Олександрійські рятувальники: професійний обов`язок в умовах війни

7 вересня в Україні відзначається День рятівника. Це офіційне свято було встановлене 12 вересня 2008 року указом Президента України на підтримку ініціативи громадськості та тодішнього Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Цього дня заведено вітати працівників аварійно-рятувальних служб, пожежної охорони та інших спеціальних формувань, а також і просто громадян, які внесли свій внесок у справу ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, захисту життя і здоров’я людей. Саме тому свято має узагальнену назву – «День рятівника». А наша розмова у його переддень – з представником професійних рятувальників, начальником Олександрійського районного управління Головного управління ДСНС у Кіровоградській області Дмитром Колісником.

Кор.: – Однією з характерних рис цієї професії є постійний ризик, на який навіть у мирний час доводиться йти рятувальникам, аби визволити з біди інших. Але вже другий рік ваша служба працює в умовах воєнного стану. Напевне, значні і багато в чому несподівані особливості наклали ці реалії на функції професії?
– Почну спочатку. Коли відбулося широкомасштабне вторгнення, наші підрозділи негайно було переведено в посилений варіант несення служби. Також було введено додаткову техніку, забезпечено чергування не «доба через три», як зазвичай, а посилені караули двома складами і чергування відбувалося доба через добу. Це так само стосувалося і офіцерського складу. Це найперше, що було зроблено. Коли в країні почалися гарячі бойові будні, тим часом так склалося, що тут, на нашій місцевості у лютому, а за ним і в березні, дуже багато було пожеж і загорянь, особливо сухої рослинності на відкритих територіях – якось так запамятався саме березень 2022-го. У той же час нашим вищим керівництвом на рівні ДСНС було розроблено декілька варіантів планів дій на особливий період. Один з них (і на цьому особливо наголошувалося) – як буде проводитися евакуація населення з Олександрії на випадок явної загрози входу в місто ворога. Він також передбачав, як ми будемо відходити разом із силами оборони і потім, по мірі відновлення контролю за територією, виконувати свої функції там, де будемо знаходитися та як продовжуватимемо діяльність на випадок окупації. Тобто розроблялося декілька варіантів плану дій – навіть на той найгірший випадок, якщо ворожі війська зайдуть у місто. Адже згідно з міжнародними конвенціями та правилами, служба порятунку мала б виконувати функції і на окупованих територіях. Зрозуміло, що мова йде зовсім не про співпрацю з ворогом, а про професійні функції щодо порятунку людей, гасіння пожеж тощо, які ми мали б виконувати у будь-яких умовах. На щастя, ці варіанти не знадобилися. А так по всіх інших позиціях ми були готові до виконання своїх завдань: наприклад, по забезпеченню пальним та іншими матеріальними ресурсами проблем тоді не виникало. А потім, як відомо, були ракетні удари агресора по нашому місту, у ліквідації наслідків яких ми брали участь… А також наш особовий склад залучався до такої роботи в Кременчук, який також потерпав від ракетних атак. З інших помітних подій – це участь в евакуаційних заходах. Якщо хто памятає, складна ситуація була навесні минулого року на залізничній станції, де мало не до сутичок доходило серед пасажирів потягів на львівський напрямок… Далі – напружені події минулої осені з її блекаутами, пунктами незламності, із забезпеченням супутникового зв’язку та електроенергією від автономних генераторів. Тоді сотні і тисячі людей користувалися допомогою наших пунктів.
А із зовсім недавніх подій – наш особовий склад, як і багато інших в Україні, також залучався до ліквідації наслідків ворожого терористичного акту з підриву Каховського водосховища…
На сьогодні ми вже трохи звикли до того шаленого ритму життя, нав’язаного нам нашим сусідом. Відповідно відбулося деяке помякшення у порядку несення служби, перейшли на звичне чергування «доба – троє». Ну а коли оголошується повітряна тривога, ми за єдиними для всіх правилами переходимо в укриття. Кор.: – Міжнародні організації вам допомагають? – Так, ми отримали дуже суттєву гуманітарну допомогу – це передусім якісна і сучасна спецтехніка. Машини приходили різних марок, в тому числі – з правим кермом, ми їх потім переробляли. Техніка надходила, як правило, від іноземних волонтерів на рівні державної служби надзвичайних ситуацій, вона хоча і бувша у користуванні, але в гарному стані. Кор.: – В мирні часи завжди існували широкомасштабні плани цивільної оборони міста, в тому числі – на випадок війни, де одна з ключових ролей відводилася вашій службі. Наскільки реальність узгоджується з тими планами? – Такі плани були і вони є також і зараз. Можу сказати про одну відмінність: тоді Олександрія була містом з великою промисловістю, де найбільші з підприємств, як правило, мали власні укриття на випадок війни і техногенних катастроф, які були розраховані для працівників підприємств. Зараз захисні споруди цих уже неіснуючих підприємств, у дуже незадовільному стані, і укриття населення в них не підходить для нинішніх реалій. Тому у керівних документах зазначалося, що необхідно пристосовувати для укрить найпростіші споруди – підвали в житлових будинках. Але зауважу, що наше місто не працює в особливий період, і тому основним завданням стояло забезпечити евакуацію населення на випадок наближення ворожих військ. Але більш детально про цей план я не можу говорити, бо такі комплексні заходи повинні проходити спільно з органами місцевого самоврядування та цілого ряду інших органів цивільного захисту і структур забезпечення життєдіяльності міста. Кожна з ланок цього ланцюга виконує своє завдання під координацією міської влади, бо, як відомо, начальником цивільної оборони міста за посадою є міський голова. А наша служба є також у цьому ланцюжку. Маю сказати, іноді робимо навіть більше, ніж це передбачено тими чи іншими керівними документами. Простий приклад: впало дерево. Ми в цей час на чергуванні, та ми не чекаємо, поки дерево приберуть комунальні служби (хоча це їхні функції), адже ми можемо виконати цю роботу за лічені хвилини, тобто швидше за інших. Кор.: – Загальна мобілізація воєнного стану вплинула на чисельність особового складу? – Ні. На всіх наших службовців поширюється «броня» саме через те, що наша структура є однією зі служб цивільного захисту і реагування на надзвичайні ситуації. І це, я вважаю, правильно, адже пожежі у нас як були, так їх менше не стало і зараз. А забрати когось із навчених та досвідчених кадрів – це означає зруйнувати налагоджену систему, адже вивчити нового фахівця це і довго, і складно. Зрозуміло, що зараз уся увага – до тих, хто на вістрі бойових дій із захисту країни і наша служба не така небезпечна, як у ЗСУ. Але з іншого боку, повністю безпечних місць в Україні під час війни у нинішніх реаліях немає… Кор.: – Нагадаємо про структуру місцевих сил ДСНС. – По Олександрійському району є Олександрійське управління (моя посада) й інспекторський склад, який займається профілактикою. Є також два ДПРЗ, в яку входять 8 частин – окрема юридична особа. На мене, як на начальника гарнізону цивільного захисту, покладені обовязки щодо оперативного керування цими підрозділами. Їхнє розташування: 10-а частина – район заводу «Автоштамп», 11-а – на вул. Братській, 12-а – Перемозький мікрорайон, 8-а – селище Олександрійське, 9-а – Пантаївка, а також підрозділи в Онуфріївці, Світловодську і Петровому.
Кор.: – До чого зараз готуєтеся?
– Одним з головних завдань, як і у переважної більшості служб нашої країни, звісно, це готовність до зимового періоду. Війна не закінчилася, ворог і далі завдає лиха інфраструктурі держави, тому, як і минулого року, ми розгортатимемо пункти незламності з усім, що в них належить. Але поки зима настане, ще ось підсохне природна рослинність, і тоді для нас продовжиться сезонна робота з пожежогасіння… А найпомітнішими з позитивних подій можу назвати те, що минулого року ми купили нову спецмашину, зараз оголошуємо тендер на купівлю нової 40-метрової автодрабини з люлькою, яка діставатиме вище 14-го поверху. Так що жителям нашої єдиної у місті «висотки» спатиметься спокійніше…
Кор.: – У професійний день заведено відзначати кращих працівників.
– Не можу нікого виділити окремо: у нас суто командна робота. Комусь працювати, а комусь відсиджуватися – тут так не виходить. На мою думку, у нас всі кращі, всі виконують свої службові обов`язки на найвищому рівні. Тому, шановні колеги! Прийміть щирі вітання з нагоди професійного свята – ДНЯ РЯТІВНИКА.
Наша професія по праву належить до найблагородніших та найвідповідальніших, адже вона пов’язана з безпекою життя. Від нашої мужності, професійної підготовки та фізичного гарту нерідко залежать долі наших громадян. Адже, утверджуючи добро та милосердя, ми – справжні герої наших днів – з честю виконуємо покладені на нас завдання. Наші обличчя першими бачать ті, хто сподівається на допомогу, тож без перебільшення можна сказати, що ми лицарі сьогодення.
Я глибоко переконаний в тому, що ми й надалі збагачуватимемо кращі традиції нашої професії, віддано і сумлінно служитимемо обраній справі та достойно забезпечуватимемо надійну безпеку і життєдіяльність Олександрійщини.
Неможливо у цей день не згадати і про ветеранів, які віддали все своє життя справі серця. Низький уклін Вам за розуміння і допомогу, за те, що навчили нас не боятися труднощів, а впевнено їх долати. Ви, шановні, є гарним прикладом наслідування молодим поколінням.
З нагоди професійного свята бажаю всім рятувальникам щастя, здоров’я, добра і якомога менше тривожних викликів, а у ваших родинах нехай постійно панують мир і злагода.

Наш кор.