Скіфські пам’ятки Олександрійщини

У VII-III століттях до нашої ери на території нашого краю проживали скіфи (або ж скити) – кочові племена іранського походження. «Батько історії», грек Геродот Галікарнаський (середина V століття до нашої ери), у своїй книзі «Історія» детально розповідає про скіфський побут, звичаї та традиції.

Якби ми подорожували у часи скіфів і захотіли б опинитися у межах сучасної Олександрії, то озброєний вершник вказав би нам на низину річки Пантікап між трьома курганами. І справді, у давнину наш Інгулець називали Пантікапом. У перекладі з грецької мови назва «Пантікап» означає «рибний шлях». І це не випадково – за тих часів річка була широкою, повноводною та багатою на рибу. Про річку Пантікап згадується в «Історії» Геродота:

«54. Такі мої відомості про ці ріки. За ними слідує п’ята ріка під назвою Пантікап. Тече вона також з півночі і з озера. Між нею і Борисфеном [давня грецька назва ріки Дніпра. – Б. Т.] живуть скіфи-землероби. Пантікап протікає через Гілею [це пониззя ріки Дніпра. – Б. Т.], а затим, минувши її, зливається з Борисфеном», – пише грецький мандрівник та історик античного світу.

Існує й легенда, згідно з якою кургани – один на правому боці від річки Інгулець, вище вулиці Польової, де зараз цвинтар, і другий, який нині став Братською могилою, – були насипані ще скіфами. Був і третій курган, який сто років тому розкопали. Є версія, що ці кургани служили сторожовими вежами козакам. Недаремно видатний земляк, вчений та філософ Дмитро Чижевський, називав наше місто «Alexandria Skytharum», що у перекладі з латинської мови означає «Олександрія Скитська» (на зразок Олександрії Єгипетської).

У цікавій книзі відомого краєзнавця Анатолія Кохана та Юрія Біланюка «Ти – наша доля, Олександрія» (Олександрія, 2004) наводяться відомості про Братську могилу (знаходиться у місті Олександрії по вулиці Діброви):

«[…] Братська могила – це старовинний курган іще скіфських часів. Коли місто було військовим укріпленням, він знаходився за його межами, а згодом опинився у центрі. Років 120 тому [тобто 1884 року. – Б. Т.] він був вищим, ніж зараз, і на його вершині стояла кам’яна баба, витвір давніх митців скіфської епохи. Навколо Олександрії таких могил, курганів було багато, про що пишуть всі дослідники історії нашого міста», – повідомляють відомі краєзнавці.

На курганах скіфи встановлювали антропоморфні стели, які у народі й зараз називають «скіфськими бабами». У тюркських мовах «баба» означає «дід, стара людина». На стелах зображений воїн у повному озброєнні – з мечем або кинджалом, сокирою, луком, точильним бруском, з гривною на шиї, у шоломі; у руках воїн тримає «ритон» (тобто святкову чашу). На всіх скіфських стелах особливо підкреслені чоловічі статеві органи. Окремі антропоморфні стели не мають голів, котрі, можливо, відбивалися скіфами із культовою метою.

У 1883-му році власник маєтку дворянин К. А. Абертасов поблизу села Станишиного Олександрійського повіту (зараз – село Сокільники Знам’янського району) провів розкопки скіфського кургану, під час яких знайдена унікальна скіфська стела VI століття до нашої ери, зроблена із червоного граніту.

Дворянин К. А. Абертасов передав скіфську стелу до фондів музейної колекції старожитностей Єлисаветградського земського реального училища (зберігачем був викладач училища, краєзнавець Володимир Ястребов).
Виявлена знахідка зараз представлена в експозиції біля приміщення Кіровоградського обласного краєзнавчого музею (заклад міститься за адресою: м. Кропивницький, вул. Архітектора Паученка (Дворцова), буд. № 40).

У 1972-1973 роках мій дід, житель м. Олександрії В’ячеслав Володимирович Марченко (народився 1944 року), неодноразово бачив «скіфську бабу». Вона була виготовлена із білого матеріалу та вмурована в огорожу приватної садиби, розташованої у м. Олександрії (десь у районі вулиці Пушкіна).

Поблизу сіл Березівки та Бандурівки Олександрійського району вчені розкопали поселення та могильники доби бронзи, скіфів, черняхів. «Урожай» був щедрим: глиняний посуд, залізна зброя, скляні та срібні прикраси.

У 1980-х роках краєзнавець А. Браутін знайшов поблизу села Недогарок бронзовий наконечник стріли, глиняне прясло, мідну голку та залізний ніж – предмети побуту скіфів, що датуються ІV-VІІ століттями до нашої ери.

Біля села Головківки Олександрійського району виявлено поховання скіфського воїна, здійснене з військовими почестями. Померлого поклали на дно великої ями з підбоєм головою на захід. Поруч помістили його військові обладунки (залізний панцир, бойовий пояс, стріли з бронзовими наконечниками у сагайдаку) та ритуальну їжу. Поховальна камера була затулена важкими плитами з пісковику. Над могилою спорудили високий насип, який оточили кільцевим ровом. Тут же побратими справили тризну. Німими свідками цього обряду стали залишки глиняних амфор, у яких зберігалося вино, кістки барана. Із визначеною ритуальною метою здійснили жертвоприношення коня.

Розпорядженням Олександрійського міського голови від 19 лютого 2016 року № р-28-з «Про затвердження найменувань мікрорайонів, площ, проспектів, вулиць та провулків у місті Олександрії» було змінено найменування міської вулиці Комінтерна на вулицю Скіфську.

Богдан Тобілевич