Концерт, на який чекали 8 років: УТОС провів програму з нагоди Дня міста

27 травня Олександрійське учбово-виробниче підприємство Українського Товариства сліпих уперше з 2018 року – після ковід-пандемії та з початку повномасштабного вторгнення – провело концертно-розважальну програму. Захід присвятили 280-річчю від дня заснування Олександрії та запросили членів та друзів організації.

Раніше соціальною та культурною сферою Олександрійського УВП УТОС опікувалася заступниця директора, юристка Лілія Лук’янчук. Мудра, розумна, стильна, тендітна, щира та віддана своїй справі людина, вона знала особисто кожного незрячого працівника Олександрійського УВП УТОС. Ця світла людина пішла з життя у квітні 2018 року, не доживши до свого золотого ювілею. Лілія Олександрівна могла зробити ще чимало добрих справ. Друзі та колеги завжди пам’ятатимуть її добре серце, невтомну працю, скромність, уважність і турботу, з якою вона ставилася до людей. Лілія Лук’янчук уміла організувати культурне життя організації, яке після її уходу в засвіти припинилося.
І от через вісім років ініціативу у свої руки взяли чоловіки – директор Олександрійського УВП УТОС Павло Лук’янчук, завідувач клубу Микола Барбуца та Павло Подолян – колишній очільник консультпункту Київської міжобласної загальноосвітньої спеціальної школи для незрячих та слабкозорих, що працювала на базі Олександрійського УВП УТОС, активний учасник художньої самодіяльності, співак-аматор.
Отже, концертно-розважальну програму підготували і провели тріо виконавців. Одна з їхніх пісень була присвячена Олександрії. Два Павла та Микола – поки що єдині представники колись великого творчого колективу «Аколада». «Восени минулого року ми стали думати, чи зможемо знову зібратися. Нас усього троє хлопців залишилося – немає ні дівчат, ні співаків, – розповів завідувач клубу ОУВП УТОС Микола Барбуца. – І ми вирішили, що варто спробувати свої сили. І фактично ми втрьох – наше тріо – і зробили цю програму. Можна сказати, це залишки нашої студії, але сподіваємося, що люди прийдуть, послухають і після концерту захочуть теж співати, і ми відновимо нашу культурну та концертну діяльність».
Півторагодинна творча програма пролетіла на одному диханні. Ліричні пісні чергувалися з українськими народними, романтичними та рок-н-ролом. Сподобався глядачам і гумористичний блок. Звісно, були пісні й про сьогодення, війну в Україні.
Директор ОУВП УТОС Павло Лук’янчук радіє, що нарешті вдалося зібратися разом великою аудиторією: «Попри всі виклики війни та складного сьогодення, все-таки намагаємося триматися, працюємо. Збираємося меншим колективом, ніж раніше і ніж хотілося б, але збираємося, проводимо внутрішні заходи, як сьогоднішня концертно-розважальна програма, присвячена Дню міста Олександрії».
Працівники Олександрійського учбово-виробничого підприємства УТОС – люди з інвалідністю по зору. Концертна програма відбулася в Національний тиждень безбар’єрності, покликаний привернути увагу суспільства до створення рівних можливостей для всіх громадян. Основна мета цього тижня — нагадати, що комфортне та доступне середовище стосується кожного, а також прибрати будь-які перешкоди в житті людей з інвалідністю, літніх людей чи батьків з маленькими дітьми.
Природно, що безбар’єрність – нагальна та актуальна тема для УТОС. «У нас у місті є ветеранський хаб, який опікується у тому числі особами з інвалідністю, які є й серед ветеранів, і проводить значну роботу, – зауважив Павло Лук’янчук. – Також активно працює громадська організація «Віра» під керівництвом Зої Беззубової. Наша територіальна первинна організація УТОС, яка є юридичною особою, теж в міру своїх можливостей намагається зробити щось корисне для осіб з інвалідністю, в тому числі стосовно й доступності. Свого часу саме за нашої ініціативи в Олександрії були встановлені звукові сигнали на світлофори. Щоправда, вони вже не працюють, але вони є. Проблем для людей з інвалідністю в місті, на жаль, вистачає: гілки, щити, пандуси тощо. Але ми сьогодні намагаємося на цьому не акцентувати, тому що розуміємо, який час».

Попри війну в країні, підприємство продовжує працювати, шукає нові проєкти і замовлення.
Ще декілька років тому, до ковід-пандемії, підприємство виготовляло продукцію для «Етала», Укрзалізниці та промислових підприємств – контролери напруги, блоки живлення, електромагнітні котушки, імпульсні трансформатори, а також дерев’яну тару й паперові серветки – хорошої якості та за дуже вигідною ціною. Але це вже далеко не ті обсяги, що були раніше. Менеджмент і маркетинг на УТОС налагодити не було кому, а нині взагалі у країні воєнний стан. Багато чого втрачено, але ПОГ «Олександрійське УВП УТОС» продовжує працювати і може виготовляти такі товари: вуличні ліхтарі, паперові серветки, струмоприймачі, гальмівні котушки, електромагнітні котушки, блоки живлення, трансформатори.
Минулоріч Олександрійському учбово-виробничому підприємству Українського товариства сліпих виповнилося 90 років. Деякі літні люди досі називають його ґудзиковою фабрикою, адже, починаючи з другої половини 40-х і до кінця 70-х років тут виготовляли ґудзики з річкових мушель.
З 1934 року в нашому місті працювала артіль, де 40 незрячих під керівництвом Кузьми Пузенка виготовляли захисні окуляри. Саме на базі цієї артілі було створено підприємство УТОС. Офіційною датою його заснування вважається 25 листопада 1935 року. Тут в’язали віники, плели господарські кошики, фасували тютюн, ладан і каву. У роки Другої світової війни підприємство не працювало – деякі його приміщення були зруйновані, а незрячі ховалися у підвалах.
Після війни на УТОС почали виготовляти ґудзики з мушель, які привозили зі Світловодська, Полтавської, Київської та Черкаської областей. Вони користувалися неабияким попитом і продавалися в усіх радянських республіках. До 1960-х років був затребуваний ще один виріб УТОС – сітка-авоська з віскозної нитки.
У 1976 році для Олександрійського УТОС скінчилася епоха ґудзиків: постала проблема нестачі сировини – після будівництва ГЕС на Дніпрі рівень води у ріках піднявся, і вилов річкової мушлі різко зменшився. Виробництво довелося перепрофілювати. У 1978 році, за домовленістю з Олександрійським електромеханічним заводом, учбово-виробниче підприємство УТОС починає виготовляти продукцію для підприємств машинобудівної галузі – понад 200 найменувань виробів, які відправлялися у 40 країн. Це були деталі для екскаваторів, магнітні пускачі, теплові реле, понад 60 видів електрокотушок для магнітофонів, радіоприймачів і телевізорів. Крім того, підприємство виготовляло світильники.
У період з 1965 по 1985 роки поряд з УТОС були побудовані 4 житлові будинки та 4-поверховий виробничий корпус на вулиці Святомиколаївській, 17 – з медпунктом, клубом, радіовузлом, бібліотекою та великою актовою залою. Наразі у цьому приміщенні працює також Олександрійська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області.
Взявши УВП УТОС під опіку, Олександрійський електромеханічний завод (ОЕМЗ) повністю переобладнав підприємство верстатами й допоміг освоїти новий напрямок роботи. Пік співпраці УВП УТОС з ОЕМЗ прийшовся на кінець 1980-х років: тоді УВП УТОС виготовляло багато найменувань продукції у значних обсягах, його триповерхове приміщення на вул. Пролетарській, 17 (зараз вул. Святомиколаївська) було повністю зайняте конвеєрним виробництвом. У той час на УВП УТОС працювало 500 осіб, з них 300 осіб – з вадами зору.
У 1990-ті роки виробництво пішло на спад. НВО «ЕТАЛ» поступово забрало з УВП УТОС більшість ділянок роботи, а перепрофілюватися на інше виробництво УВП УТОС не могло через відсутність коштів. Підприємство виготовляло низьковольтні трансформатори та електрокотушки для ліфтів, самотужки шукало ринки збуту й реалізовувало продукцію по бартеру, міняючи її на продукти харчування. У 2005 році УВП УТОС почало виробництво струмоприймачів і тролеєтримачів, але через конкуренцію обсяг збуту зменшився.
У 2007 році УВП УТОС очолив Павло Петрович Лук’янчук. Він налагодив контакти з Кременчуцьким заводом «Ампер», для якого УВП УТОС виготовляло трансформатори, блоки живлення, джгути. Почалася активна співпраця з Укрзалізницею (ремонт колійних трансформаторів), а також з іншими партнерами: «Дніпропетровським металургійним комбінатом» (м. Кам’янське), «Азовсталлю» (м. Маріуполь) тощо. Для НВО «ЕТАЛ» стали випускати новий виріб – обмежувач перенапруги. Все це допомогло підприємству вижити, хоча на 2014 рік на ньому залишилося працювати 49 осіб. Крім об’єктів виробничої сфери, на балансі УВП УТОС знаходилися медпункт, бібліотека, клуб, гуртожиток, вечірня школа.

Олена Карпачова