Мистецтво як спосіб відродження

У Центральній бібліотеці Олександрії відкрилася виставка робіт кременчуцької мисткині Наталії Прус. Виставка незвичайна: творчість Наталії – це поєднання авторських картин ті віршів, які є продовженням і доповненням одне одного. Крім того, Наталія пише філософську прозу, займається волонтерською діяльністю. В Олександрію вона привезла 23 картини – в основному пейзажі, бо природа лікує душу найкраще.

Виставка називається «Торкаючись думок». Біля кожної картини – віршовані рядки або філософські роздуми, що допомагають краще зрозуміти творчий задум і наповнюють його глибиною. Пише Наталія під творчим псевдонімом Nedelesco – похідному від її дівочого прізвища Неділя.
Відвідувачі виставки відкрили для себе творчість і внутрішній світ людини, яка довела, що мистецтво та література здатні не лише милувати та зачаровувати, а й відновлювати, відродити до життя й допомогти знайти свій шлях, своє призначення. Наталії не раз доводилося починати життя спочатку. Стартові умови у неї під час приходу в цей світ уже були гірші, ніж у більшості. Наталія сирота, її виховували дідусь із бабусею, старші за неї на 65 років. Ну як виховували – при повній відсутності розуміння, головною умовою для Наталії було – не заважати. Вона і не заважала. Рано стала самостійною. Навчилася бути на самоті, наповнюватися природою, і це досі її рятує. З 12 років забезпечує себе сама. Першою роботою став ринок, де вона допомагала маминій подрузі. Завдяки внутрішній силі, цілеспрямованості й наполегливості Наталія зробила себе сама: не скотилася у «складні життєві обставини», отримала вищу освіту, 16 років працювала фінансовим аналітиком, вийшла заміж, разом з чоловіком стала писати книги.
…А потім прийшла війна. Чоловік на фронті, Наталія допомагала евакуювати жінок і дітей до Європи, пройшла фільтраційний табір у Чехії, отримала «пустий» постріл у голову. Чоловік зник безвісти. Сильний стрес і психологічна травма відкрили у Наталії новий талант. Вона стала писати картини, щоб випустити з себе почуття та думки. І перші ж роботи стали добре продаватися, їх купували американці та європейці. Загалом у Європі Наталія продала понад 90 картин. І повернулася в Україну…
У грудні минулого року Наталія приїздила в Олександрію як письменниця та презентувала їхню з чоловіком книгу «Роби так, як серце каже». Цього разу привезла колекцію картин.
– Творчість в моє життя прийшла в 35 років, – розповіла Наталія. – Після початку повномасштабного вторгнення я пройшла фільтраційний табір, де ментально була абсолютно знищена. «Пустий» постріл у голову мене переродив. Я не знала, куди подіти пекучий гострий біль всередині себе. Допомагала нашим жінкам і дітям, працюючи перекладачем у центрі для біженців у Чехії.

І я згадала про свою дитячу мрію писати картини. Спробувала написати свою першу картину олійними фарбами. Виставила її в інтернеті з коротеньким описом своєї історії, як я потрапила до Європи. Картину купили. Це стало поштовхом писати ще. Так почався мій творчий шлях, і я навіть не уявляла, куди він мене приведе. Мої роботи побачила волонтерка з Чехії й запропонувала організувати персональну виставку-аукціон. В результаті відбулися дві виставки, де було продано 95 картин, і частину коштів передано на потреби ЗСУ – на авто і FPV-дрон. І для мене це було розумінням, що саме творчість може змінити моє життя і допомогти подолати депресію.
Згодом я вирішила повернутися в Україну, бо тут – мій дім, моя країна проживає складні часи, і я хотіла бути з нею. Тим більше чоловік захищав Україну зі зброєю у руках. Потім чоловік зник безвісти, і вже півтора року визнаний загиблим за рішенням його матері. У нас із ним є спільна творчість – це наші книги, які ми писали, альманахи, у яких ми були співавторами. Ці книги я презентувала і подарувала бібліотеці в Олександрії.
Після повернення в Україну я почала друкувати і свої твори. До цього ніколи не писала поезію. Відтоді, з 2023 року, мою поезію та прозу надрукували приблизно 40 видань. Також маю п’ять книг, написаних з чоловіком. Мої картини є у приватних колекціях України, Європи та Америки. Деякі з них прикрашають обкладинки альманахів та журналів, зокрема «Олександрійський маяк» та інших видань майстерні «Pantheon.Література та мистецтво». Я вдячна людям, які підтримують мене, і сьогодні можу впевнено сказати: творчість лікує. Саме образотворче мистецтво та література витягли мене з того дна, на яке падають люди, коли переживають трагедію.
Моя творчість – це моя розмова з суспільством, стан моєї душі, де я намагаюсь використовувати абсолютно всі фарби, які тільки бачу на палітрі, змішуючи їх, міксуючи. Доповнюю своє життя яскравими кольорами, аби не перебувати у сірості й трагедії, що відбуваються зовні.

Одна з картин Наталії Прус має назву «Світло в тобі» та супроводжується дописом: «І сонце світить тобі ясно, і небо синє сил тобі дає назавжди…»
Серед представлених на виставці картин є декілька, на яких зображений маяк. Ця споруда для Наталії має особливе значення.
– Для мене це рушійна сила, яка підсвічує мій шлях, – зізнається вона. – Маяк величний і завжди стоїть на вишині, вказуючи й освітлюючи дорогу. Я намагаюся рухатись вперед попри те, що відбувається всередині і позаду мене, аналізуючи, як фінансовий аналітик, своє життя.
Ще один важливий символ для мисткині – гори як захист від зовнішнього світу й водночас можливість здолати перепони та розширити кордони свого життя. Як нагода зупинитися, подумати, проаналізувати і рухатись далі, можливо обійшовши гори, або вирушивши в дорогу, вгору. Враховуючи кількість гірських пейзажів у творчості Наталії, стає зрозуміло: перешкод у її житті було багато.
– На жаль, це так, – констатувала мисткиня. – Коли ти сирота, то все твоє життя – перешкода, тому що ти виживаєш у цьому світі, як можеш.
Одна з картин з гірськими хребтами привезена з особистої колекції волонтерів. Пише Наталія не лише на полотні, а й на деревині, крім того, розписує гільзи від снарядів – на замовлення волонтерів, в основному – для хлопців на фронт. Такі артоб’єкти слугують для бійців оберегами. На них зображені шеврони, ляльки-мотанки. Невелика колекція таких оберегів є у Наталії вдома, і вона обіцяла при нагоді привезти її в Олександрію.
Картини Наталія пише, коли є натхнення. Говорить: останню написала ще в березні. Зазвичай це відбувається спонтанно, емоційно та іноді неочікувано. Буває, картина народжується за лічені години, і Наталія не може зупинитися, поки її не закінчить. А іноді замальовки чекають місяцями. Все залежить від натхнення, стану душі, наявності вільного часу і ще багатьох незбагненних чинників. Те ж саме стосується і поезії. Трапляється, першими народжуються поетичні рядки, але частіше спочатку пишеться картина, і потім під неї приходять вірші, які змальовують думки та внутрішній стан авторки.
Цікаву історію Наталія розповіла у відповідь на запитання, чи буває таке, що творчий задум змінюється у процесі написання картини.
– Одного разу я збиралася написати жіночий образ, а вийшов чоловічий. І ця картина викликала великий фурор. Побачивши по телебаченню сюжет про виставку, священнослужитель спеціально приїхав на неї подивитися. Справа в тому, що на цій картині – образ Ісуса Христа з кривавими сльозами. Для неї я написала великий вірш – молитву, бо саме тоді мій чоловік був зниклим безвісти. День у день я повторювала цю молитву, написану в стані емоційного надриву.
Найбільше мисткиню надихає природа, яка, за її словами, завжди її лікувала, з якою вона розмовляє з дитинства. Вона любить тишу і дуже цінує особистий простір, для неї важливо берегти свою атмосферу, тому до себе у квартиру, де знаходиться і її майстерня, гостей не пускає.
У деяких її картинах зашифровані послання. Першою такою роботою стало замовлення військовослужбовця з Америки, який попросив зобразити тотемну тварину для своєї ще ненародженої дитини.
А іноді трапляються просто містичні історії: велика картина – теж образ Ісуса Христа, яка була відвезена у Яремче (чоловік Наталії був родом із Західної України), у волонтерський осередок, вціліла після пожежі. Дерев’яна будівля згоріла повністю, а частина стіни з образом залишилася у первісному вигляді – її не торкнулися ні вогонь, ні кіптява. Пожежні, які гасили вогонь, побачивши цю картину, стали на коліна. Сьогодні цей образ прикрашає інший офіс волонтерів.
– Для мене це знак того, що Господь завжди поряд з нами, – говорить Наталія. – Він приходить в образі людей, подій, ситуацій, які нам допомагають вижити. У фільтраційному таборі мене врятувала лише молитва. Вона допомогла не потонути остаточно у депресивному стані, в якому я перебувала, не маючи рідних та близьких. У той час підтримати мене не було кому, і мене рятувало лише розуміння того, що я ходжу під Богом та отримую від Нього допомогу.
Наталія зачитала свої твори-роздуми – глибокі, філософькі і дуже співзвучні тому, що відчуває кожен. Вона подарувала Центральній бібліотеці Олександрійської МЦБС свої книги, журнали та картини, а присутнім на відкритті виставки – листівки зі своїми роботами.
– Життя триває. Попри всі випробування, я бачу світло, яке веде мене вперед, в майбутнє. Пам’ятаю і минуле з його важливими уроками. Іноді доля дає нам перешкоди для того, аби відкрити кращий шлях до великих звершень. Адже в житті завжди все на краще. В цьому я вже впевнилася на сто відсотків. Тримайте високо голову, аби мати можливість побачити вихід, і навіть у складних життєвих уроках знаходьте щось важливе та цінне, що надасть вам сили та виведе на новий рівень буття, – радить Наталія тим, хто перебуває у складній ситуації.
Виставка діятиме до 25 червня за адресою: м. Олександрія, вул. Григорія Усика, 41. Роботи Наталії Прус продаються.

Олена Карпачова