Про культуру (на)чистоту

Чистота в Німеччині, виявляється, була не завжди. Зокрема, жителі Швабії мали вікову звичку вивалювати сміття, золу, помиї, здохлих тварин де заманеться. Легко здогадатися, які наслідки мало таке «господарювання» – скрізь бруд, антисанітарія і спалахи хвороб. І це ті бюргери, якими ми захоплюємося?

У XV столітті графа Вюртемберзького дістав цей сморід, і він почав видавати укази, щоб гній та екскременти людей і тварин вивозили на околиці чи на річку, але лише вночі. Та ці укази всі дружно проігнорували. Чхати хотіли німці на тих, хто прагне зламати традиції. Але граф не здався і видав новий указ. Після нього на вулицях Швабії відразу стало чисто.

В указі йшлося: якщо ви помітили, що ваш сусід два тижні не прибирає сміття, і не донесли на нього, то будете покарані і ви разом з ним. Якщо ж донесли – маєте право на частку його землі. Позбутися землі ні за що і бути покараним не хотілося нікому, тож щосуботи шваби почали ретельно прибирати кожен перед своїм двором.

Як вам такий метод? Наче б то примус, насильство і заохочення стукацтва. Але ж як спрацювало!

Наша Олександрія вигідно відрізняється не лише від середньовічної Швабії, а й від багатьох сучасних міст – усі, хто приїздить до нас, вражені чистотою, охайністю та затишком, неповторною атмосферою тихого провінційного містечка, що потопає у зелені. Але самі олександрійці не цінують того, що мають. Ходять «народними тропами» – байдуже, що там тепер газони; переходять вулиці де заманеться, бо пішохідні переходи – для слабаків, їх навіть водії ігнорують, особливо таксисти; рвуть квіти з міських клумб, не переймаючись тим, що при цьому потрапляють у поле зору відеокамер. А що вже й говорити про сміття… Швабам, мабуть, і не снилися такі «поклади», як у нас на околицях, у посадках і на віддалених вулицях. Як з цим боротися, коли люди вперто йдуть проти порядку?

«Щоразу, зустрічаючись з Юрієм Дзбановським, дивуюся його непосидючості, громадянській активності й неймовірному бажанню зробити навколишній світ кращим. От і цього разу. Він переконував мене, що треба активно боротися за культуру побуту: постійно нагадувати олександрійцям про правила переходу вулиць, зокрема. «Хто має нагадувати?» – допитуюсь я, бо теж не розумію, чому за наявності визначених місць переходу де- хто прямує крізь клумби чи газони, затоптує їх, псує дизайн, – пише у Facebook письменниця і журналіст Тамара Аноко. – Юрій Ігоревич трішки дратується моїй прискіпливості й нерозумілості й називає кілька прізвищ, котрі могли б, за бажанням, вплинути на цей стан. По-перше, це чиновник, котрий відповідає за правопорядок у місті. По-друге, Муніципальна безпека. Хіба так складно провести ревізію насаджень на тій же Центральній площі (або в інших місцях), щоб створити перешкоди для витоптування нових доріжок: установити квітникові споруди або висадити нові дерева, щоб любителі ходіння напрямки користувалися вже готовими облаштованими стежками? А тих, хто не бажає прислухатися до правил, приборкувати штрафом. Хіба ми не знаємо, що саме штраф є найдієвішим методом впливу в будь-якій країні, які сьогодні вражають чистотою й культурою побуту. І у нас де-не-де є таблички: штраф 1600 грн. Але хто має стягувати його? (Адміністративна комісія – після того, як Муніципальна безпека складе протокол про адмінправопорушення. – Авт.) Чи є механізм впливу на тих, хто оминає ці таблички й продовжує топтати газони? (Крім вищезгаданого – ні. – Авт.).

Те ж стосується й переходу вулиць. Наприклад, на вулиці 6-го Грудня нещодавно з’явилися оновлені розмітка і знаки. Але люди чомусь мало звертають на них увагу. Я неодноразово помічала, що першими порушниками правил є водії: вони зупияються, де хочуть. Reklama internete – Eugenijus Mockaitis SEO paslaugos kaina. Якщо вже вони не розуміють, то що можна говорити про людей похилого віку? Або про батьків, які ведуть за ручку дитину й порушують правила?»
Тамара звернулася до працівників олександрійських ЗМІ: «Давайте ще раз спробуємо всіма своїми засобами вплинути на наших земляків: проведіть рейди, поговоріть з людьми: чим керуються вони, порушуючи такі прості правила? У серпні підводяться підсумки огляду приватних садиб. А як зберігаються місця загального користування, якими ми пишаємося? Ніхто ж не заперечуватиме, що саме рух ОСББ значно покращив стан наших дворів? З’явилося чимало квітників, встановлено контейнери для роздільного збору сміття. Можемо, якщо бажаємо? Не будьмо байдужими! Давайте разом боротися за культуру побуту, за наше охайне квіткове місто»!
Здається, справа тут не в рейдах, і вони, ці рейди, не допоможуть створити те, чого немає – культуру, внутрішню і зовнішню, повагу до себе і до інших, вміння цінувати працю. Про це писали і коментатори Тамариної замітки і Facebook. Світлана Віряскіна: «Чесно Вам скажу – я не знаю місця у Європі, де б оштрафували за те, що ти сидиш на газоні – бо трава для цього і є – відпочивати на ній – на всіх площах Німеччини, Франції, Італії люди валяються на травичці, фотографуються, п’ють пиво або вино. А от за зривання квітів чи пошкодження дерев – так, штраф, і немаленький. І тут справа не ву чиновнику, і не в поліції, а у вихованні, у шкільній програмі, у менталітеті (вибачте, нікого не хочу образити). Це моя особиста думка, і рейдів тут не потрібно». Олена Ціціма: «Нам потрібно до цього дорости. Необхідний час, щоб змінити наш менталітет. Наше виховання вимагає терпіння, але я вірю, що все буде добре, тому що молодь прогресивна, думаюча і культурна (сподіваюсь). А за нею майбутнє».

Власник приватного будинку, якому шкода заплатити за вивезення сміття. Працівники обленерго, які шматують дерева і кидають гілки не землю, де вони лежать тижнями. Водії, які не зупиняються перед пішохідним переходом. Пішоходи, які стоять-стоять, а потім як побіжать хутенько перед машиною. Нікого не впізнаєте? Так, це ми. І що з нами такими робити? А нічого. Тільки кожен сам має зрозуміти, хто він і яким хоче бути. Тоді є шанс щось змінити. Ну, або – засіб виховання як у швабів.

Нещодавно прочитала статтю Миколи Кіушкіна «Українці не готові до Європи. Висновок після року перебування за кордоном». Автор наголошує: європейці мають спільні риси, яких у нас, на жаль, немає. У них відсутні понти, вони їздять на дешевих тачках, але живуть у гарно облаштованих квартирах. А ми купуємо великі джипи, щоб нас поважали на дорогах. У нас ні- хто не їздить автошляхами за правилами, якщо знає, що поблизу немає ментів. Проти незаконних забудов виходять мітингувати лише жіночки-пенсіонерки, на яких ніхто не зважає. Європейці не соромляться будь-якої роботи, прибирають за своїми тваринками, облаштовують подвір’я. У нас на збори мешканців ОСББ виходять десять осіб, а на суботники – дві: голова і хтось із активістів. Ми вважаємо, що нам хтось щось винен. Хтось має зробити це за нас. Ми не хочемо підтримувати один одного («навіщо я буду «піднімати» того Ваську, краще поїду в Кременчук і там куплю джинси»). Ми не маємо поваги до інших: порушуємо приватний простір, не поважаємо чужих рішень, ліземо, куди не просять. Обливаємо один одного брудом – позаочі і в коментах у соцмережах. Нас не треба спеціально роз’єднувати – ми самі перегриземося. Все це від неповаги насамперед до себе. Микола закликає діяти, а не чекати на покращення: «Кличуть прибирати сміття – ідіть, кличуть садити дерева – ідіть, кличуть протестувати проти незаконної забудови – ідіть. Якщо бачите, що якась порядна людина, яку ви знаєте особисто, іде балотуватися на виборах – ідіть і безкоштовно волонтерте за неї. Бачите десь гори сміття – пишіть скаргу, не прибирають – викликайте поліцію, заводьте справу на виконавця. Кусайте цю гідру дрібними комашиними укусами. Хтось і добряче вкусить. І гідра впаде, обов’язково!».

Олена Карпачова