Сад замість полуниці

Для тих містян, які звикли кожної весни приїжджати на збір ягід до підприємства «Олександрійська полуниця», буде прикрою новина про те, що цьогорічний збір був останнім – підприємство перепрофілюється на вирощування фруктів.

Ми зустрілися з одним із власників бізнесу Юрієм Скороходом, який розповів про історію бізнесу та про подальші плани.
– Починали ми цю справу ще в далекому 2008 році. До цього я ніякого відношення до сільського господарства не мав. Жили собі з сімєю у селищі Олександрійському (Димитрове). Вісім років шоферував. Та ось мій брат запропонував узятися за вирощування полуниці. Він якраз вчився в інституті на агронома. Їхню групу направили на практику до Англії. Потрапив на ферму, де вирощували ці ягоди. Він перейняв досвід та вирішив застосувати його в Україні. Тож ми взяли кредит, на який орендували землю та закупили посадковий матеріал і необхідне обладнання. Починали з 10 соток, на яких встановили теплицю. Коли справа пішла, розгорнулися спочатку до кількох теплиць, потім задіяли відкритий грунт. Один гектар, другий, третій… (Брати Скороходи вирощували найпопулярніший сорт полуниці "Хоней", який з одного куща протягом сезону може давати близько двох кілограмів ягід. Свою торгову марку вони назвали "Олександрійська полуниця". За кілька років їм вдалося вирости до одного з найбільших полуничних підприємств області. – Авт.). – Справа потребує багато зусиль та постійних вкладень, – продовжує Юрій. – Працюємо в полі з березня і до пізньої осені. Полуниця – продукт капризний, тож потребує ретельного догляду – треба обривати вусики, поливати, здобрювати, боротися зі шкідниками та бур’яном. А ще важливо, щоб були сприятливі погодні умови, а не весняні заморозки або посуха. Якщо в теплиці від них можна зберегтися, то на відкритому грунті ніяк. На жаль, наш регіон не зовсім підходить для вирощування такої ягоди, бо полуниця любить піщаний ґрунт, тепло та вологе повітря. Тож доводиться кожні кілька днів заливати поля. Для цього зробили басейн на 2 тис. кубічних метрів. Закачуємо в нього воду, а як вона підігріється, подаємо на поля. Отож маємо значні затрати на електроенергію. А бува й навпаки, коли маємо великі опади, ягоди наливаються водою і за кілька годин втрачають смак та стають непридатними для продажу. Стосовно продажу, то це окрема тема! Полуниця має свій обмежений час, і якщо не встиг продати – можеш її викинути! Нам вдалося налагодити оптовий продаж, знайти постійних клієнтів не тільки в області, а й у багатьох регіонах України та Києві. Також практикували для місцевих жителів самозбір. Це було взаємовигідне партнерство – нам менше витрат на збирання та продаж, а люди отримували ягоду прямо з грядки і без торговельних націнок. Так, наприклад, коли полуниця на ринку коштувала 100 гривень за кілограм, ми відпускали по 60. Але війна змусила нас згорнути вирощування полуниці та почати нове направлення діяльності. Справа в тому, що кожні чотири роки треба повністю омолоджувати полуничні насадження, але необхідної кількості посадкового матеріалу зараз немає в Україні. Нам треба приблизно 60 тисяч рослин у розрахунку на один гектар. Єдине підприємство, яке вирощувало такі обєми, закрилося з початком війни, а закуповувати матеріал за кордоном дуже дорого.
Тож нам довелося прийняти непросте рішення – відмовитися від вирощування полуниці та зайнятися новою справою – вирощуванням фруктів. Минулого року ми висадили 4 гектари грушевого саду та 7 гектарів різних сортів яблук. Це так звані промислові низькорослі сорти, які вже цього року дадуть перший врожай. Більш того, ми плануємо зайнятися не тільки вирощуванням і реалізацією продукції, а й її переробкою. Вже встановили промислові холодильники для зберігання продукції, а ось подальша переробка потребує значних вкладень. Сподіваємося, що з розвитком нашого садівництва, зі збільшенням товарообертів зможемо закупити необхідне обладнання та розпочати виготовлення кінцевої продукції.

В.Терещенко