Вперше став на лижі і здобув медаль Нескорених

З 8 по 16 лютого у канадських містах Ванкувері та Віслері проходила зимова програма восьмих Ігор Нескорених. Це міжнародний захід (англ. Invictus Games) з адаптивних видів спорту серед військовослужбовців та ветеранів, які зазнали травм, поранень або захворювань під час чи внаслідок виконання службового обов’язку. Такі змагання проходять в паралімпійському форматі.

Ініціаторомі і засновником Ігор Нескорених є його величність принц Великобританії Гаррі герцог Сассекський (повне ім’я Генрі Чарльз Альберт Девід Маунтбеттен-Віндзор — молодший син Чарльза ІІІ та його першої дружини, нині покійної принцеси Діани, онук королеви Великої Британії Єлизавети II, повсюдно відомий за його коротким іменем як принц Гаррі). Задум ігор з’явився у нього 6 березня 2014 року, коли принц був на стадіоні Copper Box в Лондоні під час Олімпіади-2012. Побачивши виступ британської команди на Warrior Games в Колорадо в 2013 році, принц висловив побажання втілити свій задум аналогічного Міжнародного спортивного заходу в Сполученому Королівстві. За підтримки тодішнього мера Лондона Бориса Джонсона, Лондонського організаційного комітету Олімпійських та Паралімпійських ігор і Міністерства оборони, організація заходу зайняла більше десяти місяців. 1 млн фунтів на фінансування проєкту було передбачено в бюджеті Королівського Фонду, благодійної організації, заснованої принцом Гаррі разом із герцогом і герцогинею Кембріджськими, таку ж суму ухвалив виділити міністр фінансів Джордж Осборн. Спонсором Ігор також виступала компанія «Ягуар Ленд Ровер». У вступній промові принц сказав, що ігри «демонструватимуть силу спорту в сприянні відновлення, підтримку реабілітації та показують життя з інвалідністю». Він також повідомив, що їхня довгострокова мета полягає у запевненні, що травмовані солдати не будуть забуті, і звернувся до майбутніх глядачів Ігор: «Це не на підтримку конфлікту в Афганістані, не на підтримку Збройних сил як таких — просто прийдіть і покажіть свою підтримку, гляньте, через що цим воякам довелося пройти».
Перші Ігри відбулися 2014 року в Лондоні, а українська збірна вперше взяла у них участь в 2017-му. А цьогоріч до основного складу української збірної увійшли 35 спортсменів, усі вони проходили службу в зоні бойових дій в російсько-українській війні з 2014 року. Загалом участь в Іграх цього року взяли понад 550 поранених бійців з 23 країн.
Особливий (гібридний) формат Ігор Нескорених-2025 означає поєднання літньої та зимової програми, чого не було раніше. Усі зимові види спорту (крім керлінгу на кріслах колісних) проходили у Вістлері, решта у Ванкувері – на локаціях зимової Олімпіади-2010.
Учасники змагалися у гірськолижному спорті, сноубордингу, лижних перегонах, біатлоні та скелетоні. Україна була заявлена в усіх видах спорту – і всюди завоювала медалі. У складі медалістів виявився і ветеран та спортсмен з Кіровоградщини – Арсен Рябошапко з селища Нова Прага. Тут він закінчував середню школу, потім здобував фах мореходця цивільного флоту в Одеській морській академії, зараз живе в Харкові.
Як виявилося, графік у спортсменів української збірної на Іграх був дуже напружений і зв’язатися з Арсеном виявилося непросто (давалося взнаки і те, що подія проходила на протилежному боці земної кулі). Однак наш земляк виділив кілька хвилин, щоб поспілкуватись із засобами масової інформації, зокрема з французькою радіостанцією RFI. Він передусім поділився враженнями від події та розповів про деякі непересічні моменти змагань.
– Канада зустрічала і приймала нас дуже тепло! У момент, як ми вийшли з літака, нас зустріла українська діаспора, яка співала пісні українські, дарувала квіти. Просто все мало такий фантастичний вигляд, ніби ми вже чемпіони і призери та повернулися додому, в Україну, тому відчуття склалися дуже класні.
– Як вам умови у Ванкувері? Чи всім задоволені? Яка загалом атмосфера в команді?
– Тут усе було на найвищому рівні. Класні умови, номери для проживання і відпочинку, класні тренери. Видно, що вкладали не тільки фінанси, а й дійсно думали, щоб спортсменам було максимально комфортно. Атмосфера в команді була чудова, оскільки всі учасники збірної мають мають певний шлях відновлення. Тут розуміють, що таке підтримка, що таке повага. Тут ніби така велика сім’я, у якій можна бути собою.
– Як спілкувалися з іноземними колегами та з представниками інших команд? Відчувалася конкуренція?
– Відчувалася спортивна нормальна конкуренція. Але притому ж зберігається оця повага і толерантність саме як до ветерана, як до побратима. Усі тут мають військовий шлях. Хтось бойовий, хтось не бойовий, але саме військовий.
Можливо, навіть до України трошки краще ставлення, ніж до інших країн, оскільки в нас країна перебуває досі у війні. Усі розуміють, наскільки важко відійти думками, коли країна перебуває в такому стані.
– Як проявлялося таке особливе ставлення до спортсменів, чия країна наразі у війні?
– Відчувалася більша повага. У нас майже всі – це або ті, хто отримав поранення на бойових, або були в полоні. Тобто люди, які знають, що таке війна безпосередньо. А не всі тут, на Іграх, ветерани мають такий досвід. Саме тому вони з більшою повагою ставляться до нас. Більше схиляють голову, можна сказати.
– Принц Гаррі, засновник Ігор Нескорених, неодноразово демонстрував свою підтримку Україні. Чи вдалося вам поспілкувалися з ним? Яке враження справив на вас принц?
– Коли їхав у Канаду, у мене була мета – поговорити з принцом Гаррі. Я просто хотів поговорити з ним. І побратими казали: «Ну ти ж розумієш, що принц Гаррі не буде говорити просто так. Потрібно виграти медаль. І необов’язково, що саме він буде нагороджувати». І саме так склалося, коли я взяв медаль, він був на тій локації. Мене нагороджував якраз принц Гаррі, і в мене був час із ним поспілкуватися.
– Про що говорили?
– Безумовно, я йому сказав усе те, що хотів стосовно слів подяки і вдячності за організацію подібного івенту. Це дуже класний захід, він збирає людей, які, можливо, втратили впевненість у собі, які відірвалися від нормального способу життя. Подібні заходи створюють атмосферу, що ось є увага, є повернення у світ для ветеранів. Будь ласка, робіть це, займайтеся далі – і вам тільки допомоги в цьому. На що принц Гаррі мені відповів, що саме для того він усе це робить, щоб ми відчували, що нас не кинуть, що ми одна родина, що ми знаходимося в такому ком’юніті.
– Це ваші перші Міжнародні змагання. Як ви взагалі прийшли у ветеранський спорт?
– До повномасштабної війни я працював моряком, ходив до різних країн, мандрував світом. Коли почалася повномасштабна війна, повернувся в Україну і пішов одразу воювати.
Згодом отримав поранення в Бахмуті. Довгий час відновлювався, бо в мене були ноги перебиті. Якось по радіо почув про Invictus. Я погуглив в інтернеті, написав – і мені сказали приїжджати на відбір.
Про Ігри Нескорених дізнався лише минулого року. На початку літа мені стало відомо, що я потрапив до збірної й прямо одразу перейнявся цінностями змагань, які були продемонстровані в Україні на відборі.
– Наскільки складною була підготовка до змагань? Особливо до зимових видів спорту. Адже це перші в історії зимові гібридні Ігри Нескорених — поєднання літньої та зимової програм.
– Я пів року готувався, щоб добре виступити, щоб добре представити свою країну. Взагалі тренування відбувалося дуже швидко. Не було в нас можливості, оскільки погода не дозволяє, й умов в Україні для розвитку зимових видів спорту не так багато. Але з того, що було в нас, ми зробили, я думаю, максимум. Як факт підтвердження – купа медалей різного ґатунку.
Підготовка відбувалася в наших Карпатах, у гірськолижному комплексі Буковель. За декілька днів наші тренери максимум вклали своїх знань, а ми вклали максимум свого часу і зусиль. За ті три дні каталися до такого стану, що вже більше не хотілося стояти взагалі на лижах.
– А до цього ви каталися на лижах?
– Ні! Взагалі вперше став на лижі. Щоб ви розуміли, два місяці тому я навіть уявлення не мав, ще не розумів різниці між біговими та гірськими лижами. А тут уже накатав до того, що взяв срібну медаль.
– Наскільки важливою для вас була ця перемога? Можливо, присвятили цю медаль комусь?
– Для мене це насамперед є певним підтвердженням роботи тренерів, моєї роботи, мого часу, який я вкладав у підготовку.
Перед тим, як спускатися, я сказав, що, як би там воно не завершилося, головне – я висловлюю вдячність своїм побратимам, які боронили нашу країну з 2014 року. За те, що вони дали можливість мені і таким, як я, прийти у військо і зробити певний внесок у те, що ми досі існуємо як держава. Дуже вдячний своїм побратимам, які зробили максимум для того, щоб я зміг зараз тут знаходитися, що допомогли мені вибратися із тієї важкої ситуації, коли отримав поранення. Тому ця медаль і для тих хлопців.
– Як оцінюєте загалом виступ команди України?
– Усі ці змагання – це не про медалі. Це в першу чергу – про створення ком’юніті, про популяризацію адаптивних видів спорту серед ветеранів чи серед людей із інвалідністю. Для того, щоб показати, що життя не закінчується, якщо людина втратила кінцівку чи навіть дві-три кінцівки. Хлопці в нас підготувалися дуже класно. Кожен робив на максимум і своїх можливостей, і це дало свій результат.
– Наскільки такий майданчик, як Ігри Нескорених, є дієвим, щоб нагадати світу про те, що в Україні триває війна?
– Безумовно, тут купа медіа, увага яких прикута саме до України. Їм цікаво почути, що ж скаже український ветеран. У свою чергу, ми висловлюємо вдячність нашим партнерам, завдяки яким ми продовжуємо боротьбу. І також нагадуємо про те, що війна триває. Нагадуємо всьому світу, що от дивіться, наскільки маленька Україна відносно Росії, всіх її потужностей, але вона не здається.
Від автора. Загалом можна сказати, Арсен Рябошапко – скромна, як зараз прийнято говорити, не надто «медійна» людина. І разом з тим він не уникає спілкування, не відмовляється від запрошень на різні громадські і спортивні заходи. Наприклад, ще раніше «був помічений» у ряді змагань з різних видів спорту недавніх минулих років. Одного разу в якості почесного гостя відкривав знаковий футбольний матч в Олександрії. Як зізнається Арсен, він займається футболом майже все своє свідоме життя. З дитинства вболіває за ФК «Олександрія», яку вважає «рідною командою». Мріяв свого часу вийти на футбольне поле «Ніка». І одного дня мрія здійснилася: друзі з футбольної спільноти запросили його на цей захід, підтримавши Арсена таким чином в тяжкий час..
Отже, українська збірна мала справжній тріумф на цих Іграх. Загалом “синьо-жовті” учасники VIII Ігор Нескорених здобули 16 нагород із зимових видів – шість золотих, п’ять срібних та п’ять бронзових. Зокрема, по п’ять – у біатлоні та лижних перегонах, три – у гірськолижному спорті, дві – у сноубордингу та одну у скелетоні.
Також Україні вдалося чотири рази здобути подвійний подіум, а в лижних перегонах взагалі сформувати повний подіум з українців – Володимир Марченко, Ярослав Шаркий, Валерій Одайник – здобули усі три нагороди у класі INO2 – Standing Ski. Ось усі медалісти України у зимових видах спорту на Іграх Нескорених у Канаді:
• Біатлон: Олег Омельчук – “золото” (клас – IBI4 – Open), Руслан Сергійчук – “золото” (IBI3 – Visually Impaired), Іван Лавренюк – “срібло” (IBI3 – Visually Impaired), Олександр Андрієнко – “бронза” (IBI1 – Sit Ski), Артур Милін – “бронза” (IBI2 – Standing Ski)
• Лижні перегони: Анатолій Бирко – “золото” (INO4 – Open), Володимир Марченко – “золото” (INO2 – Standing Ski), Ярослав Шаркий– “срібло” (INO2 – Standing Ski), Віктор Дикий – “срібло” (INO1 – Sit Ski), Валерій Одайник – “бронза” (INO2 – Standing Ski)
• Гірськолижний спорт: Сергій Гордієвич – “золото” (клас – IAS1 – Sit Ski), Олексій Горб – “срібло” (IAS1 – Sit Ski), Арсен Рябошапко – “срібло” (IAS2 – Standing Ski)
• Сноубординг: Олександр Андрощук – “золото” (ISB1-2-3 – Standing), Ігор Олійник – “бронза” (ISB1-2-3 – Standing)
• Скелетон: Ілля Гайдук – “бронза” (клас ISK3)
А всього на восьмих Іграх Нескорених українська збірна здобула 30 медалей у літніх і зимових видах, посівши таким чином третє місце у медальному заліку.

О.Наріжний