Тегеранська авіатрагедія очима олександрійця
Вранці, 8 січня, вже через пару годин після катастрофи в тегеранському аеропорту літака Міжнародних авіаліній України мене по телефону з Києва повідомив про неї мій син Євген (працює в МАУ).
Сказав також, що всіх 9-х загиблих членів екіпажу нашого Боінга знав особисто. Ще напередодні бачив їх живими і веселими, вітали один одного з Різдвом, сиділи разом з ними на черговому брифінгу (загальній робочій нараді авіакомпанії) перед цим фатальним рейсом…
А вчора Женя та кілька його колег їздили в Чернігівську область провідати батьків свого близького товариша Ігоря, одного їз загиблих членів екіпажа. Євген та інші навчалися разом з ним в одному університеті, також разом потрапили в один набір в “Міжнародні авіалінії України”. Таким чином, товаришували понад 15 років….. Батьки Ігоря – літнього віку, десь за 70 років. Залишилися одні (правда, є у них ще старша дочка, але вона давно живе в США, приїздить дуже рідко). Ігор був найстаршим серед бортпровідників цього трагічного рейсу (34 роки). Решта його загиблих колег цього екіпажу зовсім молоді: дівчатка 22 – 25 років, деякі з них не пропрацювали в МАУ й року…. Командир – досвідчений пілот, закінчив Кіровоградську (на той час) льотну академію, ще один пілот теж в ній навчався…
Мені доводилося літати авіалініями МАУ, з певним колом її працівників (колег сина) знайомий особисто, тому невимовно шкода цих загиблих молодих людей, наче близьких… Співчуття їхнім рідним…. За всі 30 років існування компанії МАУ досі жодних трагедій там не траплялося. Всі фахівці МАУ переконані: ні про яку технічну несправність чи помилку пілотів навіть мови не може бути: від самого початку було майже 100-відсотково ясно: літак збитий ракетою з землі, що тепер вже підтверджують і розвідки Канади, Великобританії і США.. Іран, звісно, все заперечує і через те під різними приводами не поспішає віддавати на дослідження, як того вимагають міжнародні правила, бортові самописці (“чорні скриньки”) літака… Але від цього нікому не легше… Вже третій день ця трагічна подія якось не виходить з голови…
Залишити відповідь