Неймовірний дует героїв

Сьогодні я бачила героя. Ні, не супергероя з кіновсесвіту, не почесного громадянина з великою кількістю подяк та нагород, а звичайного чоловіка, який повернувся «звідти». «Звідти» – це те страшне місце, звідки не всі повертаються, а ті, що повертаються, вже навіки несуть на собі відбиток тієї страшної старої, що зветься війна. І мій герой зміг вирватися з її лап, хоча життя для нього, як і для всіх українців, назавжди поділилося на «до» і «після».

Олександр (так звати мого співрозмовника), – людина добра, щира й відверта. Коли я звернулася до нього за допомогою щодо написання статті, він залюбки погодився зі мною поспілкуватися. Олександр Володимирович – військовий, після поранення та контузії був змушений залишити службу та повернутися додому. Але повернувся він не сам, а зі своїм найкращим другом Х’юстоном. Це кіт, який обрав мого героя своїм другом ще на війні, і з того часу вони разом. Олександр згадує, що під час його перебування на Сході України йому та його побратимам часто доводилося зустрічати домашніх тварин, адже багато з них були кинуті своїми господарями, а хтось просто вижив один з усієї родини. Тож коти й собаки, а інколи й папуги були не рідкісними гостями в наших захисників. Мій герой розповідав, що одного разу маленьке кошеня прийшло до нього в бліндаж, обрала собі місце на спальнику й, скрутившись калачиком, заснуло. Ніби воно так робило щодня, і це абсолютно знайомий йому бліндаж. А от історія знайомства його з Х’юстоном досить неймовірна та чарівна. Олександр знайшов свого улюбленця ще маленьким і дуже худим, шансів на те, що кіт одужає, майже не було. Однак усі наші захисники досить вперті, і мій герой не виняток, а отже, він боровся за рудого пухнастика до кінця. І йому це вдалося. Він назвав котика Х’юстоном на честь міста у штаті Техас, де розташований космічний центр, звідки вперше було здійснено політ на Місяць. Чому так складно? Можна, звичайно, придумати, що це символічно, адже перші люди, які висадилися на Місяці, були сміливими борцями й пройшли нелегкий шлях. Але все значно простіше. Олександра завжди цікавила тема космосу, він захоплювався космонавтами і сам у дитинстві мріяв підкорювати космос, тому багато знає про космічний центр у Техасі і про 4-е місто за кількістю жителів в Америці. Так рудий борець за життя став Х’юстоном. Він залишився з моїм героєм жити в бліндажі, ділив з ним і «мівіну», і шматочок хліба. Та неймовірна ця історія ще й тому, що пухнастий улюбленець одного разу врятував Олександра Володимировича. Якось уночі кіт просто почав голосно нявкати, вириватися зі спальника й тікати. Загін, де служив Олександр, тоді переходив з місця на місце, і ночували вони на свіжому повітрі, хто де. Так от, Х’юстон розбудив досить багатьох своїм нявканням і, вибравшись зі спальника, втік. Наші захисники, бажаючи повернути улюбленця, стали його шукати й наздоганяти, поступово залишаючи місце ночівлі. Через декілька хвилин поруч розірвався снаряд, і уламки перетворили місце ночівлі на « решето». Деякі бійці постраждали, але інші залишилися живими. А рудий повернувся до загону й до свого хазяїна майже одразу після вибуху. Мій герой з того часу майже не розлучався зі своїм улюбленцем, і коли прийшов час їхати додому – одразу забрав і його. Взагалі, тварини дуже важливі для наших захисників. Кожен найда, будь то песик чи котик, приносить з собою радість, тепло, добро й розуміння, що ти не один. Багато є доказів, у тому числі медичних, що після спілкування з домашнім улюбленцем людина заспокоюється, негативні емоції поступово зникають, і людина стає спокійною та врівноваженою. З точки зору фізіології, розслабляються м’язи тіла людини, напруга м’язів спадає, поліпшується травлення, а також знижується тиск. Позитивний вплив Х’юстона на мого героя він підтверджує особисто. Після спілкування з цим дуетом, я зрозуміла, що кожен із нас може бути щасливим у будь-яких умовах, треба лише цього прагнути. Такі люди, як Олександр Володимирович, дають надію на світле, краще майбутнє. Я вірю, що доки нас захищають такі люди – ми в безпеці! Я вірю, що незабаром прийде мир у нашу країну, і кожен знайде себе, своїх рідних, близьких, друзів, своїх улюбленців, і ми всі зробимо світ щасливішим!

Анна Коломоєць, учениця 8-А класу Ліцею № 17 Олександрійської міської ради
Керівник: Ткаченко Т.В., вчитель зарубіжної літератури