Про українську самоідентичність

    14 жовтня, у свято Покрови Пречистої Богородиці , в нашій державі відзначається День Українського козацтва. В Україні немає важливішого чинника та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме воно сприяло виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності. Про роль та внесок сучасних козаків у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві і про те, як виховати справжнього козака, розповів Олександр Притула – засновник та президент Всеукраїнської федерації козацьких бойових мистецтв «Спас», один із керівників сучасного Українського козацтва.

    Етнічний українець, нащадок запо-різьких козаків, Олександр Притула має три вищі освіти – інженерну, правову та педагогічну (фізичне виховання). Рівно 20 років тому, 14 жовтня 1996 року, він заснував та очолив громадську організацію «Школа запорізького традиційного козацького бойового мистецтва «Спас», є керівником запорізької козацької ДЮСШ «Спас», головою правління Всеукраїнської громадської організації «Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле», наказним отаманом громадської козацької організації «Спілка козаків України «Військо Запорізьке», суддею націона-льної категорії, членом наглядової ради Національного заповідника «Хортиця», Координаційної ради з питань розвитку козацтва в Україні при Кабінеті Міністрів України. Універсалом Верховного отамана Українського козацтва у квітні 2012 року йому було присвоєне почесне козацьке звання генерал-осавул козацтва. Він нагороджений президентською відзнакою – Хрестом Івана Мазепи за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у трудовій діяльності.

   Щорічно ВГО «Всеукраїнська федерація «Спас» проводить понад 30 заходів – міжнародних фестивалів, чемпіонатів, соціальних проектів, спортивних змагань, акцій, науково-практичних конференцій, благодійних проектів тощо. З 2009 року ДЮСШ «Спас» взяла під опіку 700-річний Запорізький Дуб на Хортиці. Крім того, О.Притула займається патріотичною, фізичною, психологічною та моральною підготовкою солдатів української армії, організовує волонтерську допомогу та зустрічі вихо   ванців «Спасу» з бійцями АТО.

У 2014 році голова Всеукраїнської федерації «Спас» перший серед українців отримав у США нагороду за особливий внесок у розвиток бойових мистецтв – свого роду «Оскар» у даній сфері діяльності, що є свідченням визнання українського національного бойового мистецтва. Олександр Притула провів для учасників фестивалю семінар – познайомив їх з нагаєчним боєм. Такого там ще не бачили.

   Починаючи з 2016 року, Всеукраїнська федерація «Спас» активізувала діяльність щодо визначення термінів «національні види спорту», «національні бойові мистецтва», внесення їх у законодавство та надання їм окремого статусу.

   – Олександре Леонтійовичу, сьогодні «Спас» вийшов далеко за межі дитячо-юнацької спортивної школи, коло його діяльності неймовірно широке. А з чого все починалося?

  – Ще наприкінці 80-х, займаючись у секції рукопашного бою, я запитав у свого тренера Миколи Нікіфорова: «А чи є у нас своє, українське бойове мистецтво?». Отримавши ствердну відповідь, знайшов і прочитав у журналі «Техника молодежи» у №2 за 1989 рік статтю (лист) Леоніда Безклубого «Интерес моей мысли». Це була перша письмова згадка про українське бойове мистецтво. В ній автор розповів про те, як його дід навчав козацькому бойовому мистецтву. Навчання відбувалося в ігровій формі до тих пір, доки тіло не «заграє», тобто відчує та сприйме той чи інший рух. Я почав збирати інформацію про козацьке бойове мистецтво, аналізувати літературу, українські ігри і танці, освоювати його техніку, рухи і удари, а згодом – навчати дітей та підлітків. У 1994 році почала працювати перша група, у 1997 році у Запоріжжі, на острові Хортиця було проведено Перший Всеукраїнський фестиваль козацьких бойових та традиційних мистецтв, на який приїхало майже сто ентузіастів з України та сусідніх держав. Рік потому були проведені перші змагання зі Спасу, тоді ж у Запоріжжі відкрилася перша ДЮСШ «Спас».

    – У терміну Спас є багато значень. У якій якості вживаєте його ви?

  – Дійсно, існує кілька пояснень терміну «Спас». За переказом мого діда, Спас – це те, що спасає тебе у житті. Крім того, це бойовий припас українського народу; Спас – похідне від Христа-Спасителя; від богів-Спасів (дохристиянських), а також бойове мистецтво козацьких розвідників (пластунів). Кажуть, що Спас відомий від княжих часів, був досить поширений серед запорозьких козаків. Така версія підтверджується тим, що технічний арсенал є бідним. Вся ударна техніка та прийоми передбачають максимально швидку нейтралізацію супротивника. Існує вислів – «Спас – це швидкоплинний бій на знищення». А взагалі Спас – це наша українська самоідентичність.

  – Знаю, що ви активно спілкуєтеся та обмінюєтеся досвідом з людьми, які розвивають різні бойові мистецтва в багатьох країнах світу, надихаєте їх на відродження національних видів спорту. Окрім того, організували і провели чемпіонати Європи і світу зі Спасу. Що покладено в основу Спасу – нашого, українського?

  – Спас базується на трьох принципах: воля, віра, Україна. Воля – це не вседозволеність, а воля вибору, людина має бути вільною. Віра – це наша духовність, наші традиції, без яких немає зв’язку поколінь. Ми не можемо втратити своє, автентичне і національне, споконвічне, бо тоді загубимось у просторі й часі. Витоки нашої духовності – у вірі, народних піснях, карбах та переказах. У Спасі є декілька переказів, які демонструють існування духовного стрижня і дають визначення, хто такі козаки, у цих перекатах прослідковується зв’язок з історичними фактами. Вважається, що до нашого часу дійшло 40 карбів та 2 перекази (Скупський та Супойський). Серед карбів головним вважається «Слово стосове».

   – Певно, що і методика підготовки, і термінологія у Спасі свої, національні.

 – Звичайно. Наприклад, в основі східних єдиноборств – спочатку сувора дисципліна, а потім – регламентовані вправи. А у нас в основі бойового мистецтва покладено ігри, з яких потім виникли рухи і вправи. Навчання у Спасі відбувається в першу чергу завдяки певним специфічним іграм. Такий підхід зумовлено високою травматичністю техніки. Найбільш поширеними є «Смалений вовк», «Сірко на прив’язі», «Цурки-палки», «Панас». Хоча система підготовки не обмежується лише цими іграми, використовується багато інших народних забав. Вони складають систему підготовки козака-охоронця краю – «Козацький вар». Рухи та удари в Спасі – «робочі», тобто такі, які використовувалися українцями у повсякденному житті. Відповідно, назва ударів передає їхній зміст – «через», «гуп», «вихлист», «вулик», «вкляк», «налигач», «матня», «клаксончик» (сучасна назва – історична втрачена), «поцілунок», «здриг» і «нишпорка». Існує ще «хрещений джмелик» та «стріла монгола», але ці удари більше позначають удари у конкретні місця, ніж відрізняються технікою нанесення. Ще однією особливістю Спасу є техніка, яка називається «гойдок». Вона є рухливою базою цього бойового мистецтва. На неї накладається вся ударна та кидкова техніка. Задачею гойдка є максимально швидке зближення з супротивником із одночасним уходом з лінії атаки та заходом супротивнику в бік чи за спину. На своїх семінарах Леонід Безклубий розповідав також про «гойдок смерті» – техніку, яка дозволяє ухилятися від одиночних пострілів з пістолета з одночасним зближенням із супротивником.

   – Які ще напрямки роботи Всеукраїнської федерації «Спас»?

   –  Їх всього сім. Перший, звичайно, спортивний – ми ставимо питання про визначення національних видів спорту на законодавчому рівні. У 2008 році український рукопаш «Спас» було визнано неолімпійським видом спорту в Україні. Правила змагань та навчальна програма для дитячо-юнацьких спортивних шкіл «Спас» була затверджена Державною службою молоді та спорту України у 2012 році.

    Другий – збір інформації про бойову культуру українського народу – з обрядів, пісень, танків, літературних творів. Цю роботу ми ведемо понад 25 років.

   Третій – розвиток козацької педагогіки, відкриття козацьких шкіл та спецкласів. У 2014 році Юрій Руденко, доктор педагогічних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, та Юрій Мельничук, заступник голови науково-методичної ради НДІ козацтва Інституту історії НАН України, видали посібник «Козацька педагогіка», де викладено історію, методики та основні напрямки виховання козаків. На моє переконання, навчання і виховання у козацьких школах повинно базуватися на кращих надбаннях видатних педагогів – Макаренка, Сухомлинського та інших. Первинною має бути педагогічна модель, а не процес, як у нашій системі освіти.

   Четвертий напрямок – козацька медицина. Її основи викладені у книзі Анатолія Пастернака «Козацька медицина». Майже півжиття А.Пастернак працював на Київській станції переливання крові, крім усього, був талановитим фітотерапевтом, знавцем цілющої сили рослин, добре знав історію, вивчав способи народного лікування. Козацька медицина відрізнялася тим, що виліковувала людей. Звідси й термін – козацьке здоров’я.

   П’ятий напрямок – патріотичне виховання молоді на основі військових традицій. На відміну від чиновників, ми вважаємо, що справжній патріот повинен вміти стріляти, бігати, вести рукопашний бій, знати мови.

   Шостий – соціальні програми. Всеукраїнська федерація «Спас» веде активну волонтерську діяльність і допомагає не лише бійцям АТО, а й людям з обмеженими можливостями, інвалідам, хворим на аутизм тощо. І зрештою сьомий напрямок – розвиток права, педагогіки, фізвиховання з наукової точки зору. Ми працюємо не емпірично, а на науковому підгрунті.

   Філії «Спасу» є у 10 областях України, дві школи – міська і обласна – працюють у Запоріжжі. Є плани відкрити козацький ліцей, такий собі український Оксфорд. Співпрацюємо з Польщею, Німеччиною, Австрією та іншими країнами. Опікуємося Національним заповідником «Хортиця», де започаткували міжнародний проект – створення Кургану Єдності, Миру та Перемоги, як енергетично потужний символ монолітності та нездоланності українського народу. У ньому є земля зі знакових місць України, семи Козацьких Січей, 12 країн світу.

   Починати відродження України слід з духов-ності. Я вірю, що Україна розквітне, стане одним із осередків духовного розвитку світу. Наша національна ідея – це воля. Наші предки боролися за вільну Україну, воля закладена в нас на генетичному рівні. І вона приведе нас до перемоги, до кращих часів.

Олена Карпачова