Нас там чекають…

Наприкінці червня в Україні запроваджено зміни у візово-інформаційній системі, а саме: розпочинається збір біометричних даних консульствами країн Шенгенської зони. Йдеться про те, що відтепер усіх заявників на візу будуть обов’язково фотографувати і знімати відбитки пальців у консульствах та у візових центрах. Звісно, це ускладнює процедуру отримання візи до Шенгену туристам та іншим бажаючим, які мешкають у регіонах, бо для цієї процедури їм неминуче доведеться особисто їхати в Київ (чи в інші міста, де є консульства і візові центри), а це – час і гроші.

Взагалі це не якась там антиукраїнська акція – все відбувається у контексті всесвітнього процесу. Запровадження біометрики – світовий процес, який триває з 2011 року. Відбитки пальців спочатку почали збирати у представників ризикованих для Шенгена африканських країн, а до кінця цього року вимога стане обов’язковою для всіх держав світу, повідомляють українські ЗМІ. При цьому як аргумент наводять, можливо, не дуже політкоректний приклад: мовляв, спробуй-но ідентифікувати по фотографії у паспорті негра або китайця – вони всі між собою схожі так, що мати рідна не дуже розпізнає. Відтак є дуже велика ймовірність перетину кордону людиною з чужими документами. І хоча Україна не перенаселена представниками монголоїдної чи негроїдної раси, та все ж загальне правило, як виявилося, стосується і нас. Тільки ж як це пов’язати з лібералізацією візового режиму, котра, як запевняють, відбувається між Євросоюзом і Україною? Нас заспокоюють: хоча й вимагається, щоб заявник особисто надав свої біометричні дані (зрозуміло, бо як тут може допомогти посередник?), але відбитки пальців, наприклад, будуть дійсними протягом п’яти років, і за цей період їх поновлювати не треба. Але ж цікаво й інше: нововведення стосується і тих, хто вже отримав закордонні біометричні паспорти – для оформлення візи вперше їм все одно треба тепер з’являтись особисто до візових центрів чи консульств і там залишити свої «пальчики»!

Нас весь час заманюють до Європи «безвізовим режимом». Що це означає на ділі? Якщо раніше ви їхали за кордон через турфірму, яка сама оформляла ваші візові документи, то тепер усі безвізові документи ви повинні будете оформляти самостійно. А на кордоні Євросоюзу, якщо не виявиться якогось папірця чи ви просто не сподобаєтесь вартовому зеленої лінії, – все, цурюк. Тобто назад, шановний. І нікому не доведеш, що ти не верблюд.

Нам також торочать про лібералізацію візового режиму. Але й тут не все так просто. Наприклад, аби поїхати до нашого теперішнього найбільшого друга у Прибалтиці Литви, вам потрібно мати на руках фінансові гарантії на певну (зовсім немалу) суму, щоб банківський рахунок був певної категорії та щоб довідочки були оформлені відповідним числом. Також вимагають і те, що називається у народі «движуха по рахунку», тобто розбивка у ньому ваших фінансових витрат і прибутків по місяцях за півроку. Якщо це зветься «лібералізація», яким же тоді може бути ускладнення?

Але і це ще не все. Уявіть собі, що ви прийшли в призначений час у певне місце і там вам зачорнять пальчики. Однак, якщо ви їдете до Франції з метою просто погуляти паризькими бульварами, вимоги до біометричних даних будуть зовсім іншими, ніж у решти наших євросусідів. Не сказати, наскільки вони складніші, але – інші. Це теж лібералізація?

Але ми забули ще про тих, хто не входить до Шенгенської зони, адже Шенген – це не вся об’єднана Європа. Якщо вам подобається Лондон, то постояти на Тауер-Брідж коштуватиме вам зібрати стільки папірців, що таке бажання може й зникнути… От вам і лібералізація. Але нам кажуть: соррі, пардон, екскюзе муа – ви ж самі не виконали якихось там вимог чи правил, не ухвалили законів, не побудували мурів, не вирили траншей чи ще чогось для отримання безвізового режиму з Євросоюзом. А ми що? Кажемо: ухвалимо, побудуємо, вириємо! Нам: от тоді й приходьте. А там, дивись, настане новий етап «лібералізації і безвізового режиму», з’являться нові правила перетину єврокордонів. І ми знову потрапимо у безглузду ситуацію з класичної геометрії – це коли прудконогий Ахіллес (ми з вами) ніколи не наздожене повільну черепаху Шенгенського режиму.

І трохи статистики. У 16 з 22-х країн Шенгену, що мають посольства в Україні, збільшили частоту таких відмов. Наприклад, Фінляндія збільшила відмови у 3,3 рази. У консульстві Швейцарії українським заявникам відмовляли частіше у 2,8, Іспанії – 2,6, Португалії – 2,2, Греції – у 2,1 раза. Рекорди побило Об’єднане королівство Бельгії: у 2014 році воно відмовляло з отриманням візи кожному десятому українцю (показник відмов склав 9,54%).

О.Осауленко