Творчий фронт Дмитра Кудрі

Хто не знає олександрійця Дмитра Кудрю, що вже понад три десятки років своїми руками майструє чудові вироби з дерева,  які прикрашають оселі та колекції у багатьох містах України та світу. Проте, можливо, хтось дійсно не знає про цю талановиту людину? Тож ми сьогодні розповімо про справжнього майстра декоративно-прикладного мистецтва. 

Дмитро Володимирович Кудря працює в Центрі дитячої та юнацької творчості ім. О. Шакала, де очолює народний колектив-студію «Художнє різьблення», якому, до речі, нещодавно виповнилося 35 років. Уся майстерня напівпідвального приміщення уставлена виробами з дерева. Макети автомобілів, літаків, музичні інструменти, іграшки, ключниці, шкатулки, полиці – усього не перерахувати. Все зроблено руками майстра та його вихованцями.

Взявши за основу своєї діяльності гасло “Краса врятує світ”, Дмитро Володимирович допомагає дітям відкрити для себе радість життя шляхом творчості. Індивідуальність та креативність керівника, його педагогічний такт сприяють досягненню високих результатів у творчому розвитку дітей і підлітків, відродженню надбань українського традиційного народного мистецтва. Тож не дивно, що його учні – багаторазові переможці найрізноманітніших фестивалів та конкурсів.

“Ідеї для творчості черпаємо звідусіль, – розповідає майстер. – Зараз багато чого можна почерпнути з інтернету, немало ідей пропонують і самі учні. Діти, звичайно, найбільше люблять виготовляти іграшки, проте їхня фантазія може бути безмежною. Але завжди, де це можливо, у наших роботах присутні національні мотиви”.

Народився Дмитро Кудря 20 липня 1960 року в місті Мала Виска Кіровоградської області, у 1979 року закінчив Кіровоградське музичне училище за фахом «духові інструменти». 35 років тому, коли Дмитро Кудря викладав у музичній школі гру на кларнеті, його товариш – авіамоделіст Володимир Чумак – запропонував вести за сумісництвом гурток з деревообробки у Палаці піонерів та школярів. Спочатку це було випилювання та випалювання  гравюр на дереві, а вже згодом почалася більш складна робота.

З того часу в нього дві улюблені справи – музика і різьбярство.

Дмитро Володимирович згадує: “Любов до роботи з деревиною мені прищепив батько.  Він власноруч побудував будинок (від фундаменту до даху) і мав свою майстерню. В дитинстві мені подобалось з ним там працювати. Інструменти, запах соснової стружки, творчий клімат — все це і надихнуло мене до роботи з деревом. До речі, мій батько був знаною людиною –  працював кіномеханіком, ремонтував різноманітне обладнання, згодом став другим секретарем райкому партії.  А ще я не був балуваний іграшками; я мав одну стареньку металеву машинку, яку дуже беріг і любив. У школі діяв гурток, в якому учні виготовляли різні вироби з дерева, але я його не відвідував, спостерігав за ними через вікно. Потім вдома сам пробував щось творити. Результатів я досягав самотужки, ніде не вчився даному ремеслу. Під час однєї з виставок познайомився з відомим українським етнографом і  художником  Олександром Георгійовичем Босим. Він мені   дуже допоміг у вдосконаленні пропорцій виробів, у визначенні  напрямку роботи, надаючи коректну професійну критику. Критику я дуже люблю, вона мені допомагає…” 

Здобувши визнання в Україні, Дмитро Володимирович зі своїми роботами почав їздити на міжнародні виставки та ярмарки народної творчості, побував у Польщі, Туреччині, Хорватії, Данії, Нідерландах, де гідно представляв нашу країну. Його творчість сьогодні високо оцінюють мистецтвознавці. Роботи Дмитра Кудрі зберігаються у приватних колекціях багатьох країн. Також вони увійшли до постійних експозицій Державного музею народної архітектури та побуту України, Кіровоградського обласного художнього музею, Державного музею-іграшки, приватних колекцій. Він є постійним учасником обласних та всеукраїнських виставок, конкурсів та фестивалів декоративно-ужиткового мистецтва.

Дмитро Кудря має відзнаку «Відмінник освіти України». Він член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. За високу професійну майстерність, плідну працю з виховання та творчого розвитку дітей і підлітків Дмитро Кудря відзначений нагородами (грамотами, подяками, дипломами тощо). 

Та ось почалася нова сторінка у житті майстра.

“Початок війни став для мене шоком, – каже він. – Два тижні не міг нічого робити, всі думки були на фронті. Як там наші хлопці? Що відчувають, що потребують, як допомогти? Потім прийшло розуміння, що моя допомога – у моїй творчості. Я можу не тільки допомагати матеріально, але й морально, роблячи патріотичні вироби, піднімаючи дух національного супротиву. Так першим воєнним виробом став трактор, що тягне понівечений російський танк. Пам’ятаєте – це фото з’явилося у всіх стрічках Фейсбуку. Трактори я робив і раніше, шаблони і заготовки в мене були. А от над танком довелось попрацювати. Руки “не стояли”, хотілось зробити його максимально нікчемним, розваленим, побитим. Врешті зробив його конструктором, щоб можна було його, буквально, розібрати на частини. Назвав іграшку “Український трофей”. Я виробив кілька таких експонатів та розіслав  замовникам, а собі залишив один – це «трофейна» машина з полоненими орками у кузові. Потім були американські хаймерси. Ця ідея народилася після успішного використання нашими ЗСУ американської зброї на фронті. У мене якраз були в наявності різні деталі від попередніх виробів. Щоправда іграшка слугує не для військових завдань, а як підставка для ручок. Нещодавно в моєму арсеналі з’явилися речі, які не тільки  мають патріотичне спрямування, а й безпосередньо військово-практичне. Це коробки для запалів, що використовуються саперами. Наша місцева волонтерка  Вікторія Шапран показала мені штатний оригінал виробу, і я замислився, чи можу якось змінити конструкцію? Врешті-решт вийшов коробок – дослідний зразок, який відправили військовим. Відповідь була: «Це “бомба”»! Тож я зробив ще 10 коробок та ще й прикрасив різьбленням.

Зараз мої вироби купують як окремо, так і на різноманітних заходах та аукціонах. Зібрані кошти я віддаю на потреби наших воїнів.  Коли щось віддаєш, стає легше на душі. Треба допомагати, чим можеш.

Сьогодні я і мої 34 вихованці знову працюємо, як і в довоєнний час. Проте через можливі обстріли намагаюсь не збирати весь колектив одразу. Як це було під час епідемії коронавірусу, так і зараз – теорію можна викладати і онлайн, а практичні заняття проводити індивідуально. Як і раніше привчаю дітей до праці, націлюю їх на творчість, на благочинність – це і є патріотичне виховання. І це мій посильний вклад у нашу перемогу!..”

Минулого тижня на сторінці майстра у Фейсбуці з’явився допис: “Ми Дуже Любимо працювати з деревом! І тому Щиро Дякуємо нашим ЗСУ за можливість творити”. Тож хай так і буде. 

В. Петренко