Макс Кідрук: «Реальність – не те, чим здається»

Цьогорічний тур письменника, мандрівника і популяризатора науки Макса Кідрука з книгою «Доки світло не згасне назавжди» включав у себе 70 міст України, серед яких 45 – райцентри, у тому числі й Олександрія. Сам Макс називає його особливим – впродовж наступних двох років турів більше не буде, оскільки Кідрук планує «засісти у барлозі» і працювати над серією романів про колонізацію Марса. Але особливість не лише у цьому. Як і обіцяв, Кідрук представив молодого письменника Юрія Даценка з дебютним романом «Пастка для різника». Макс, який сьогодні є одним із найпопулярніших українських авторів, пригадує, як у 2009 році, коли вийшов з друку його перший твір – тревелог «Мексиканські хроніки», його «розкручував» уже знаний Андрій Курков, взявши Кідрука у міні-тур і надавши час «на розігріві». «Я був дурний, пафосний і не міг збагнути чому, – говорить Макс.

– Але згодом зрозумів: літпроцес – це в першу чергу нові імена, і якщо допомагаєш молодим авторам, значить, сприяєш цьому процесу». Прозу Юрія Даценка Кідрук називає такою, яку хочеться рекомендувати.

У своїх «15 хвилинах слави» хмельничанин Юрій Даценко розповів про себе, свою книгу та показав буктрейлер. Чоловік та батько, реконструктор і байкер Юрій заробляє швейним ремеслом – виготовляє лицарські шатра. У тому, що він став письменником, «винен Кідрук», який помітив його талант. «Пастка для різника» – третій роман Даценка, з двома першими він безрезультатно потикався до видавництв. Дії роману відбуваються у Проскурові (стара назва Хмельницького) наприкінці XІX століття. Молодий лікар-хірург Яків Ровнєр має підстави вважати, що у подільській провінції орудує той самий Джек Різник із Лондона. Юрій планує написати продовження роману – у тому ж жанрі альтернативної історії з елементами трилера, детектива та драми.

Кідрук же, як завжди, розповідав про речі, що, на перший погляд, не стосуються його нової книги, проте насправді мають до неї безпосереднє відношення, про ХТЕ (хронічну травматичну енцефалопатію), на яку страждають гравці американського футболу, про нейронні зв’язки у мозку та про загадкову хворобу Куру і пріони. Всі наведені факти й наукові дослідження стосуються людського мозку. Бо насправді реальність – не те, чим здається, оскільки наш мозок не отримує повної картини того, що відбувається, а сприймає її через органи чуття. Це матриця, яка створює симуляцію реальності. А сам мозок постійно приховує від нас свою роботу.
Окремо Макс зупинився на мобільному додатку до роману «Доки світло не згасне назавжди». За його словами, він був створений насамперед, аби залучити до читання людей, які не розлучаються зі смартфонами. Мобільний додаток дозволяє побачити інтерактивну обкладинку і місця змальованих у книзі подій, а також прочитати додаткові гілки сюжету, що не увійшли до основної частини роману. Це надає розповіді глибини і дозволяє поглянути на людей та причини їхніх вчинків з іншого боку. Також за допомогою мобільного додатку можна поспілкуватися у чаті з персонажем книги.
На зустрічі з Кідруком був справжній аншлаг – у юнацькій бібліотеці Олександрії зібралися понад 150 людей різного віку. Тішить, що олександрійці виявилися активними слухачами і ставили Кідруку питання.
– Що слугує для вас натхненням?
– Нічого. Якщо чекати натхнення і примушувати себе писати, нічого не вийде, краще не пишіть взагалі. Є різниця між бажанням бути письменником і стати письменником. Бути – це прагнення слави, визнання, презентації тощо. А стати – означає мати цікаві ідеї й бути готовим працювати, щоб про них дізналися інші, писати про те, що подобається. Ви маєте в першу чергу хотіти писати. Успіху можна досягти лише щоденною монотонною і нудною роботою.
– Чи є плани екранізувати ваші твори?
– Пропозиції постійно надходять, у вересні продюсерка з Києва пропонувала екранізувати «Зазирни у мої сни», але поки що все зависло у повітрі. (Президент В.Зеленський підписав закон про держфінансування іноземних кіновиробників в Україні, які тепер зможуть отримати до 30% компенсації за створення фільмів у нашій країні. Українські кіношники панікують – вони ризикують залишитися без державної підтримки, яку віддадуть іноземцям. – Авт.).
– Чому у «Зазирни у мої сни» такий сумний фінал? (Це питання Максу ставлять з приводу майже усіх його книг. – Авт.)
– Будь-яка історія має транслювати певну думку. Посил ЗУМС – навіть якщо ми все робимо правильно, все може скластися не так. Скажіть, а який роман, що вас вразив, закінчується хепі-ендом? Усі класні історії драматичні. В цьому полягає моя робота, щоб роман вразив вас так, що і через десять років не йшов з голови.
– Навіщо ви використовуєте у своїх творах ненормативну лексику?
– А хіба ви у житті не лаєтеся? Я використовую ненормативну лексику лише щоби думки та діалоги персонажів мали реальний вигляд – так, як люди говорять у повсякденному житті. Давно захоплююся авіацією, прослухав багато записів з «чорних ящиків» літаків, які терпіли катастрофу. Повірте, те, що говорять люди у критичних ситуаціях – це не літературна мова. Коли попереду зіткнення зі скелями, пілот не скаже: «Як прикро, шкода, що я зараз помру».
– Яке маєте хобі, окрім написання творів?
– Письменництво – це не хобі, а моя робота, яку мені пощастило зробити справою свого життя. Колекціоную моделі літаків, холодну зброю. Подорожую. Мандрувати я люблю – це одна з частин моєї роботи як автора, але тревелогів у мене більше не буде, це мертвий жанр, його вбила глобалізація і блоги. Можливо, він воскресне, коли почнеться космічний туризм.
– Де б хотіли побувати?
– В Уганді, куди планую поїхати наступного року. Це єдине місце на Землі, де живе найбільша популяція гірських горил, яких у природі залишилося дуже мало.
– Хто ваш кумир?
– Як особистість мені подобається вокаліст гурту Iron Maiden Брюс Дікінсон – людина ренесансу, музикант, пілот, письменник, глибоко ерудована і всебічно розвинена людина.
– Опишіть себе трьома словами.
– Вимогливий, впертий, цілеспрямований.
– Про що будуть ваші наступні книги?
– Трилогія «Нові темні віки» – про намагання людей створити колонію на Марсі, негостинній холодній чужій планеті, де «найкращий день у найкращому місці буде гіршим за найгірший день у найгіршому місці на Землі». Це не стільки фантастика, скільки спроба описати технології такими, якими вони будуть через 150-200 років, дослідити реальність через долі простих людей. Книги будуть доповнені 3D моделями житла на Марсі, транспортних засобів, орбітальних станцій, картами Землі з урахуванням змін, яких вона зазнає у майбутньому.
– Ви багато читаєте. Як обираєте книги, що слугує для вас компасом?
– Намагаюся бути у курсі новинок, що виходять з друку, читаю відгуки у Goodreads (глобальній соціальній мережі любителів читання), але звичайно, складаю власну думку і обираю сам.
До речі, у книзі «Доки світло не згасне назавжди» є чимало наводок Кідрука на те, що він рекомендує почитати. Варто спробувати, щоб «бути на зв’язку» з Максом, доки він писатиме нові книги. А на згадку про візит до Олександрії-2019 письменник отримав подарунок від Централізованої бібліотечної системи – світильник, який складається з віддрукованих на 3D принтері обкладинок його книг, логотипу та портрета. А ще – екоторбинку з написом «I love Олександрію» для подорожі Угандою, про яку мріє Макс.

Олена Карпачова