12.09
2022

Шлях додому

Рубрика: Новости. Автор: Olena

Продовження (початок 5.08. https://ot.kr.ua/istoriya-woliart-club.html)
Мої мандри стали менш безтурботними, коли на одній з доріг побачив попереджувальний знак “Обережно! Тигри!” Зустріч з небезпечним хижаком у мої плани ніяк не входила, тож я вирішив, що ночівель просто неба більше не буде. Треба шукати більш безпечні місця для відпочинку. У невеличких містах Індії туристична індустрія майже відсутня, тож єдиним прихистком для мандрівника тут є ашрами. Це монастирі, які надають притулок усім, хто цього потребує. Проте насправді виявилося, що ця розхожа думка не завжди відповідає дійсності.

З британцем Боббі

В одному з таких монастирів, куди я прийшов пізно ввечері, мені відмовили, сказавши, що ночівля тільки для індусів. Я пропонував навіть останні 200 рупій, що залишилися у гаманці – не допомогло. Тож трохи розсердившись, пішов на залізничний вокзал, що працює цілодобово. Тут творилося щось жахливе – сморід, бруд, скрізь на підлозі лежали безпритульні та каліки.

Знайшовши закуток, вмостився та почав розмірковувати над подіями цього дня і дійшов висновку, що не треба судити всіх людей по окремих їх представниках. І, мабуть, всевишній мене почув. Раптом моє плече торкнулася чиясь рука, я підняв очі. На мене дивився чоловік з великими вусами та широченною посмішкою. Він сказав, що бажає запросити мене у гості, напевне, мені потрібна допомога, і він готовий її надати.
Ми познайомилися, і з’ясувалося, що співрозмовник – професор, який викладає у вищому навчальному закладі, де готують фахівців соціальної сфери. Він щойно повернувся з відрядження і, побачивши мене у такому становищі, вирішив, що може допомогти, і таке знайомство буде йому цікаве. Він запросив мене додому, де виділив цілий другий поверх зі спальнею/ кабінетом та бібліотекою.
Виявилося, що вся його сім’я – незвичайні люди. Дружина теж професор, викладач, старший син – програміст, художник, хореограф, культурний діяч. Його танцювальний гурт виграв у популярному національному ток-шоу на зразок нашого «Х-фактору». Молодший 12-річний син – надзвичайно ввічлива, освічена молода людина, яка вже самостійно пише наукову роботу.
Я звернув увагу на те, що родина живе заможно, але без зайвої розкоші. Стіни будинку старший син господаря розмалював власноруч, оздобив їх цікавими барельєфами. Їжу, як і більшість індусів, сім’я вживає вегетаріанську, яку господиня готує власноруч.
Дізнавшись, хто я та звідки, професор запропонував виступити з лекцією перед його студентами. Я вибрав тему «Як можна реалізувати свої бажання та можливості». Гадаю, їм було цікаво, бо вони жваво ставили питання, обговорювали тему та розповідали про свої мрії. Мене вразило те, що, по-перше, їхні мрії були пов’язані не з якимось особистими матеріальними благами, а з допомогою нужденним, а, по-друге (і це було видно), мрії ці були щирі.
Можливо, хтось скаже, що то було награно, що такого не буває, проте підтвердження цьому я побачив у самому університеті. Коли професор зробив для мене невеличку екскурсію закладом, я відмітив, що будови і приміщення були чисті, але занедбані, а меблі старі. Професор запитав, чи не цікаво мені, чому так, адже навчання у закладі платне. Невже не можна було зробити ремонт, замінити меблі? Відповідь професора мене вразила і підтвердила слова про щирість студентів. З’ясувалося, що педагогічний колектив разом з батьками студентів прийняв рішення, що всі кошти, отримані від платного навчання, йдуть на будівництво реабілітаційного центру для допомоги нужденним!..
Професор пропонував пожити у нього стільки, скільки я забажаю, проте на мене чекав ще довгий шлях.
У тому, що індуси надзвичайно чуйні люди, я переконався ще раз в іншому місті, де місцевий вчитель перетворив власний будинок на початкову школу. І це на фоні тих державних шкіл, які я бачив: у них не було навіть підлоги, а діти ходили босоніж.
Про чуйність індусів говорить ще один епізод з подорожі і теж пов’язаний з ашрамом. В одному з них мене теж не пустили на ночівлю, мотивуючи тим, що це, як виявилося, жіночий монастир, а чоловічий знаходиться за кілька кілометрів. Проте мене не кинули напризволяще, зателефонували до чоловічого монастиря, звідти прислали водія, який довіз мене до місця призначення.
Прибувши в цей ашрам, я був вражений побаченим: посеред диких джунглів стояв монастир готичного європейського стилю! З’ясувалося, що його збудували християнські місіонери, які і несуть у ньому службу. Служитель, що мене зустрічав, дізнавшись, що я з християнської країни, був безмежно радий. Мені надали найкращу келію, де було ліжко з балдахіном та бібліотека.
Спілкуючись з монахами цього монастиря, я дивувався, наскільки у цій країні переплетені релігії, які відтінки набувають її течії, вбираючи одна одну.
Наприклад, служитель (християнин) запитав мене, чи їдять у нашій країні корів. Ствердна відповідь ввела його у ступор. Від почутого він довго мовчав, не знаючи, як на це реагувати. Адже в індуїзмі корова – священна тварина! У цьому християнському ашрамі проживало майже тридцять християнських монахів. Вони, у цих Богом забутих глибоких джунглях, навіть не здогадувалися, що у християн можуть бути якісь інші звички і традиції.
Наступного дня я мав розмову з настоятелем храму – кучерявим сивим дідом (до речі, у жовтій рясі). Він розчулено дістав з-під одежі стародавній дерев’яний хрест, попросив сфотографуватися разом з ним і показувати це фото всім, кого я зустріну в світі – мовляв, хай знають, що у далеких джунглях Індії є християнський храм!..
Ще одна дивовижна зустріч чекала на мене у невеличкому місті, розташованому в центральній частині Індії. Біля головного храму, який у той день виявився зачиненим, мене гукнув індус і сказав, що зі мною хоче познайомитися одна поважна людина. Нею виявився 81-річний англієць Боббі, який пішки і босоніж подорожує країною. Для мене це була знакова зустріч: у географічному центрі Індії зустрілися двоє людей – один перетинав країну з півдня на північ, другий – зі сходу на захід.
Більше того, мій новий знайомий був відомий на всю Індію. Цей місіонер не лише подорожує, а й займається благочинними справами – постачає продукти до ашрамів для нужденних. А ще пропагує рятувати хворих за рахунок транс-плантації. Тобто за те, щоб люди заповідали свої органи тим, кому потрібна їхня пересадка.
Цікавим виявилося також і те, як цей місіонер організовує свою подорож. Він прокладає маршрут на карті, за яким попереду вирушає його автомобіль і прислуга, а він слідом іде пішки. Причому автомобіль, у якому він відпочиває вночі, – це автобус, обладнаний всім необхідним для життя. Такі використовують відомі актори, а називають їх “шикарусами”.
Поспілкувавшись, ми пішли кожен своїм шляхом. Мене попереду чекали релігійна столиця Індії – Варанасі, перехід до Непалу, зустріч зі співвітчизником та багато нових пригод…

Далі буде…

коментарі 2

  • Валерий пишет:

    Спасибо за предоставление информации. Интернет-казино pin up продолжает набирать популярность в мире.

    Мне нравится! Thumb up 0

  • Матвей пишет:

    Все расписано достаточно подробно. {Чтобы {пользоваться|иметь возможность пользоваться} {полным|всем} функционалом Vavada Casino, нужна регистрация в vavada на сайте. Кстати, {этот процесс максимально упрощен|это очень простой процесс}.

    Мне нравится! Thumb up 0

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень