Освітній проєкт своєї епохи: як в Олександрії працювала філія гірничого інституту

60 років тому в лютому 1966 року в Олександрії був відкритий загальнотехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту. Також у 2026 році виповнюється 90 років від дня народження декана цього факультету Родеріка Симоновича Крисіна.

Олександрійський загальнотехнічний факультет Дніпропетровського ордена Трудового Червоного Прапора гірничого інституту імені Артема (зараз – Національний технічний університет «Дніпровська політехніка») був відкритий 5 лютого (за іншими даними – 7 лютого) 1966 року за адресою: проспект Леніна, 82 (у цьому приміщенні потім працювала школа №9, а зараз – Гуманітарний ліцей).
Факультет вів підготовку спеціалістів протягом 3 перших курсів за 6 спеціальностями: технологія і комплексна механізація відкритої розробки родовищ корисних копалин, гірничі машини і комплекси, розробка родовищ корисних копалин, енергетика, електронна техніка, електроприладобудування і автоматика, машинобудування і приладобудування. Загальний контингент студентів становив 650 осіб.
Відкриття в Олександрії вищого навчального закладу надало робочій молоді підприємств міста змогу отримати вищу освіту без відриву від виробництва. У 1966 році до занять приступили близько 100 студентів, які раніше заочно навчалися на перших та других курсах філій Харківського політехнічного та Полтавського інженерно-будівельного інститутів. Форма навчання – вечірня, заняття – тричі на тиждень. По завершенні третього курсу студенти отримували довідку, що давала право без іспитів вступити на третій курс інших вузів й отримати профільну повну вищу освіту. За перші 11 років факультет закінчили 1670 молодих робітників, які отримали спеціальності гірничого інженера, інженера-машинобудівника, інженера-електромеханіка.
Філія працювала в Олександрії 21 рік – з 1966 до 1987. Усі ці роки загальнотехнічний факультут очолював Родерік Симонович Крисін – доктор технічних наук, професор Дніпровського гірничого інституту. Студентам та колегам-викладачам він запам’ятаався як принадлива ерудована людина, прекрасний лектор та організатор, талановитий вчений. Він – автор 190 наукових робіт, двох монографій та підручника. Крім того, Родерік Крисін обирався депутатом Олександрійської міської ради.

Загалом навчальний процес на факультеті забезпечували 18 штатних викладачів, з яких 55% складали кандидати наук. Викладачі були об’єднані у дві кафедри: загальноінженерних дисциплін і загальнонаукових дисциплін.
Вчені факультету успішно працювали над вирішенням низки науково-технічних проблем. Доцент Родерік Симонович Крисін, декан факультету, керував розробкою та впровадженням поточної технології вибухового будівництва каналів для меліорації земель. Доцент Віктор Микитович Ковтун керував науково-дослідними роботами по створенню та впровадженню електродинамічної системи гальмування мостових кранів. Доцент А. Д. Сорокін займався автоматизацією системи водоочищення. Доцент Володимир Іванович Решетняк вирішував питання створення стабілізаційних джерел живлення для надпровідних соленоїдів.
На факультеті впроваджувалася автоматизована система управління навчанням, яка в 1976 році експонувалася на ВДНГ СРСР.
У 1987 році, після закриття Олександрійського факультету, Родерік Крисін повернувся у Дніпропетровськ, викладав у Гірничому інституті на кафедрі відкритої розробки родовищ корисних копалин і продовжував дослідницьку діяльність з проблем промислових вибухових робіт. Під його керівництвом була розроблена нова вибухова речовина «Українит», якою цікавилися інші країни.
Викладач фізики, молодший науковий співробітник Галина Бурдова приїхала в Олександрію з Дніпра 27-річною молодою мамою – у нашому місті їй обіцяли житло. Проте спочатку жінці, як і іншим викладачам, довелося жити у будівлі, де працювала філія інституту – на проспекті Соборному, 82. А Родерік Крисін, за словами олександрійців, які його пам’ятають, жив по сусідству поряд із головним редактором газети «Ленінський прапор» Христофором Соколовським у будинку №44 на вулиці Червоноармійській (сьогодні – Григорія Усика).
Разом з Галиною Бурдовою в Олександрію приїхали п’ять викладачів – математики, хімії, англійської й німецької мови та креслення. Згодом викладацький склад розширився, а Р.Крисін, Н.Бахтала та П.Щербаков, працюючи в Олександрії, захистили дисертації. Планувалося, що філія поступово перейде на денну форму навчання, але комісія з Міністерства освіти «зарубала на корню» цю мрію.

«Абітурієнти складали вступні іспити – фізику, математику, мову та літературу, – згадувала за свого життя Галина Григорівна. – Деякі студенти були старшими за викладачів. Так, у 1966 році на навчання вступили п’ятеро учасників війни. Іспити вони складали на загальних правах. Але Родерік Симонович попередив екзаменаторів, щоб були до них лояльними. Та, як виявилося, ветерани цього не потребували, відповідали навіть на найскладніші питання. Багато хто зі студентів працював, у декого були маленькі діти. Субота в інституті була робочим днем, студенти могли надолужити упущене, доробити лабораторні роботи, отримати консультації викладачів. Тому по суботах у приміщенні інституту було людно, коридорами бігали маленькі діти, поки їхні батьки займалися наукою. Студенти – дорослі, сімейні, працюючі люди – намагалися не пропускати жодного заняття. Серед тих, хто навчався на Олександрійському загальнотехнічному факультеті Дніпропетровського гірничого інституту, – відомі в місті люди: Василь Моцний, Микола Лавренко, Анатолій Штанько, Марія Чігвінцева, Віктор Гурецький. У кращі роки філії кількість студентів сягала 2000 осіб! За 21 рік роботи інституту тисячі наших земляків здобули у ньому вищу технічну освіту».
Окрім Дніпровських, в ОЗТФ ДГІ працювали і місцеві викладачі: А.Веденєєв, В.Дурнєв, В.Ковтун, Ю.Кондратюк, В.Решетняк, В.Некрасов, А.Сорокін, Ю.Буслов. За словами Галини Бурдової, колектив був дружним і практично роками не змінювався.
У приміщенні факультету були сучасні лабораторії теоретичних засад електротехніки, фізики, загальної електротехніки, хімії, опору металів, технології металів тощо. Обладнати їх допомагали олександрійські промислові підприємства та місцева влада під керівництвом Пилипа Гриценка. Усі були зацікавлені, аби в Олександрії працювали висококваліфіковані інженери – випускники ДГІ.
Закрився ОЗТФ ДГІ у період перебудови, як і 11 подібних філій вишів по всій Україні. Серед тих, хто «вижив» у ті роки, – Кременчуцький політех ім. Остроградського, керівництво якого вчасно почало боротьбу за його існування. А в нашому місті з часом випускникам ДГІ ставало все важче знаходити роботу, отже, у збереженні філії практично ніхто не був зацікавлений.
До речі, до середини 1980-х років не лише Дніпропетровський гірничий інститут мав своє представництво в Олександрії. В місті також працювали Олександрійський опорний пункт Підмосковного науково-дослідного вугільного інституту та Олександрійський сектор конструкторських робіт інституту «Укрдніпроєкт».

Український науковець, політик, державний діяч, директор Державної наукової установи «Державний інститут науково-технічної та інноваційної експертизи» Валентин Чеботарьов згадує: «Родерік Симонович та ОЗТФ ДГІ під його керівництвом зіграли ключову роль у моїй науковій кар’єрі та й в особистому житті теж. З вдячністю згадую ті роки роботи в ОЗТФ ДГІ. До речі, ректором ДГІ був теж наш земляк, який, як і я, закінчував олександрійську СШ №2 ім.Горького (сьогодні – гімназія ім. Д.Чижевського) – академік Геннадій Григорович Півняк.
У той час інститут був основною кузнею кращих кадрів для Олександрії. Він відкрив життєвий шлях дуже багатьом людям, які здобували вищу освіту. А закрив факультет своїм наказом міністр освіти УРСР В.Д.Пархоменко – через «недостатній рівень викладацького складу» (не було у нас докторів наук). Будучи уже на пенсії, В.Д.Пархоменко працював у мене в Українському інституті науково-технічної експертизи та інформації (УкрІНТЕІ), який я очолював. Отака спіраль долі. І ще: олександрійський дельтапланеризм розпочинався також в ОЗТФ ДГІ за активної підтримки Р.С. Крисіна».
Минули десятиліття, змінилися назви вулиць, установ і покоління студентів, але значення того освітнього осередку важко переоцінити. Саме тут дорослі, працюючі люди після зміни поспішали на лекції, приводили з собою дітей і будували власне майбутнє.
Факультет залишив по собі не тільки дипломи й наукові розробки, він сформував спільноту, яка вірила в силу освіти. І сьогодні, згадуючи його історію та людей, що стояли біля витоків, ми фактично згадуємо час, коли Олександрія впевнено дивилася в майбутнє через розвиток науки, техніки й людського потенціалу.
Попри те, що ОЗТФ ДГІ припинив існування майже чотири десятиліття тому, його роль у житті міста залишається відчутною. Він відкрив шлях до вищої технічної освіти тисячам олександрійців і став важливою частиною науково-освітньої історії регіону. І його історія – приклад того, як наука й виробництво формували спільний простір розвитку. За два десятиліття роботи він став стартовим майданчиком для тисяч інженерів, дослідників і управлінців, які визначали технічне обличчя регіону.
Сьогодні про факультет нагадують спогади його викладачів і випускників, архівні документи та професійні здобутки людей, чий шлях у науку й професію починався саме тут. Імена таких постатей, як Родерік Симонович Крисін, залишаються невід’ємною частиною інтелектуальної історії Олександрії, що продовжує надихати нові покоління здобувати знання та розвивати свій край.

Олена Карпачова