. Дата пам’ятного дня обрана на честь повстання в’язнів концтабору проти нацистів, яке відбулося цього дня у 1945 році. В’язні концентраційного табору Бухенвальд, що був розташований у центральній Німеччині, організували й здійснили заколот, поки більша частина гітлерівців втекла з табору, побоюючись приходу американців.
Широкого розповсюдження концтабори (місця ув’язнення великих мас людей, поміщених туди за політичними, соціальними, расовими, релігійними та іншими ознаками) набули у роки Другої світової війни: вони були розташовані як у самій Німеччині, так і на окупованих нею територіях.

В Олександрії також проживали люди, які пройшли через пекло концтаборів. Серед них – Степан Іванович Повод, краєзнавець із Нової Праги Федір Плотнір та інші.
Декілька поколінь олександрійців знають про те, що в міському музейному центрі імені А.Худякової зберігається взуття в’язнів концтабору (дерево, оригінал) «гольцшуги» (від нім. Holzschuhe – дерев’яне взуття) або «клемпи» (від нім. Klempern – гриміти). Вони ще мали інші назви: «дерев’яшки, шуги, пантофлі». Також у цій постійно діючій експозиції можна побачити дерев’яну ложку – норму одноразового харчування в’язня концтабору і найбільш жахливий експонат – мило, зроблене у німецькому концтаборі. Під ним – розповідь Наума Бенціоновича Винокурова, написана його рукою. Він назвав її «Мило, зварене з людського м’яса»: «У 1944 році я був у Польщі, у місті Білосток. Там я зустрів полковника, який розказав мені, що у Польщі знайшли склад із предметами звірств та знущань фашистів на окупованих територіях, і показав мило, зварене з людського м’яса. Також полковник сказав, що на складі знайдені рукавички, шляпка і сумочка, зроблені з людської шкіри. Він дав мені три шматочка мила, і сказав, що воно зварене з євреїв, бо на ящиках, де воно зберігалося, був надпис «юден». 29 років це мило зберігалося у мене вдома, але тепер я віддаю його до нашого Олександрійського народного краєзнавчого музею для показу молодому поколінню, щоб воно знало і пам’ятало, які звірства та знущання чинили фашисти».

Федір Миколайович Плотнір — краєзнавець, літописець Нової Праги, лауреат обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова, нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Він створив унікальну приватну бібліотеку, постійно досліджував та вивчав історію рідного краю, знайшов «Бабин Яр» Нової Праги, де в роки Другої світової війни здійснювались розстріли євреїв та інших осіб. За його ініціативи та його коштом там встановлений пам’ятний знак загиблим землякам. Дослідження Федора Плотніра описано й узагальнено в книгах «Петриківські бувальщини» (2000), «Новопразький літопис» (2002), «Наші земляки» (2004).
Федір Миколайович прожив довге життя – майже 93 роки. Народився 3 жовтня 1918 року у Новій Празі. Батьки були простими селянами. У багатодітній родині Федір був найстаршим сином. У шкільні роки пережив страшне лихо – голодомор. У роки Другої світової війни став військовим техніком другого рангу 229 стрілецької дивізії 20-ої армії. Федір Миколайович воював на території Білорусі, служив у піхоті. У пекельних боях 10 жовтня 1941 року потрапив у полон під Вязьмою. Був поранений, і з пробитими легенями опинився в руках у німців. Був у кількох таборах на території Білорусі, а потім його повезли до Німеччини. Він утік разом з кількома полоненими і таки дістався рідних країв, хоч ноги зовсім опухли. А потім була облава, і німці забрали його до концтабору у Кіровограді. Звідти восени 1942 року привезли до Бухенвальда. Там Плотнір був номером 35949. У Бухенвальді він перебував до квітня 1945 року. У концтаборі полонені готували повстання. Але не вийшло: напередодні їх погнали з Бухенвальда, з гори Ваймар повантажили в ешелон і повезли – без їжі і води – в бік Мюнхена, у концтабір Дахау. Коли приїхали в Дахау, був кінець квітня, сходили сніги. Дехто з полонених не витримував, хапав жменю снігу, але німці тут же таких пристрілювали. Тоді Федір Миколайович навмисне впустив свою смугасту табірну “тюбетейку”, наступив на неї ногою, а тоді підняв і довго висмоктував із неї вологу… 29 квітня війська союзників звільнили їх.

Після репатріації пройшов так звану фільтрацію. У таборі під Уфою довго перевіряли його біографію, згодом все ж поновили в офіцерському званні і повернули в рідну Нову Прагу. Але для таких, як він, радянська система не передбачала кар’єрного росту, тож надалі Федір Миколайович працював і лаборантом маслозаводу, і у місцевій друкарні, на пилорамі, у РЕСі. Не всі у ті роки витримували підозри і перевірки. Але в нього була своя справа, своя любов, втіха щоденна – Нова Прага, її історія, природа, люди, пам’ять про добрі діла, котрі так хотілося зберегти для наступних поколінь. У повоєнні роки Федір Миколайович знову починає збирати свою бібліотеку, часом відмовляючи собі та родині у чомусь теж потрібному. Перевагу він знову віддає матеріалам історично-краєзнавчого змісту. У наступні роки він записує спогади старосельців, легенди, обходить кожну вулицю, кожен цвинтар, збирає документи, старі фото та листівки. Згодом починає листування з букіністами, краєзнавцями, земляками з різних міст. Разом із дружиною Олександрою Іванівною – талановитою вчителькою, зробили опис місцевості, започаткували публікацію зібрання згадок про рідне селище у пресі. Аркуш до аркуша збирали факти з біографій видатних земляків, становлення господарств, спорудження громадських будинків. До 1980 року його бібліотека налічувала близько 2,5 тисяч томів. У його зібранні всі томи «Історії міст і сіл Української РСР», численні путівники по містах, велике зібрання творів українських письменників. Ця робота приносила задоволення, але найбільше він піклувався про те, щоб передати свої знання іншим, тому особисто почав займатися популяризацією своїх краєзнавчих надбань. Лише коли Україна стала незалежною, почав друкувати свої роботи: «Петриківські бувальщини», «Новопразький літопис», «Наші земляки», друкувався в обласних газетах.
Тяжкі випробування не зламали Федора Плотніра. Власним прикладом він дає нам зрозуміти: незламність духу та любов до рідного краю мають важливе значення в житті кожного. Незважаючи на труднощі, переживши Голодомор, будучи учасником Другої світової війни, в’язнем концтабору, він зумів зберегти життєлюбність, іскорку у серці, а та «іскорка» має назву Нова Прага.
Помер Ф. М. Плотнір 23 вересня 2011року, похований у рідному селищі.

Ярослава Волошко за сприяння співробітників Олександрійського міського музейного центру ім. А.Худякової