Сумна іронія фермерської долі

   Кажуть, хлопці наважилися на цей крок не відразу; життя, мовляв, змусило. Втім, таке пояснення зазвичай наводять тоді, коли інших пояснень не знаходиться. Але й з висновками поспішати не будемо – залишимо їх на потім. Адже у кожної «медалі», як відомо, два боки.

   Бік перший (видимий)

   Організатором, «натхненником» і керівником цього відчайдушного до зухвалості «скачка» (висловлюючись мовою кримінального світу) був Олексій. За іронією долі, він працював… юристом в одному з фермерських господарств Кіровоградщини. Точніше – у господарстві, головою якого був батько Олексія. Там же у Олексія та його близьких і виникли певні проблеми, пов’язані з їхньою професійною діяльністю. Але вирішення цих проблем у правових рамках, мабуть, не вкладалося у можливості, здібності чи уявлення про «всемогутність закону» 26-річного фахівця-правознавця…

   Як свідчать матеріали судового розгляду справи, котрий разом зі слідством тривав понад півтора року, події розгорталися таким чином. Одного листопадового дня Олексій, наштовхнувшись на непереборні, як йому здавалося, життєві обставини, вирішив «брати бика за роги» по-своєму. Спочатку він знайшов собі помічників – двох друзів-однолітків з місцевих жителів – Миколу і Степана, які увійшли в складне становище товариша і охоче згодилися взяти участь у незвичайній пригоді. Потім Олексій, як «глава операції», розподілив ролі, і трійця без вагань приступила до виконання задуманого.

     Мабуть, хлопці уявляли себе при цьому справжніми народними месниками – такими собі робін гудами, довбушами, зорро в одній особі чи може, «добрими гангстерами» з дешевих голівудівських фільмів. Прямо серед білого дня на автомобілі Nissan двоє з них  прибули до приміщення реєстраційної служби районного управління юстиції, розташованого за місцем їх проживання. Сміливо зайшовши до кабінету знайомого їм начальника служби, один з візитерів, тракторист цього ж фермерського господарства на ім’я Микола, зачинив двері з внутрішнього боку і залишився стояти біля них, спостерігаючи за обстановкою. А Олексій сів за стіл навпроти чиновника і, тримаючи в руках предмет, дуже схожий на пістолет, пред’явив своєму візаві вимогу передачі йому коштів у сумі 30 тисяч гривень, визначивши термін виконання вимоги у два дні. Гроші, згідно з вимогою, слід було протягом зазначеного строку покласти просто до поштової скриньки домоволодіння за місцем проживання родини Олексія. Державний реєстратор, на відміну від наших героїв, не вважав себе голівудівським суперменом: пістолет у руках гостя викликав у нього легкий мандраж… А відтак чиновник вирішив не загострювати обстановку і не став чинити опору, як кіноекранні герої, відкривши у відповідь стрілянину з двох «кольтів» одночасно з лівої і правої руки: він смиренно погодився на пред’явлені вимоги. Після цього візитери спокійно вийшли з кабінету і на тому ж автомобілі поїхали геть.

    Наступного дня чиновник отримав на свій телефон SMS-нагадування, що, мовляв, термін спливає завтра, отож не барись. І на випадок чого – нарікай потім на себе… Та чиновник за добу вже встиг трохи прийти до тями і вирішив: ні, я хоча й не супермен, але принаймні – доблесний столоначальник, добряче загартований на тяжкій бюрократичній ниві, отож голими руками мене не візьмеш. Не таких обламував. Та й грошей, зароблених на доволі «урожайній» реєстраційній службі, дуже шкода, щоб так легко їх віддавати…

    Отож спливло ще п’ять днів, а до родинної поштової скриньки Олексія  гривнева «бандероль» чомусь не поспішала! Олексій втратив останнє терпіння. Він покликав ще одного зі своїх помічників – Степана і вже втрьох, на тому ж «Ніссані» хлопці знову прибули до свого старого знайомого. Вигляд у них був рішучий: Микола, як і раніше, заблокував вхід до кабінету (для такої відповідальної місії і щоб справити більше «кіношне» враження,  він навіть заздалегідь переодягнувся вдома у святковий костюм), Степан сів навпроти чиновника з пістолетом, а Олексій демонстративно надягнув рукавички і, взявши до рук важкий гумовий гідравлічний шланг з металевими фітингами на кінцях, принесений з собою, став поруч з господарем кабінету. Реєстратор потім запевняв, що всерйоз побоювався за свої дорогоцінні здоров’я та життя – шланг от-от міг погуляти по його спині та голові… А серйозні хлопці цього разу пред’явили вже інші вимоги: мовляв, за недотримання терміну видачі коштів ти, такий-сякий чинуша, заплатиш нам не 30, а 65 тисяч гривень та ще й подаруєш нам «від чистого серця» ключі і свідоцтво про реєстрацію твого автомобіля Suzuki Liana! Нічого, мовляв, грати з нами у кішки-мишки, ми просто «відкрутимо тобі голову». Столоначальник знову не став ні заперечувати, ні тим більше – чинити опір. Втім, цього разу він уже знав, що буде далі: саме у найкритичніший момент до кабінету раптом увірвалися працівники міліції і на місці затримали усіх трьох візитерів. До речі, принесений нападниками пістолет виявився тренувальним засобом, призначеним для придбання навичок стрільби і поводження зі зброєю! Правда, шланг від трактора був цілком справжнім…

    Судових засідань з приводу цього групового резонансного злочину відбулося декілька, і проводила їх суддівська колегія у складі місцевих і обласних суддів. Вердикт був таким: за сукупністю злочинів, найтяжчим з яких виявилося вимагання великої суми коштів з погрозою застосування сили, Олексію призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, Миколі – 4 роки позбавлення волі, Степану – 3 роки (всім без конфіскації майна). Слід зазначити, що потерпілий чиновник заявив ще й відшкодування матеріальної шкоди на лікування «внаслідок перенесеного стресу і душевних страждань» (майже 26 тис. гривень) та моральної – 500 тисяч, «оскільки були принижені його честь і гідність, а також ділова репутація, та ще й погіршився його авторитет серед колективу». З приводу цього суд вирішив інакше: стягнути солідарно з усіх трьох фігурантів на користь потерпілого матеріальне відшкодування 790 гривень і моральне – 10 тисяч грн.

    Ну що, начебто всім по заслугах? Але чому тоді на всіх судових засіданнях було так багато людей – односельців трьох підсудних? І чому вони так збуджено дискутували між собою на перервах і явно були на боці хлопців, а не потерпілого? А коли оголосили вирок, чому люди так невдоволено, розчаровано і навіть обурено загули? Звідки таке співчуття до засуджених злочинців? Більше того: один з правоохоронців, який мав відношення до даного судочинства, людина досвідчена, у приватній «коридорній» розмові з автором цих рядків з досадою похитав головою і пошепки сказав: «Та у «потерпілого» на лобі написано: закінчений хабарник і хапуга!»

     Інший бік (невидимий)

    На суді обвинувачений Олексій свідчив, що вдома якось його мати скаржилася на вищезгаданого державного посадовця, який вимагає значні кошти за реєстрацію договорів оренди землі у фермерському господарстві його батька, де Олексій працює юристом. От Олексій і вирішив таємно, без відома батьків, допомогти їм,  «поспілкувавшись» з нечистим на руку реєстратором, так би мовити, у неофіційній обстановці…

    А ось витяг зі свідчень і самої матері Олексія, задокументованих у судовій справі: «Дане ФГ орендує земельні паї у місцевих жителів. Я звернулася до начальника реєстраційної служби, щоб зареєструвати договори оренди паїв у кількості 31 шт. Посадовець постійно зволікав, відмовлявся реєструвати їх під різними приводами. Коли я в черговий раз прийшла до нього, він на листочку написав мені  «100 доларів» і сказав, що цю суму треба помножити на кількість договорів, всього вийшло 37 200 грн. (очевидно, на момент розмови – за тодішнім курсом 12 грн за долар. – Прим.авт.). Я попросила надати реквізити для оплати, але чиновник мені відмовив. Через деякий час він сам приїхав до нас додому і сказав, що гроші необхідно привезти йому аж у Світловодськ на таку-то адресу. У призначений час я прибула до Світловодська, де мене зустрів даний чиновник, і ми разом зайшли до якогось приміщення, котре охоронялося. В одному з кабінетів він наказав передати мені гроші і сказав, що їх перерахує охоронець. Ніяких квитанцій мені не надав. Після цього я поїхала додому.

    Потім я неодноразово телефонувала посадовцю, цікавлячись, коли ж будуть зареєстровані договори. Пройшло три місяці, і він знову приїхав до нас додому і сказав, що йому для реєстрації цих же договорів знову потрібні кошти – 51 грн держмита та 120 грн. за надання витягу по кожному паю. Цього разу я все ж витребувала реквізити банку і оплатила ці вимоги не чиновнику, а через банк. Тільки після цього начальник нарешті привіз мені додому витяги з Державного реєстру майнових прав. Потім у мене виникла потреба зареєструвати ще 6 договорів. Уже маючи реквізити, я так само заплатила обов’язкові збори в банк і принесла квитанції і договори реєстратору. Подивившись договори, він сказав, що в них допущені помилки, отож йому також необхідно заплатити особисто, інакше нічого не вийде. Я не стала більше нічого платити, і він так і не зареєстрував договорів.

   Коли правоохоронці затримали мого сина і за підозрою у співучасті – і чоловіка (який насправді нічого не знав про всі означені події), реєстратор приїздив до мене додому і пропонував продати фермерське господарство за 500 тисяч гривень, як він сказав, «щоб не позбавляли волі твоїх чоловіка і сина», – розповідала на суді жінка. Також свідок пояснила, що нею була подана заява в міліцію щодо даних неправомірних дій посадовця, і там була порушена кримінальна справа. Чи просунулась якось ця справа, вона не знає.

    Епілог

   Справа проти «потерпілого» посадовця не просунулась ніяк. Про це автору стало відомо з власних джерел, компетентних у даній справі. Ці ж джерела звернули нашу увагу і на таку обставину: рідна тітка згаданого державного реєстратора працювала на той, нині вже досить віддалений час десь у вищих державних органах. Отож дивно було б сподіватись, що кримінальне провадження проти нього, та ще й не підкріплене реальними доказами хабарництва, могло мати хоча б якісь наслідки. А «потерпілий» чиновник, як бачимо, добряче заробив на цій справі і далі залишається на посаді начальника державної реєстраційної служби. І можливо, продовжує так само «заробляти» на такій нелегкій і, як бачимо, небезпечній службі…

    P.S. Голова фермерського господарства, батько Олексія, судом виправданий, оскільки не була доведена його причетність до вчиненого кримінального правопорушення. На підставі ст.75 КК України засуджених Олексія, Миколу і Степана звільнено судом від відбування призначеного покарання і встановлено їм іспитові строки, враховуючи ряд пом’якшувальних обставин.

О.Осауленко