Павутиння у “споживчому кошику”

Відразу після підвищення з 1 вересня поточного року соціальних стандартів (прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії), про яке з такою помпою повідомили вітчизняні урядові ЗМІ, інші інформаційні джерела обрушили шквал критики на це мізерне поліпшення. На тлі триразового зменшення купівельної спроможності населення підвищення соціальних мінімумів для горомадян, за підрахунками експертів, становитиме не більше, ніж 150-160 гривень, тобто в середньому – на 13 відсотків. Просто казкове багатство, що й казати… Слід також нагадати, що соціальні стандарти не переглядалися з 2013 року, хоча, згідно з законом, це повин-но було виконуватися щоразу після чергової фіксації рівня інфляції. Але ще цікавіший вигляд має так званий споживчий кошик, який нормативно “прив’язаний” до мінімальних соцстандартів. Ось тут все справді трохи запущено, бо якщо мінімалки прожиткових мінімумів застаріли “всього” на пару років, то споживчий кошик законодавці як “наповнили” ще у 2000-му році, таким він залишається і понині ...

Заглянемо в нього, аби пригадати, чим же взагалі живе людина. За іде-єю (а точніше, згідно з Постановою Кабміну №656 15-річної давнини), у “кошику” має міститися мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення її життєдіяльності. Але, виходячи зі встановлених фізіологічних норм харчування, одержується, що українці повинні жити впроголодь. Так, працездатній людині на добу належить 276,7 грамів пшеничного і житнього хліба, 13,7 г вершкового масла, половина яйця, 6,8 грамів рису, 76,7 г капусти, 5,5 г сала і не менш скоромні (м’яко кажучи) порції інших продуктів (всього – близько 40 найменувань). Причому в споживчу корзину не входять навіть чай, кава, соуси, консерви та інші, на думку укладачів цього списку, «непотрібні» продукти.

Якщо заглянути у наступне “відділення” кошика, то сам собою напрошується висновок: при настільки обмеженому раціоні українцям потрібно ретельно стежити за своїм здоров’ям, тому що лікуватися буде нічим. Бо на рік родині виділяється п’ять упаковок вати, стільки ж бинтів, 50 таблеток валідолу, дві баночки зеленки або йоду, п’ять упаковок аспірину або анальгіну (на вибір), десять гірчичників і один тюбик дитячого крему. І це все.

Про таке поняття, як модні речі, споживачам “законного” кошика пропонується забути. Ходити на роботу треба в лахмітті. Гардероб для чоловіків складає: одні штани і дві майки на чотири роки, костюм і чоботи – на п’ять років, светр – на три роки, п’ять пар спідньої білизни на два роки і сім пар шкарпеток на рік. Жінки можуть собі дозволити купити раз у вісім років зимове пальто. Сукню, блузку та спідницю пропоноється носити п’ять років, туфлі (чомусь обов’язково на низьких підборах) – два роки.

З гігієною справи йдуть просто чудово: у рік сім’я повинна використовувати не більше 6-ти пляшечок шампуню, 17-ти тюбиків зубної пасти, 42 шматка мила, 24 пачки прального порошку і 36 рулонів туалетного паперу. Стригтися пропонується чотири рази на рік і один раз на рік ходити в лазню. Побут сім’ї з трьох людей, за нормами Кабінету міністрів, повинен бути налагоджений таким чином: меблі необхідно купувати не частіше, ніж один раз на 25 років, холодильник, телевізор і пральну машину – раз на 10-15 років. Посуд варто берегти – тарілки повинні прослужити три роки, чашки – не менше п’яти років. На цьому тлі просто розкішно бачится культурна програма: рівно 12 разів на рік можна вибратися в кіно, музей, зоопарк, цирк або бібліотеку. Крім того, у кошик входять транспортні витрати та оплата житлово-комунальних послуг.

Але варто пригадати, що за останні 15 років споживання людьми товарів і послуг разюче змінилося. Пригадаймо, наприкінці 90-х, коли формувався “кошик”, переважна більшість громадян України, наприклад, не мала практичного поняття, що таке мобільний телефон та Інтернет у побуті. Дуже змінилися з того часу і самі харчові продукти, і співвідношення їх цін. Також разюче відрізняється частка витрат у бюджеті середньостатистичної сім’ї на ті ж ЖК-послуги і громадський транспорт. Та й взагалі, структура витрат людини за цей час зазнала значних змін. Але законотворці й досі послуговуються пропахлим нафталіном “кошиком”.

Чому – здогадатися не важко: за вартістю цього споживчого набору визначається прожитковий мінімум, який встановлює межу бідності. У свою чергу, прожитковий мінімум впливає на розрахунок мінімальної зарплати і пенсії, стипендії та допомоги на дітей. Тобто, чим біднішим і дешевшим буде “кошик споживання”, тим менший розмір соціальних стандартів може встановити держава. «Штучно занижена мінімальна зарплата не тільки не забезпечує ос-новних потреб працівника і його сім’ї, її навіть недостатньо для фізичного виживання самої людини», – зауважують на це у Федерації профспілок України.

Якби влада переглянула склад споживчого кошика відповідно до реальних потреб людей і перерахувала за нинішніми цінами, то прожитковий мінімум, а слідом за ним і мінімальні зарплати та пенсії довелося б істотно підняти. Навіть міністр соціальної політики Павло Розенко вважає, що на сьогоднішній день прожитковий мінімум для працюючої людини повинен становити не менше 2 тис. грн. Однак відразу робить оговірку: «На ті податки, які, в тому числі, дає в бюджет економіка, держава не здатна забезпечити вищий рівень прожиткового мінімуму, ніж є сьогодні». А експерти, однак, називають ще більші цифри: «Виходячи з реальних норм споживання, прожитковий мінімум українців повинен складати близько 7-8 тис. грн.», – вважає експерт українського «Фонду суспільної безпеки» Юрій Гаврилечко.

Та якщо влада переможно повідомила про жалюгідне (як його назвали фахівці) підвищення соцстандартів, то про перегляд споживчого кошика вона взагалі не згадує.

О.Наріжний