Іронічний погляд на минуле і сьогодення

Четвертого квітня, у день 125-річчя від народження видатного українського вченого-філософа, історика, славіста Дмитра Чижевського, в нашому місті, на його малій батьківщині, пройшов обласний пленер «Олександрія – мала батьківщина Дмитра Чижевського». До Олександрії завітали гості з Кропивницького – літератори, художники, бібліотекарі, журналісти та фотографи. Вони відвідали будинок родини Чижевських, де сьогодні знаходиться Центральна районна бібліотека, пройшли екскурсією «старим» містом, побували у крає-знавчому музеї та галереї VashArt, а художники мали змогу написати історичні будівлі та краєвиди Олександрії.

У Центральній міській бібліотеці ім.О.Пушкіна пройшла музично-поетична імпреза «Вічність та нікчемність матерії», у ході якої виступили поетеса Марина Єрмолаєва, художник і музикант Олександр Кир’янов, літератор та краєзнавець Роман Любарський.

Знаний в області журналіст Валерій М’ятович презентував свій художньо-публіцистичний роман «Номенклатурний декамерон», що вийшов з друку у київському видавництві «Ярославів Вал» у 2016-му і двома роками пізніше отримав премії імені Володимира Малика за кращі творчі здобутки, присвячені темі історії України й рідного краю, та Всеукраїнського літературного конкурсу прозових україномовних видань Dnipro-Book-Fest.

Про що розповідається на 640 сторінках роману і чому у нього така «партійно-еротична» назва? Як говорить автор, це – ретроспектива життя радянської партійної номенклатури з усіма хитрощами кар’єрних просувань та походеньками. Валерій М’ятович, який понад 20 років був головним редактором газети Кіровоградської обласної ради «Народне слово», збирав факти, які потім нанизав на історію життя головного героя. Це – іронічний погляд на історію, а не критика і не приниження, зауважив автор. Це не 100 новел, а суцільна розповідь, пов’язана з однією людиною, представником партійної еліти, якому ніщо людське не чуже, і його такими самими однопартійцями.

Головний герой – відповідальний партійний працівник, що хитромудро будує кар’єру і полює за жінками – має реального прототипа, який працював на Олександрійщині. Він і нині, у свої «за 80», живий і здоровий, навіть був на презентації «Номенклатурного декамерона». М’ятович давав йому прочитати роман перед друком. Прочитавши сторінок 40, колишній високопосадовець зателефонував авторові і після єдиного слова «Шалите» (рос.) поклав слухавку. А коли дочитав до кінця, зателефонував знову: «Зачарований!». Головний герой роману ностальгує за минулим, що природно, обожнює Сталіна, портретами якого прикрасив стіни своєї квартири, збирає книги про вождя, а письменників ділить на хороших і поганих у залежності від їхніх висловлювань про «отця народів».

Валерій Павлович розповів, що потрібно для того, аби написати книгу. По-перше, на його думку, це може зробити кожен. Треба взяти головних героїв, помістити їх в епоху, прив’язати до певної місцевості, дати поштовх фабулі і далі прослідковувати їхнє життя, яке, буває, виривається з-під контролю автора. А ще варто писати про те, що ти добре знаєш, на чому розумієшся, а якщо знань не вистачає – читати і шукати інформацію, щоб не почуватися невігласом. М’ятович згадував Стівена Кінга, автора твору «Як писати книги», і ділився власним досвідом. Наприклад – як працюючій пишучій людині знайти час для власної творчості. «Номенклатурний декамерон» писався протягом шести років – по півтори-дві години щодня, з четвертої ранку. Автор думав, що почуватиметься щасливим, коли поставить останню крапку, і мабуть, так воно і було певний час.

«Основний посил «Номенклатурного декамерона» – з іронією подивитися на минуле, бо ми й сьогодні ділимо світ на чорне і біле, – говорить В.М’ятович. – Тільки нація, яка здатна посміятися над собою, має майбутнє. Вона виживе і буде розвиватися. Нам багато чого треба позбуватися, бо ми топчемося на місці, президенти багатіють, а люди бідніють. Треба думати, коли голосуємо, пам’ятати, що немає чорного і білого, істина десь посередині. Сьогоднішня наша епоха теж потребує іронічного погляду, бо з точки зору вічності політичні чвари – то дріб’язковість».

Роман «Номенклатурний декамерон» є у бібліотеці ім.О.Пушкіна – Валерій М’ятович подарував закладу примірник книги. Автор зізнався, що вже має задум і матеріал для другої книги, яка так само і жартома і всерйоз розповідатиме про журналістів, і хтось обов’язково впізнає у ній себе.

Для довідки: Валерій М’ятович – журналіст і письменник з Кропивницького, народився 15 лютого 1952 року в селі Кальниболоті Новоархангельського району Кіровоградської області. Закінчив Одеський державний університет за спеціальністю юрист. У журналістиці – від 1975 року. Був редактором любашівської районної газети «Зоря комунізму», завідувачем відділу у виданні «Кіровоградська правда», головним редактором часопису «Народне слово». У 1997 році отримав почесне звання Заслужений журналіст України. Працював у приватних газетах «Наш бізнес», «Нова газета» та «З перших вуст», наразі допомагає у створенні видання однієї з об’єднаних територіальних громад. Називає себе принциповою людиною і переконаний, що журналіст не повинен підспівувати владі. «Переживши» 13 губернаторів, ця людина знає, про що говорить.

Олена Карпачова