Каламутні “хвилі” приватизації

У Міністерстві економіки України нещодавно заявили: у державній власності повинно залишитися до 15 стратегічних підприємств, решту ж необхідно приватизувати. І слідом за цією заявою Кабмін оприлюднив постанову №271 “Про проведення прозорої і конкурентної приватизації у 2015 році”. Чи такою вже “прозорою і конкурентною” стане нова хвиля приватизації?

Згідно з документом, є наміри виставити на приватизацію, зокрема, 13 українських державних операторів морських портів. Також передбачається приватизація Одеського припортового заводу, підприємств “Сумихімпром”, “Центренерго” і всіх інших державних часток, що залишились у підприємств теплової генерації та обленерго; державних вугільних підприємств і шахт, концернів “Укрторф”, “Електронмаш”, “Президент-отель”. Ще у переліку – ряд підприємств, підпорядкованих Міністерству аграрної політики і продовольства. А всього список налічує 286 об’єктів, при цьому ще 43 об’єкти внесені у перелік заборонених для приватизації, для продажу яких необхідне рішення українського парламенту.
Реакція на документ відразу ж виявилася неоднозначною. Так, екс-нардеп Анатолій Гриценко вже назвав постанову про приватизацію державних підприємств “злочином проти українського народу”. Таку заяву політик аргументує невідповідністю реальної ціни підприємств і очікуваних прибутків, отриманих від їх продажу, які закладені у Держбюджет-2015.
“До списку включені підприємства, загальна вартість яких при нинішньому курсі валют складає сотні мільярдів гривень. Це при тому, що законом про Державний бюджет-2015 зафіксовані на порядок менші доходи від приватизації – 17 мільярдів гривень. Один тільки Одеський припортовий завод удвічі дорожчий! А в урядовому продажному списку, крім Одеського припортового, виставлений на вибір цілий “шведський стіл”: той же “Сумихімпром”, “Свема”, купа обленерго, міськ- та облгазів, вугільних шахт, об’єднання “Укрторф”, “Укрбуд”, чимало елітно-селекційних аграрних підприємств з десятками тисяч гектарів родючої землі, “гора” нерухомості у центрі столиці та в обласних центрах, теплоелектростанції, гідроелектро-станції. На продаж виставлять навіть стратегічні морські порти! І весь цей “клондайк” з більш ніж трьохсот підприємств уряд хоче швидко, за півроку продати, до того ж – всього за 17 мільярдів гривень?! Це злочин проти України”, – написав у блозі на “Українській правді” А.Гриценко.
На його переконання, “прозорості і конкурентності” від такої приватизації чекати не варто. “Чому? Тому що досі у Фонді державного майна непорозуміння з керівництвом, а сам ФДМ не вичищений від торгашів попередньої влади. Не працює Антимонопольний комітет, і він також не зазнав чистки від тих, хто там роками захищав монопольні інтереси олігархів. Головне – від часів Майдану не зроблено жодного дієвого кроку, щоб здійснити демонополізацію, ввести справжню прозорість і конкурентність в економіці. За таких умов продаж сотень великих підприємств перетвориться на їхню скупку все тими ж, відомими всім зі списку “Форбс” кількома “сім’ями”, включаючи і президентську”, – підкреслив колишній міністр оборони.
Як говорить видання Slovoidilo.ua, незалежні оглядачі поділяють такі побоювання. На думку експерта антикорупційної групи “Реанімаційного пакету реформ” Олександра Леменова, приватизація відбудеться не за економічними принципами (як це по-винно бути), а за політичними уподобаннями.
“Все, що не може регулюватися державою, має бути продане. Але для приватизації зараз не найкращі часи. Через воєнні дії і жорсткий економічний спад український бюджет недоотримає мільярди від продажу об’єктів. Крім того, ми можемо побачити розпродаж підприємств на політичному підгрунті. Це коли пріоритет на купівлю держоб’єктів отримають наближені та лояльні до влади люди”, – сказав юрист О. Леменов.
Такої ж думки і політолог Олександра Решмедилова. Вона теж вважає, що дуже важливо, хто все-таки у потрібний момент очолюватиме Фонд держмайна.
У Кабміні обіцяють: російські структури і підприємства, “якимось чином пов’язані з фінансуванням тероризму і сепаратизму”, до участі у приватизації не будуть допущені. Але як бути з деолігархізацією – поки що не зрозуміло. В експертних кулуарах уже подейкують, що більша частина обленерго і теплогенеруючих підприємств, скоріш за все, відійде до олігарха Костянтина Григоришина – давнього (чи колишнього?) бізнес-партнера Президента Петра Порошенка. Григоришин порівняно недавно отримав 50% “Вінницяобленерго” всього за 176,2 мільйона гривень, пише Slovoidilo.ua.
А ми з вами, шановні читачі, давайте пригадаємо, як здійснювалися хвилі приватизації протягом попередніх років. Найперша хвиля – так зване “роздержавлення” – у 90-і роки розрухи пострадянської економіки (у народі дуже швидко нарекли цю хвилю “прихватизацією”). Всі ми ще пам’ятаємо нічого не варті папірці – сертифікати-ваучери, які держава роздала людям, фактично відкупившись “пустишкою” від своїх громадян, а саме – замилила їм очі, назвавши “власниками колишніх державних підприємств”. Державні підприємства потім, як правило, чомусь банкрутували, відтак їхні умовні власники не отримували ні копійки обіцяних дивідендів. Далі такі “убиті” підприємства закривались, їх за безцінь купували нові власники (вже справжні), а прості громадяни-тримачі папірців – так званих акцій-сертифікатів – залишались ні з чим.
Далі були “хвилі” 2000-х років. Ці відрізнялися хіба що тим, що тепер в хід уже не йшли такі фікції, як сертифікати, закриті-відкриті акціонерні товариства тощо. Просто діючі державні підприємства також нерідко навмисне доводилися до банкрутства і потім викуплялися непрозорим шляхом у Держмайна. Або вже приватизовані підприємства тіньовим способом банкрутуються і “віджимаються” політичними конкурентами попередніх власників. Взагалі способи таких нових “прихватизацій” великою різноманітністю насправді не відрізняються – тут можна згадати хоча б показову історію продажу-перепродажу Криворізького металургійного комбінату та безлічі інших промислових гігантів, які купувалися за безцінь і знову продавалися підставним або й фактичним власникам за зовсім іншу вартість.
То якою буде нинішня “хвиля”, піднята вже теперішнім урядом? Він (уряд) каже, що цього разу в питаннях нашої приватизації хоче використати досвід Франції, як найбільш організований і ефективний. Для цього міністр Абромавічус навіть направив до Парижа прохання про надання відповідних консультацій від Бюро експертиз Франції. Але чи сподобається така ідея нашим нинішнім олігархам, які вже зараз на гребені цієї хвилі, і в них є давно напрацьований власний “досвід” приватизації (див.вище)? До того ж, в умовах фактичного чи технічного дефолту жодна країна не влаштовувала таких “гаражних розпродажів”, тож чи можливо тут буде якимось чином використати французьку методику? Звідси чи варто очікувати нашій державі економічних вигод від нового приватизаційного етапу у нинішній ситуації – питання дуже риторичне.

Олександр Наріжний