Макс Кідрук: “Важливий меседж, а не фінал”

Сьомого листопада в Олександрійській бібліотеці для юнацтва в рамках Всеукраїнського туру «101 місто ДНБ» суперпопулярний український письменник Макс Кідрук презентував свій новий роман «Де немає Бога». Зала була заповнена вщент, і стільців на всіх 250 людей різного віку, хто прийшов «на Кідрука», не вистачило, та всі залишилися задоволеними, бо отримали те, на що й сподівалися – було цікаво, надзвичайно пізнавально, з гумором та інтригою. Нова книга, попри те, що зображено на її обкладинці, – не про авіакатастрофу і не про виживання в горах. Вона про людей, про хитросплетіння доль, про стосунки дітей і батьків, про те, хто є хто в умовах, коли соціум не має значення і на перший план виходить необхідність залишитися в живих. Як довго люди триматимуться за те, у що вірять, у місці, де не діє мораль і де немає Бога? Усі персонажі пов’язані між собою, за кожною сюжетною лінією щось криється, і читач має розв’язати цей ребус. Макс говорить, що в мережі вже є понад 500 відгуків на роман «Де немає Бога», і його як автора надзвичайно тішить, коли читачі акцентують увагу на тих епізодах, на яких він і хотів.

Олександрійські бібліотекарі вразили Макса і його команду у самісіньке серце, подарувавши дерев’яну мапу України з позначеними на ній містами, якими проходить божевільний марафон (як його називає Кідрук) “101 місто ДНБ”. Такого йому ще ніхто не дарував, ми круті! Він поїхав, але обіцяв повернутися наступного року, коли відзначатиме 10-річний ювілей письменницької діяльності, і не раз – навесні зі збіркою оповідань «Заради майбутнього», а восени – з новою книгою «Доки світло не згасне назавжди», де буде інтерактивне доповнення. І ще одне – хороша новина для шанувальників містичного трилера “Не озирайся і мовчи” – Кідрук обіцяв продовження! По завершенні презентації Макс дав інтерв’ю для читачів «ОТ».

– Чи виправдала себе ідея проведення Всеукраїнських турів?

– Всеукраїнські тури були і до цього – впродовж щонайменше шести років. Але раніше вони обмежувалися лише обласними центрами. Минулого року ми вперше побували у цілій купі містечок, де нас ніхто не знав (тут Макс помиляється, бо в Олександрії його знали і чекали. – Авт.). Цього року закріплюємо успіх, тому що тур не може бути одноразовою акцією, бо для чого тоді зацікавлювати і розширяти аудиторію? Цей тур однозначно більш успішний, ніж попередній, в тому числі і за кількістю людей на презентаціях, і за кількістю проданих книг, відгуків і підписників у соцмережах, зацікавлених ЗМІ.

– Читацька аудиторія, яка приходить на зустрічі, теж змінилася?

– Насправді у мене ніколи не було якоїсь одної категорії читачів, окрім ранніх романів, коли говоримо про «Бот», який читали здебільшого підлітки і молоді люди до 25 років. Після виходу останніх романів – «Жорстоке небо», «Зазирни у мої сни», «Не озирайся і мовчи» і «Де немає Бога» аудиторія очевидно подорослішала, але стала більш диференційованою – є 14-річні підлітки і навіть молодші, які приходять з батьками, і є люди, яким далеко за 50, а можливо навіть і за 60. Я суджу по обласних центрах, тому що це краща вибірка – коли люди платять за квиток. Основний контингент – мого віку і трохи молодші.

– Всеукраїнський тур – це не лише зустрічі з читачами, але й можливість побачити країну. В одному з інтерв’ю Ви сказали, що змін в Україні не бачить тільки сліпий. Про які зміни Ви говорите, які побачили на власні очі під час туру?

– Найперше – це дороги. Минулого року ми їхали з Кропивницького до Олександрії, і дорога була жахлива. Сьогодні дорога прекрасна. На Заході України ми котнули понад 4,5 тисяч кілометрів,і можливо тільки зо дві сотні кілометрів, де була погана дорога. Це лише один із прикладів, але це об’єктивна реальність, яку не можна ігнорувати, бо відчуваєш її на собі.

– На всіх презентаціях Ви говорите про еволюцію – тваринного світу, людей. У чому полягає особиста еволюція Макса Кідрука?

– Дуже багато читаю, і це спричиняє моє зростання як читача, яке потім виливається в мою особисту еволюцію. І мені приємно, що абсолютна більшість читачів і критиків це відзначають. А читачі з кожним роком стають більш вимогливими і зрілими. Можливо, не всі зі мною погодяться, є люди, яких ми з командою жартома називаємо сектою адептів третього «Бота», вони чекають від мене іншого. Але мене самого надзвичайно тішить той напрямок, в якому я еволюціоную як автор.

– Щомісяця Ви звітуєте у соцмережех про прочитані книги. Які книги запам’яталися цього року?

– Книга, яка затьмарила усі інші, – роман Ієна Бенкса «Осина фабрика» – ця потужна історія стала для мене неочікуваним відкриттям. Вже у турі дочитав науково-фантастичний роман Дена Симонса «Падіння Гіперіона». І третя книга – науково-популярна, це напівавтобіографічний твір Нобелевського лауреата з фізіології та медицини за дослідження механізму формування пам’яті Еріка Кандела «У пошуках пам’яті».

– Я так розумію, що враження від прочитаних книг Ви певним чином відтворюєте у своїх романах.

– Так, це завжди стає підґрунтям, але з художнім нахилом.

– Ви читаєте українською, російською і англійською мовами. Героя книги «Зазирни у мої сни» мати стимулює до читання, але тільки не російською. Це автобіографічний факт?

– Ні. Я багато читаю російською, у мене немає з цим проблем. Якщо це робить мене кращим автором, більш освіченою людиною, яка різниця? З перекладеними художніми творами в Україні все окей, ми отримуємо світові новинки – книгомани мають усе для втамуваня читацького голоду. Але я читаю набагато більше. І мені часто цього не вистачає, я замовляю книги через сестру в Росії. На превеликий жаль, в Україні дуже мало науково-популярних книг всесвітньо відомих західних авторів, а мені саме їх бракує.

– Ваші книги продаються за кордоном?

– Так. У Польщі, Німеччині, Чехії та Росії.

– Чого, на Вашу думку, сьогодні потребує український читач?

– Я не можу відповісти на це запитання, бо я цього не знаю. Я прихильник тези Стіва Джобса: покупець, споживач не знає, чого він хоче, поки ти йому це не розкажеш. Я пишу ті історії, які в першу чергу цікаві мені. І потім виходжу перед людьми і не боюся цього, розказую, чому це аж так круто, чому мене самого пре. Якщо після цього це захоплює когось іще – прекрасно. Автор завжди повинен писати про те, що він любить і у чому розбирається. Якщо я чогось не знаю – консультуюся з фахівцями. Та під час написання «ДНБ» не консультувався ні з ким – книга про ті речі, які я люблю: авіація, американський футбол.

– Які з уже виданих книг Ви сьогодні не написали б?

– «Бот» – перший і другий. Вони пласкі, як підлога. Там немає жодної глибини. Але я розумію, що без «Бота» я зараз не сидів би перед вами, і поважаю читачів, яким ці книги подобаються.

– Багатьом читачам не подобається трагічний фінал і безвихідь, якими завершуються Ваші книги.

– Погоджуюся стосовно лише однієї книги – «Зазирни у мої сни». Всі інші фінали я не вважаю трагічними. Я зараз скажу не як автор книжок, а як читач: неправильно оцінювати якість і художню цінність книги, виходячи з наявності хепі енду. Книга має транслювати меседж, і він може вимагати жорсткого закінчення. Однозначно важливий сам меседж, а не фінал. У «ДНБ» багато меседжів у кожній історії. Але здебільшого книга про те, що існують ситуації, які цілковито знімають з людини наліт соціальних норм, релігійних догм, які тиснуть на нас у соціумі і роблять нас тими, ким ми є у спілкуванні з нами подібними. Книга про те, що у таких ситуаціях не завжди той, хто був моральним, проявляє себе з кращого боку, а той, хто був негідником у звичайному житті, проявляє себе з гіршого боку.

– Отже, якщо про меседж, – людина здатна змінити ситуацію чи ні?

– Здебільшого так. Але буває, трапляються у житті ситуації, навіть на шляху до яких ти прийняв правильне рішення, і на кожному перехресті повернув у правильному напрямку, але все одно все обертається найгіршим чином.

– Ваша формула успіху – дисципліна, щоденне виконання монотонної роботи. А що є відпочинком, розвагою, чи бувають у вас відпустки?

– Можливо, це буде банальною відповіддю, але я люблю те, що роблю. Від чого відпочивати – від читання чи від написання книг? Я хочу писати більше, швидше, якісніше, краще, дізнаватися щось нове.

– Ви говорите, що зараз письменникам починати легше, ніж Вам 9 років тому. Чому?

– По-перше, уже виросло покоління, яке читає свідомо, коли немає агресивного упередження стосовно українського. По-друге – хай потроху, але розширюється мережа книгарень. І по-третє –зараз видавці готові вкладати в молодих авторів. У молодих авторах зацікавлені усі – читачі, видавці і VIP-менеджери. І не виключено, що наступного разу я приїду до вас не сам, я з якимось молодим автором, який матиме 15-20 хвилин перед моїм виступом і розкаже про свою першу книгу і вийде таким чином на мою аудиторію. Я навіть у найрожевіших снах не міг уявити, що я до цього дійду.

Олена Карпачова