Про військо і війну – без прикрас і лірики

Мабуть, можна з упевненістю сказати, що на четвертий рік великої війни у переважної частини нашого цивільного суспільства досі немає хоча б приблизно чіткого уявлення, що ж таке армія насправді, в реальному образі. Точ-ніше, ці пересічні уявлення настільки сумбурні й хаотичні, що скласти їх докупи, аби отримати навіть загальну картину, навряд чи вдасться. «Перш ніж казати щось про людину, спершу походи з місяць в її мокасинах» – так говорить народна мудрість північноамериканських індіанців. Сьогодні про солдатське життя «поглядом із середини» нам погодився розповісти наш знайомий, військовослужбовець Збройних сил України (у мирний час – молодший науковий співробітник Інституту ядерних досліджень і громадський діяч; освіта – радіофізичний факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка) Богдан Лепявко. Богдан вже далеко не перший «місяць», а ще з початку широкомасштабної російсько-української війни 2022 року носить ці «мокасини». Тобто військові берці. А тому, напевне, уявлення про армію в нього – зовсім не з соцмереж чи новин з телевізора. Отже, далі – його погляди і думки, якими він ділиться з нами.
– Навіть від притомних людей можна почути найпоширеніше: “сьогодні забрали, а через тиждень вже штурмуєш посадку”, “армія – це контр-страйк”, “сонечки голі-босі, не забезпечили”… Що ж таке військо насправді? З чим щодня мають справу військові? В чому, об`єктивно, полягають основні зміни в житті? Довга вийде розмова.

Якось нещодавно побачив інтервю одного відомого журналіста, в якому він пише, що армію слід не героїзувати, а рутинізувати. І я з ним на 100% згоден. Людина бачить десь у TikTok, чи по телебаченню відеоролик штурмовика, знятий ним особистою камерою GoPro. Бачить, як «супермен» залітає в лісосмугу, зайняту ворогом, де майстерно розбирається з ним. І думає: “Я не такий, я так не зможу”. І лякається. І панікує. Але ж не всі у війську супермени! Та й навіть цей супермен не одразу таким став! А на одного штурмовика припадає девятеро людей, що його підтримують та забезпечують, навіть у бойових бригадах. Але цей страх жорсткого «екшену» накладається й посилює природний страх невизначеності у людини, яка бачить це фрагментарне відео. Безперечно, зміна способу життя завжди лякає. Навіть у цивільному житті багато людей роками бояться змінити набридлу роботу. Тому варто розбивати цю не-визначеність, показувати рутинне життя у війську, з яким стикаються всі військові, а не лише найкрутіші специ.
– З чого ж в реальності складається військове буття?
– Почнемо з найнеобхіднішого: житло. Якщо пощастило стояти у великому місті, то може бути й щось умовно пристойне: орендована квартира або хата. Дехто навіть вдома живе, але це скоріш виняток, якщо не маєте бойового досвіду. В сільській же місцевості це зазвичай покинуті хати, підвали, комунальні та промислові приміщення, так-сяк приведені до ладу власними силами, або ж бліндажі в тій самій лісосмузі чи якомусь гаю. Прокачаються навички рубання дров та розпалу буржуйки або грубки. Спальне місце: розкладушка, продавлений диван, каремат на підлозі, саморобний поміст, спальник. Місце служби може суміщатися з житлом або ж облаштовуватись окремо – десь в таких же умовах. Зазвичай в кожному приміщенні живе і працює кілька людей. Іноді багато. Брак особистого простору, потреба домовлятися та відстоювати власні побутові кордони – те, до чого доведеться звикати. Загалом умови дуже залежать від дислокації та крутизни підрозділу. Але це той випадок, коли й твої власні зусилля можуть суттєво покращити умови.
– Гігієна, туалет?

З цим складніше. Навіть не в окопах, душ щодня, ще й з гарячою водою, є не завжди. Буває, треба кудись їхати, щоб помитись і попратись. А так вологі серветки нам в поміч. Сільський туалет або дірка в землі також актуально для величезної кількості військових. Давно ходили в туалет на вулиці в мороз, або з комарами? А близько мільйона хлопців і дівчат це роблять, постійно або ж періодично. Особисто мені доводилося митись та прати речі у дощовій воді, але це був 22-й рік. У прифронті (але і в тилу, в сільській місцевості) нерідко можна побачити оголошення “душ, пралка”. Ну і загалом вимоги до власної чистоти змінюються. Кілька днів не митись або не голитись – ну, буває. Головне не смердіти дужче за побратимів. Зате починаєш цінувати комфорт і дім. Не переймаєшся через дрібниці.
Постійні переїзди. Колись порахував, що протягом 2022 року мені довелося ночувати у близько 40 різних локацій. Далі втратив лік. Більшість з них, звісно, – це якісь тимчасові місця, де живеш 1-3 дні. Здебільшого життя розбивається на більш-менш стабільні періоди по кілька місяців. Але все одно: лиш почнеш обживатися – як треба рухатись. І кожного разу намагаєшся забезпечити мінімальний комфорт за тих умов, де опинився (див. вище). На це йдуть сили й кошти.

– Шляхи і стежки переміщення?
– Дороги та пейзажі навкруги – це не про лірику і красу природи. Часто це села та міста з розбитими та покинутими будівлями. Понтони або переправи замість мостів. Десь на небокраї часто щось горить. Хтозна: може, приліт, а може, просто на полігоні загорілась трава під час навчальних стрільб. Ліси або поля, порізані дорогами з ґрунту або з того, що колись було асфальтом. Шляхи місцями намагаються утримувати, але часто-густо все має сумний вигляд. Зазначу, що як тільки десь у прифронті починають класти асфальт на розбитій вщент дорозі, то одразу набігають так звані «свідки» з криками «не на часі!». Хоча у прифронті – повірте, це дуже на часі. Інакше десь просто не доїде евак з «трьохсотими» (пораненими. – Прим.авт.), або ж у кращому разі побачите новий збір на ремонт чергової «втомленої» автівки.
– Транспорт?
– Все, що з колесами, які крутяться. Пікапи, джипи і бусики всіх мастей і поколінь – від нових до тих, де двигун і решта агрегатів працюють лиш у супроводі нецензурної лексики. Я, якщо чесно, дивуюсь людям, які у тилових чи відносно безпечних місцях – на трасі або в якомусь місті отакі військові «корчі» починають обганяти-підрізати (що нерідко можна побачити). По-перше, там за кермом людина зі зброєю, яка, можливо, приїхала звідти, де світлофори можна побачити лише на капчі від Гугла. По-друге, там може відмовити будь-що, від гальм і до керма. І «поворотник» він не вмикає не тому, що не вміє, а тому, що той не працює або його взагалі вже нема. Бачите автомобіль з характерними рисами – не бійтеся, але поважайте.
– Військова бюрократія, на яку дуже скаржаться, особливо – командири?
– Папери. Так, їх багато, але скажу непопулярне. На мою думку, військо НЕ Є надто забюрократизованим. Принаймні, не більше, ніж інші бюджетні установи. Там пишеш заяву на відпустку, тут – рапорт. Так само за все майно хтось відповідає і розписується. Бухгалтерія так само нараховує зарплати, премії, відпускні, відрядження, лікарняні. Але є принципове «але». Певна установа зазвичай знаходиться в одному й тому ж місці. А військова частина під час війни – ні. Іноді дуже-дуже «ні» (за сотні кілометрів). Навіть тилові частини розосере-джені. І щось підписати перетворюється на справжній квест. На додачу очевидне: кількість транзакцій. Щодня хтось прибув-вибув, виплати, доплати, службові розслідування, отримання, видача, списання, премії, догани… Все це в шалених обсягах. Я працював в інституті, який вважався великим – понад 600 осіб персоналу. А в одній армійській бригаді 5-8 тисяч людей. На додачу, в установах люди зазвичай працюють десятиліттями, а новоприбулі проходять хоч якесь ста-жування. У війську ж усе треба буквально «на вчора», і вчити не завжди є кому і коли. Тому вже як є. І тому грамотних і відповідальних людей цінують. “Грамотних” – це якщо може набирати текст без помилок за допомогою спеллчекера і знає, що таке ексель. І може відповісти “так/ні” на поставлене питання. Не повірите, але й це – проблема. Втім, нікого не звинувачую – умови бувають стресові, сам не раз підвисав.
– Прорахунки і промахи?
– У війську це зазвичай називають інакше і простіше. Але слово «нелітературне», тому залишу його за дужками. Різні помилки неминучі. З такими обсягами дій та комунікацій щось завжди випадає з поля зору, навіть якщо ти – реінкарнація Юлія Цезаря. Тобі щось пообіцяли і забули? Десь щось мали забрати, не забрали, і тепер його нема? Замість чогось одного прислали/списали щось друге? Неправильно порахували зарплату? Ти був у госпіталі, але про це забули, і ти через це опинився в СЗЧ? При переїзді загубили якісь речі, переплутали старлінки, забули паролі та налаштування від обладнання? Все це і навіть більше – реальні щоденні історії. Здебільшого все можна поправити, але це додаткові папери, сили і час. Із часом виробляється інтуїція на ситуації з підвищеним ризиком «про…бів», і “посиливши пильність”, є шанс їх уникнути, або хоча б зменшити наслідки. Сержантські та офіцерські звання – саме про це: досвід і кількість промахів, свідками яких ти був і які довелося розрулювати.
– Контингент, особовий склад, люди…
– Дуже різні за віком, досвідом, інтелектом, мотивацією, наполегливістю. Безвідповідальність, синдром самозванця, ефект Данінга-Крюгера, тупість, впертість, лінь. Це все не може не впливати на ймовірність того, що ви назвали м’яко «прорахунками», а ми тут називаємо про..бами. Звісно, є й унікальні люди, що формують кістяк війська. Але загалом система влаштована так, щоб організм працював незалежно від якостей окремих людей, тобто вона неоптимізована і має купу запобіжників і дублювань функцій. ТАК ЗАДУМАНО. Не в ЗСУ. В усіх арміях світу з давніх-давен. І коли пишуть про “армійський довбо…зм”, то часто-густо це наслідки саме цих її якостей. Підвищувати ефективність варто, але слід мати «на думці» і ці особливості, враховувати їх. Можна придумати що завгодно, але все це мають зрозуміти і виконати не роботи чи вузькі спеціалісти, а звичайні люди з усіма їхніми вадами.
– Харчування, стосовно якого думки і відгуки як військових, так і цивільних людей часто дуже різняться?
– Їжа і куриво. Якщо немає напрацьованих харчових звичок, то в такому випадку – хана. Слід відзначити, забезпечення військ продуктами – щонайменше на тверду четвірку, тому майже всі набирають вагу. Кава «3-в-1» у сільмагах, на заправках та тютюнових кіосках, енергетики, бургери, шаурма, хотдоги. Як каже власниця одного примітного закладу в Краматорську, що відкрився якраз, коли я там жив, “все як ви любите”. Печія і навіть язви – професійні хвороби військових. Тому за цим варто слідкувати з першого ж дня. Так що все має свої дві сторони – протилежні.
– Як з алкоголем?
– За перший же рік служби у вас буде кілька смішних, а також кілька дуже несмішних розповідей, з ним повязаних. Легкі наркотики – рідше, але історії також трапляються. Далі деталізувати не буду. – Як працює військова пошта? – Та ж «Нова Пошта». Навіть якщо ви на БЗВП живете в полі чи лісі, а потім в прифронті, у забутому селі чи бліндажі – вона буде десь максимум в годинній доступності, і хтось іноді буде туди їздити. І привозити вам те, що вас буде тішити. Військове спорядження та шмот, смаколики, передачі від близьких. «Нова Пошта» перманентно додає своєю присутністю «+5» морального духу українським військам (це на додачу до бонусів кожної окремої посилки). За це велика дяка. Слід сказати, ворог це розуміє і нерідко атакує саме відділення та склади НП… – Волонтерська допомога? – Так, звісно: збори, фонди, волонтери… Чогось завжди не вистачає, щось завжди можна покращити. Залежно від власних навичок, ви будете їх робити, репостити, про щось домовлятися. Або ж хтось буде їх робити для вас. Ну і потім весь процес: замовлення, покупка, доставка, перевірка. І на нове коло. Так-сяк за все ще й прозвітуватися треба. – Загальна атмосфера, настрій… – Ага, військовий так званий вайб. Піксель та мультикам. “Цивільний” одяг кольорів хакі, оливи, койот. Шеврони підрозділів, “смішні” патчі. Черги на заправках, у невеличких супермаркетах та генделях, а в більших містечках – то й у гламурних кавярнях. Потяги, автобуси та маршрутки, забиті баулами та рюкзаками. Жінки, що приїхали побачити своїх чоловіків: квіти та сльози на пероні, «вбиті» квартири за ціною готельного номера, сімейні драми… Гучні розмови по телефону в публічних місцях: від планування військових операцій до інтимних подробиць. І поховання нашвидкуруч з імпровізованими памятниками та дитячими іграшками там, де від ворожого обстрілу щойно загинули цивільні… Місцеві жителі, що якось вписалися у цю екосистему. Це, разом з усім вищенаписаним, і є дух війни. Важко описати, але, мабуть, саме за цим їздять сюди волонтери та інші цивільні, кому війна справді болить. Якщо ви не мегакрутий спеціаліст, який справді постійно працює на лінії зіткнення чи й за нею, (але відсотково їх дуже мало) – то 99% вашого часу ви будете бачити навколо себе саме такі картини. Так, життя військового – це «крок вниз» по комфорту майже для всіх. Але подивитися на себе та своє життя з іншого боку, впоратися з новими умовами заради країни, заради виконання громадянського обовязку, зрештою – заради власної гідності, може кожен…

О.Наріжний