Володимир Яворівський: «Ми постійно обираємо не тих»

В Олександрії побував Воло-димир Яворівський. Письменник, журналіст і депутат Верховної Ради України семи скликань, один із засновників Народного Руху України у приміщенні кафе «Мисливський дім» зустрівся з жителями Олександрії та Олександрійського району. Лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка 1984 року за роман «Вічні Кортеліси» (про діяльність ОУН-УПА на Західній Україні в 1942 році), автор численних оповідань, нарисів, повістей і романів, голова Національної спілки письменників України у 2001-2011 роках, Яворівський розповів про свою нову книгу, яка тижнів зо два вийде з друку – «В мене вечеряв Ісус» – історичний роман про княгиню Ольгу, привіз свою книгу про художницю Катерину Білокур і анонсував твір, над яким наразі працює – роман про Івана Мазепу.

Приїхавши до нашого міста за кілька днів по тому, як ВРУ ухвалила рішення про перейменування Кіровоградської області на Кропивницьку, Володимир Олександрович зізнався, що йому найбільше імпонувала інша пропонована назва колишнього Кіровограда – Златопіль, адже Центр України відомий своїми золотими нивами. І саме аграрний напрямок письменник і політик вважає найбільш вдалим для нашої країни – для того, аби мати успіхи, яких зараз немає.

Звичайно, йшлося і про політику, і про ситуацію в Україні. Гість із сумом констатував: коли НРУ тільки започатковувався, його очільники вірили, що країна швидко підніметься, але на жаль, так не сталося. А вийшло навпаки: «Ми ще не мали президента, який би дбав про трудовий народ і дослухався до його потреб. Наша найбільша проблема – ми постійно обираємо не тих»…

Яворівський, який віддав політиці 27 років життя, озвучив намір знову балотуватися до Верховної Ради України, адже: «Ми стільки разів обпікалися, що далі нікуди, треба щось міняти. Хіба ми ледачіші за поляків? Усі пам’ятають, як у 90-х українці возили до Польщі все – від пряників і ремінців для годинників до електротехніки. Але поляки обрали президентом Леха Валенсу, перед яким стояли найважчі проблеми політичної нестабільності та переходу Польщі до вільної ринкової економіки. А потім був «План Бальцеровича», який віце-прем’єр і міністр фінансів Польщі Лєшек Бальцерович, організатор та ідейний натхненник польських економічних реформ (так званої «шокової терапії») застосував для перетворення країни з плановою економікою на країну з ринковою економікою. І економіка Польщі постійно зростає. Тепер ми їздимо до цієї країни на заробітки, працюємо на її економіку на низькокваліфікованих роботах. Давайте подивимося на приклад Чехії. Вацлав Гавел сів у президентське крісло у 1989 році, буквально тільки-но вийшовши з в’язниці. Він підтримував спрямовування Чехословаччини до парламентської демократії і політичних структур західної цивілізації, при ньому держава розпалася на Чехію і Словаччину, однак ці країни між собою не воюють»…

Володимир Олександрович піддав критиці Президента П.Поро-шенка, який обіцяв завершити війну за лічені тижні, хоча добре усвідомлював, що це неможливо. Письменник згадав, як писав три відкриті листи Л.Кучмі з наголосом на те, що з нього не вийшло президента. Покаявся, що вірив В.Ющенку, якого знав як патріота й інтелігента, за якого агітував народ, об’їхавши пів-України. Тепер він говорить про Віктора Андрійовича: «Нам була потрібна міцна рука, але він показував лише свої красиві манжети». «Справжнього лідера Україна ще не мала, – з цією думкою Яворівського багато хто погодиться. – Зараз ми знову стоїмо перед вибором, і нам знову наговорять казок. Якби Господь спустив нам Ангела з неба, ми би всі його обрали Президентом. Та за всіма політиками сьогодні є певні гріхи. А.Гриценко – розумний, прекрасно освічений, але – одинак, а для перемоги на виборах потрібна потужна команда. Р.Безсмертний – інтелігентна і розумна людина, але теж одинак. Юлія Тимошенко – мені не подобаються її кадрові прорахунки, те, як вона закохується у людей і дає їм посади. Але попри всі претензії, що ми до неї маємо, це єдина сильна постать в українському політикумі. Вона скрізь перша і має потужну програму. Але якщо через рік після виборів вона її не реалізує – ми піднімемо людей».

«Президента приводить до влади команда, і він мусить розрахуватися з кожним грошима і посадами. У чому різниця для країни, коли один клан змінює інший?», «До кандидатів у президенти є два питання: що вони хочуть для себе і як збираються зробити нас щасливими?» – такі запитання лунали з залу під час зустрічі. Люди втомилися від обіцянок і політтехнологій і хочуть конкретних відповідей та дій. На жаль, конкретні відповіді вони навряд чи від кого почують.

«Нам потрібен президент з амбіціями – щоб умів ставити цілі і досягати їх, щоб підняв країну на вищий рівень, а не думав лише про власне збагачення, не ховав би гроші в офшорах, коли країна пропадає, щоб усі знали, що його руки чисті і бачили, як він живе», – сказав гість.

Помічник народного депутата Сергія Соболєва Олег Берсименко звернувся до Яворівського з проханням посприяти у модернізації обладнання міського онкодиспансера, бо відомо, що Кіровоградщина є лідером в Україні за кількістю випадків захворювання на рак. Володимир Олександрович пообіцяв, що справою його совісті буде поставити питання про виділення державної допомоги Олександрійському онкодиспансеру, як і забезпечення доступу селян і фермерів до вигідних кредитів, виділення дотацій не лише олігархам-латифундистам, а й простим трударям.

Ярослава Волошко