Про мотивацію і можливості

«Допис про хороше. Про майбутнє. Про надію. Про дітей. Я люблю дітей. Своїх учнів люблю. Деякі учні зникають з мого життя щойно закінчують школу, а деякі залишаються в ньому і стають друзями, підтримкою, опорою, стають рідними. Колись я навчала цих, тепер дорослих, дітей, а тепер сама в них учуся! Так! Сьогодні я мала змогу бути присутньою на уроці у свого учня. Гліб навчається в Німеччині та не лише ділиться досвідом щодо вступу до німецьких вишів, а ще й викладає німецьку. На уроці я побачила дорослого, впевненого в собі, харизматичного та знаючого викладача з почуттям гумору! Сучасні технології, володіння різними додатками роблять його уроки цікавими, матеріал засвоюється легко. Мені не соромно сказати, що тепер я вчуся чомусь новому у своїх учнів. Саме за ними майбутнє! Саме вони – Україна! Діти, де б ви зараз не були, бережіть себе! Продовжуйте вчитися! Займайтеся самоосвітою! Прямуйте до своєї мрії!»

Чудові слова, правда? Їх написала на своїй сторінці у Facebook вчитель Гуманітарного ліцею Олександрійської міської ради Олена Балуба. Тільки справжній педагог і високодуховна людина може визнати, що учні перевершили вчителя, і так має бути. Наші вчителі – це не лише ті, хто нас навчає, а й ті, у кого навчаємося ми.
Олена Балуба – єдина у Кіровоградській області вчителька іспанської мови вищої категорії, вчитель – методист, член Асоціації іспаністів України, переможець щорічного міського конкурсу «Олександрієць року» у номінації «Професіонал року» в 2019, лауреат обласної педагогічної премії імені В.Сухомлинського і премії Верховної Ради України. Постійна учасниця Міжнародних семінарів, викладач МАН, постійний член журі ІІ, ІІІ та IV етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з іспанської мови. Її учні – переможці предметних олімпіад і мовних конкурсів, постійні учасники міжнародних програм і проєктів.
Усі, хто особисто знайомий з Оленою Анатоліївною, знають, наскільки вона світла, добра, компетентна і професійна. А ще –
найкраща мотиваторка, яка власним прикладом вчить ніколи не складати рук і рухатися вперед, до мети. Олена Балуба – тендітна красуня з інвалідністю з дитинства ІІ групи (порушення функцій опорно-рухового апарату). Якщо іншим доводиться долати власні лінощі, поганий настрій і проблеми, які здаються значними, то їй щоранку треба буквально збирати себе докупи, бо з часом здоров’я не покращується. Та Олена долає труднощі й не падає духом. За її словами, «Впасти духом – це саме легше». Прокинувся? Пий каву і живи!
Під керівництвом Олени Анатоліївни олександрійські школярі з 2013 року неодноразово брали участь у Міжнародних проєктах і навіть подорожували до Іспанії. Проєкт eTwinning Plus RICO, SANO Y ARTESANO, над яким працювали учні Гуманітарного ліцею (ЗНЗ №9), визнаний кращим проєктом 2021 року України! Завдяки Олені Балубі і її учням, Гуманітарний ліцей двічі отримував нагороду eTwinning School.
«Сьогодні eTwinning, на жаль, призупинив роботу в Україні, оскільки Міністерство освіти і науки не може знайти організацію, яка нас підтримає, – розповіла Олена Анатоліївна. – Влітку 2021 року ми усією командою зустрічалися в Ужгороді, і вже тоді було відчуття, що це востаннє… Шкода. Від цього втратили діти, втратила держава. Про викладачів не варто й говорити. Коли обрубують крила, працювати складно. Ми зверталися до Брюсселю, де відповіли, що незабаром нами буде опікуватися Польща. Чекаємо. Поки що у нас права лише як у глядачів, а раніше ми могли самі засновувати проєкти. Минулого року з дітьми брали участь у конкурсі інсайтів від Малої Академії Наук. Взяли за основу мультфільм про козаків і створили комікс іспанською. Він став абсолютним переможцем конкурсу. Нам сказали, що такої роботи ще ніколи не було, навіть радили зареєструвати авторські права».
З початку повномасштабної війни Олена Балуба не виїхала з України, хоча можливості були. Вона продовжує працювати, розвиватися, йти вперед і знайшла можливість допомагати нашим захисникам:
– У перші місяці після 24 лютого 2022 року я не могла знайти в собі сили навіть спекти хліба, який ніколи не купую, завжди печу сама. Мене хотіли забрати до себе учні і колеги, які живуть за кордоном, але я для себе прийняла рішення залишитися в Україні, в Олександрії – заради своєї родини, своїх учнів. Не просто залишитися, а бути корисною своїй країні. Мої вже дорослі випускники дуже мотивують мене. Як, наприклад, Софія Яковлєва, яку я дуже люблю. Саме Софійка мені дала приклад та змотивувала до навчання в Європейському виші. Після піврічного навчання я отримала диплом іспанського Міжнародного Європейського університету Мігеля Сервантеса. Була звичайною студенткою: вивчала сучасні методики викладання, виконувала всі завдання і отримувала масу задоволення від навчання та спілкування з викладачами іспанською мовою. Мою дипломну роботу – ситуативну розробку відкритого уроку студента –
оцінили найвищим балом.
Так от, про користь своїй країні. Йти захищати її на передову або плести маскувальні сітки у мене немає здоров’я. Але по завершенні університету я розіслала своє резюме, та після співбесіди мене запросили викладати в онлайн-школі іспанської мови. Мої студенти – діти (від 5 до 15 років) і дорослі (адвокати, лікарі, дизайнери, айтішники) – наші співвітчизники, які вмотивовані вчити іспанську. Основна маса живе в Україні, зараз студентів побільшало втричі. У мене хороші колеги, і ця школа за рік стала теж рідною. У першій половині дня я працюю в Гуманітарному ліцеї в Олександрії, у другій – онлайн-школі і перераховую гроші на потреби ЗСУ. Мені так легше. Я знаю, заради кого це роблю.

Війна нас змінила: наше ставлення один до одного, до країни, до держави. Можливо, хтось переоцінив свої цінності, а діти враз стали дорослими. З нами (маю на увазі своїх учнів) зв’язалася аргентинська журналістка, яка висвітлює проблеми дітей по всьому світу, порушення їхніх прав. Спілкування з нею було цікавим досвідом: мої учні Нікіта Кузнєцов, Аміна Теличко, я як вчитель і моя колега (яка є моєю викладачкою університету) з Києва як мама розкривали тему війни з різних точок зору. 50-хвилинний подкаст з нашими розповідями виборов дуже престижну премію Аргентинського радіо.
Мої учні продовжують вивчати іспанську мову у вищих навчальних закладах. Цьогоріч Єлизавета Узлова, випускниця мультипрофільного ліцею, вступила на факультет романських мов Національного університету ім. Шевченка. Я дуже радію, що діти йдуть вперед, вони кращі за мене – і так має бути. Я допомагаю їм і водночас вчуся у них.
– Як Ви все встигаєте?
– У мене хороший надійний тил: мама, Галина Григорівна Брагар, і брат Ігор. Це дуже важливо, коли в тебе вірять, підтримують і допомагають. Мені пощастило, що школа, де я працюю вже 24 рік, поряд з моїм будинком. Пощастило з директоркою Тетяною Малишевою, яка з розумінням ставиться до моїх фізичних потреб, створює ідеальні умови для комфортної роботи, завжди підтримує і йде назустріч. У мене хороші колеги і прекрасні учні та їхні батьки. Я знаю, що в разі потреби можу на них розраховувати, бо вони допоможуть.
– Багато людей говорять, що не можуть вийти зі ступору і прокрастинації з початку війни. А Ви, попри все, знаходите в собі сили і можливості бути активною, корисною і рухатися вперед. Розкриєте таємницю?
– Це зовсім не секрет, і я завжди розповідаю: якщо ви прокинулися вранці – це вже велике щастя, потрібно жити. У вас може бути високий або низький тиск, може терпнути нога, боліти рука абощо, нехай це все не завадить прожити неповторний день – слухати чудову музику, дивитися мотивуюче кіно, читати цікаві книги. Насмажте картоплі, спечіть пиріжки, пригостіть сусідів. Дивуйте людей. Займайтеся йогою – у мене не виходить щодня, але я намагаюся. Треба рятувати себе самим, як барон Мюнхгаузен. Неправильно і несправедливо нам сидіти і скиглити, знаючи, що хлопці на фронті воюють за будь-яких умов. Вони не для того там кладуть свої життя, щоб ми тут опускали руки і плакалися, як нам важко. Оптимізму! Віри в себе! Віри в Україну! До Перемоги! Разом!».

Олена Карпачова